В.ХАРЧЕНКО

Політбюро у 1943 – 1944 роках

До 60-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників

“ На жаль, під тиском тих чи інших кон’юнктурних міркувань в історико-партійній літературі ще й досі не висвітлено питання про те, на яких ділянках роботи в період Великої Вітчизняної війни перебували члени і кандидати в члени Політбюро ЦК КП(б)У... Є лише уривчасті згадки про роботу Центрального Комітету КП(б)У, його Політбюро, Оргбюро, Секретаріату”, – зазначав доктор історичних наук В.М.Нем’ятий (Нем’ятий В.М. Ішла війна народна... // Збірник “Про минуле – заради майбутнього”. К., 1989, с. 127, 131).

“ Кон’юнктурні міркування” відомий дослідник історії Компартії України (нині покійний), безперечно, пов’язував насамперед з багаторічним замовчуванням діяльності тогочасного лідера комуністів республіки М.С.Хрущова, а отже, і діяльності очолюваних ним у роки війни керівних органів КП(б)У. Це замовчування заважало розкриттю правди історії, завдавало і завдає шкоди справі партії, особливо тепер, коли антикомуністи різного ґатунку, і серед них власть імущі, вимушено віддаючи належне бойовому і трудовому героїзму радянських людей у роки війни, ретельно обминають той принципового значення факт, що організатором всенародної боротьби проти німецько-фашистських загарбників, а далі й відбудови зруйнованого окупантами народного господарства нашої республіки виступила Комуністична партія Радянського Союзу і її складова частина – Комуністична партія України на чолі з Центральним Комітетом і Політбюро ЦК КП(б)У.

Роблячи свій внесок у ліквідацію “білих плям” історії, “Комуніст України” опублікував статті і добірки документів під загальними назвами “Політбюро ЦК КП(б)У в початковий період війни” (2001, №2) та “Організатор партизанської війни проти окупантів України. До 60-річчя утворення Нелегального ЦК КП(б)У (2002, №3). Нижче йдеться про діяльність Політбюро ЦК КП(б)У в період визволення України від німецько-фашистських загарбників.

***

Велика Вітчизняна війна дуже утруднила, а то й унеможливила дотримання регламентованого Статутом ВКП(б) та іншими нормативними документами порядку роботи керівних органів Комуністичної партії України. У воєнний період не проