Короткі біографії членів Політбюро ЦК КП(б)У

(березень – вересень 1919 р.)

БУБНОВ Андрій Сергійович (03.04.1884 — 01.08.1938.) — член Політбюро ЦК КП(б)У з 6 березня 1919 р.

Народився в Іваново-Вознесенську. Росіянин. У 1903 р. закінчив реальне училище, навчався у Московському сільськогосподарському інституті, звідки був виключений за революційну діяльність. Член більшовицької партії з 1903 р., кандидат у члени ЦК у 1912 — 1917 рр., 1919 — 1920 рр. і з 1922 р., член ЦК у 1917 — 1918 рр. і в 1924 — 1937 рр., член Політбюро ЦК у жовтні 1917 р., член Оргбюро ЦК у 1924 — 1934 рр., секретар ЦК у1925 р. Член партійного Військово-революційного центру по керівництву збройним повстанням у жовтні 1917 р.

У березні — квітні 1918 р. член ЦВК Рад і Народного Секретаріату України, у квітні — липні член Оргбюро по скликанню І з’їзду КП(б)У і Всеукраїнського бюро для керівництва повстанською боротьбою проти німецьких окупантів. Після І з’їзду КП(б)У член ЦК і Закордонного бюро ЦК, голова Всеукраїнського центрального військово-революційного комітету. З жовтня 1918 р. член Київського підпільного обкому КП(б)У, а після розгрому Директорії — голова Київської Ради і губвиконкому. Член реввійськрад Українського фронту (квітень — червень), 14-ї армії (червень — листопад), член Президії Ради оборони УСРР у серпні — вересні 1919 р.

З 1920 р. працював у Москві, зокрема зав. відділом ЦК РКП(б) (1922—1923), начальником Політуправління Червоної Армії (1924 — 1929), наркомом освіти РСФРР (1929—1937).

Репресований: 1 серпня 1938 р. Військовою колегією Верховного Суду СРСР засуджений до розстрілу і того ж дня розстріляний. Реабілітований 14 березня 1956 р. Військовою колегією Верховного Суду СРСР, 22 березня 1956 р. КПК при ЦК КПРС поновлений у партії.

ВОРОШИЛОВ Климент Єфремович (04.02.1881 — 02.12.1969) — член Політбюро ЦК КП(б)У з 2 серпня 1919 р.

Народився в с. Верхнє Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Росіянин. У 1893 — 1895 рр. навчався у сільській школі. Член більшовицької партії з 1903 р. , член ЦК у 1921—1961 рр. і в 1966 — 1969 рр., член Політбюро (Президії) ЦК у 1926 — 1960 рр., член Оргбюро ЦК у 1924 — 1925 рр.

У 1917 р. голова Луганської Ради і міського комітету РСДРП(б), комісар Петроградського військово-революційного комітету. У січні 1918 р. голова Надзвичайної комісії по охороні Петрограда. У березні 1918 р. організатор і командир 1-го Луганського соціалістичного загону, з квітня командуючий 5-ю армією, у липні — на початку серпня — командуючий групою військ при обороні Царицина. З грудня 1918 р. член Тимчасового робітничо-селянського уряду України, з січня 1919 р. нарком внутрішніх справ УСРР. У червні — липні 1918 р. командуючий 14-ю армією, із серпня — командуючий військами внутрішнього фронту і член Президії Ради оборони України, з листопада 1919 р. — член Реввійськради 1-ї Кінної армії.

У 1921 — 1924 рр. командуючий військами Північно-Кавказького, з 1924 р. — Московського військових округів. У 1925 — 1940 рр. нарком у військових і морських справах (з 1934 р. — оборони) СРСР. У 1940 — 1953 рр. заступник Голови Раднаркому (Ради Міністрів) СРСР. У 1953— 1960 рр. Голова Президії Верховної Ради СРСР. Маршал Радянського Союзу (1935), двічі Герой Радянського Союзу (1956, 1968), Герой Соціалістичної Праці (1960).

Похований на Красній площі у Москві.

КВІРІНГ Еммануїл Йонович (13.09.1888 — 25.11.1937) — член Політбюро ЦК КП(б)У з 6 березня 1919 р.

Народився в с. Фрізенталь Новоузенського повіту Саратовської губернії. Німець. Закінчив п’ять класів школи, доктор економічних наук (1934). Член більшовицької партії з 1912 р., член ЦК у 1923 — 1934 рр., член Оргбюро ЦК у 1924 — 1927 рр.

У 1917—1918 рр. голова Катеринославського комітету і член Донецько-Криворізького обласного комітету РСДРП(б), голова Катеринославської Ради. Після І з’їзду КП(б)У член ЦК і Закордонного бюро ЦК, після ІІ з’їзду — секретар ЦК і член Закордонного бюро ЦК, з січня 1919 р. — член Президії ЦК. З листопада 1918 р. член Тимчасового робітничо-селянського уряду України, з січня 1919 р. голова Ради народного господарства УСРР, з серпня — заступник начальника політвідділу 12-ї армії.

У 1920 р. голова Катеринославського губкому КП(б)У і губревкому, голова губернської ради народного господарства. У 1921 — 1923 рр. секретар Донецького губкому, у 1923 — 1925 рр. перший (з березня 1925 р. — генеральний) секретар ЦК КП(б)У. У 1925 — 1937 рр. на керівних посадах у Москві: заступник голови ВРНГ, заступник голови Держплану, заступник наркома шляхів, заступник голови Комітету товарних фондів, перший заступник голови Держплану СРСР.

Репресований: Військовою колегією Верховного Суду СРСР 25 листопада 1937 р. засуджений до розстрілу і того ж дня розстріляний. Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 14 березня 1956 р., 27березня 1956 р. КПК при ЦК КПРС поновлений у партії.

КОСІОР Станіслав Вікентійович (18.11.1889 — 26.02. 1939) — член Політбюро ЦК КП(б)У з 30 травня 1919 р.

Народився у м. Венгруві (Польща). Поляк. Закінчив початкове заводське училище. Член більшовицької партії з 1907 р., кандидат у члени ЦК з 1923 р., член ЦК з 1924 р., кандидат у члени Політбюро ЦК з 1927 р., член Оргбюро і секретар ЦК у 1926 — 1928 р., член Політбюро ЦК у 1930 — 1938 рр.

У 1917 р. комісар Петроградського військово-революційного комітету. В березні — квітні 1918 р. член Народного Секретаріату України, у квітні — липні член Оргбюро по скликанню I з’їзду КП(б)У, після з’їзду — член ЦК і Закордонного бюро ЦК, голова Київського підпільного обкому партії. У березні — травні 1919 р. відповідальний секретар ВУЦВК, з квітня — член Оргбюро ЦК, з 30 травня — секретар ЦК, у липні — грудні голова Зафронтового бюро ЦК, у грудні 1919 р. — березні 1920 р. член Тимчасового бюро КП(б)У. Після IV конференції КП(б)У член Політбюро, Оргбюро і секретар Тимчасового ЦК КП(б)У.

У 1922 — 1925 рр. секретар Сиббюро ЦК РКП(б), Сибірського крайкому партії. У 1928 — 1938 рр. генеральний (з 1934 р. перший) секретар ЦК КП(б)У. З січня 1938 р. — заступник Голови Раднаркому СРСР.

Репресований: Військовою колегією Верховного Суду СРСР 26 лютого 1939 р. засуджений до розстрілу і того ж дня розстріляний. Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 14 березня 1956 р., 22 березня 1956 р. КПК при ЦК КПРС поновлений у партії.

МЕЩЕРЯКОВ Володимир Миколайович (11.04.1885 — 1946) — член Політбюро ЦК КП(б)У з 6 березня 1919 р., кандидат у члени Політбюро з 2 серпня 1919 р.

Народився у с. Рассказове Тамбовського повіту Тамбовської губернії. Росіянин. Закінчив Тамбовське реальне училище у 1903 р., навчався в 1904 — 1907 рр. у Петербурзькому технологічному інституті, звідки виключений за революційну діяльність. Член більшовицької партії з 1905 р. За участь у революційному русі засуджений у 1908 р. на п’ять років каторги, яку відбув у Петербурзькій і Шліссельбузькій тюрмах, а в 1911 — 1912 рр. — на засланні в Іркутській губернії. У 1913 — 1917 рр. перебував в еміграції, брав участь у діяльності паризької організації більшовиків. Учасник Жовтневого збройного повстання 1917 р. у Петрограді. У 1918 — 1919 рр. член колегії Народного комісаріату землеробства РСФРР. З лютого 1919 р. нарком землеробства УСРР. У серпні — вересні 1919 р. працював у політвідділі 12-ї армії. З жовтня 1919 р. очолював ряд губернських партійних комітетів РСФРР. У 1930 — 1936 рр. на роботі в постпредствах (посольствах) СРСР у Франції, Швеції, Норвегії. З 1936 р. працював в апараті ЦК ВКП(б).

ПЯТАКОВ Георгій Леонідович (18.08.1890 — 31.01.1937) — член Політбюро ЦК КП(б)У з 6 березня 1919 р., кандидат у члени Політбюро з 2 серпня 1919 р.

Народився на Мар’їнському цукровому заводі в Черкаському повіті Київської губернії. Росіянин (за іншими автобіографічними даними — українець). Навчався з 1907 р. у Петербурзькому університеті, звідки у 1910 р. виключений за революційну діяльність. Член більшовицької партії з 1910 р., кандидат у члени ЦК у 1921 –1923 рр., член ЦК у 1923 — 1927 рр. і 1930 — 1936 рр.

У 1917 р. голова Київського комітету РСДРП(б) і виконкому міської Ради, керівник ревкому по проведенню в місті збройного повстання 29 — 31 жовтня. У листопаді 1917 р. — лютому 1918 р. товариш (заступник) комісара і комісар Державного банку в Петрограді. У квітні — липні 1918 р. член Оргбюро по скликанню I з’їзду КП(б)У і Всеукраїнського бюро для керівництва повстанською боротьбою проти німецьких окупантів. Після I з’їзду КП(б)У секретар ЦК і голова Закордонного бюро ЦК, член Всеукраїнського центрального військово-революційного комітету. Після II з’їзду КП(б)У член ЦК, Голова Тимчасового робітничо-селянського уряду України, член Раднаркому УСРР. З березня 1919 р. член Оргбюро і секретар ЦК КП(б)У. У червні 1919 р. — листопаді 1920 р. член реввійськрад ряду армій. У листопаді 1920 р. — грудні 1921 р. голова Центрального правління кам’яновугільної промисловості Донецького басейну. На IV — VI конференціях КП(б)У обирався членом ЦК, у грудні 1921 р. — членом Політбюро ЦК. У 1922—1936 рр. на керівних посадах у Москві: заступник голови Держплану, заступник голови Вищої ради народного господарства, заступник голови і голова правління Державного банку, заступник наркома важкої промисловості СРСР.

У грудні 1927 р. ХV з’їздом ВКП(б) виключений з партії, у лютому 1928 р. — поновлений. Репресований: Військовою колегією Верховного Суду СРСР 30 січня 1937 р. засуджений до розстрілу, наступного дня розстріляний. Реабілітований Пленумом Верховного Суду СРСР 13 червня 1988 р., у грудні того ж року КПК при ЦК КПРС поновлений у партії.

РАКОВСЬКИЙ Християн Георгійович (13.08.1873 — 11.09.1941) — член Політбюро ЦК КП(б)У з 6 березня 1919 р.

Народився в м. Котел (Болгарія). Болгарин. У 1897 р. закінчив Монпелійський університет (Франція). Член більшовицької партії з 1917 р., член ЦК у 1919 — 1927 рр.

З початку 90-х років ХІХ ст. брав участь у соціал-демократичному русі Болгарії, Румунії, Франції. Один з ініціаторів утворення Соціал-демократичної партії Болгарії, засновник Соціал-демократичної партії Румунії, учасник ряду конгресів II Інтернаціоналу починаючи з 1893 р. Після Жовтневої революції на революційній роботі у Петрограді. В січні — березні 1918 р. голова Верховної колегії по боротьбі з контрреволюцією в Україні, у травні — вересні — голова делегації РНК РСФРФ на мирних переговорах з делегацією уряду Української Держави гетьмана П. Скоропадського у Києві, у жовтні — делегат з правом ухвального голосу II з’їзду КП(б)У. У січні 1919 р. — липні 1923 р. Голова Ради Народних Комісарів УСРР. З 1923 р. повпред СРСР в Англії, у 1925 — 1927 рр. — у Франції, одночасно з 1923 р. заступник наркома закордонних справ СРСР.

У 1927 р. ХV з’їздом ВКП(б) виключений з партії. У 1928 — 1934 рр. перебував на засланні в Астрахані і Барнаулі. З 1934 р. начальник управління Наркомату охорони здоров’я РСФРР. У 1935 р. поновлений у партії. Репресований: Військовою колегією Верховного Суду СРСР 13 березня 1938 р. засуджений до 20 років тюремного ув’язнення, а 8 вересня 1941 р. нею ж заочно, без провадження слідства, — до розстрілу і 11 вересня 1941 р. розстріляний. Реабілітований 4 лютого 1988 р. Пленумом Верховного Суду СРСР, 21 червня 1988 р. КПК при ЦК КПРС поновлений у партії.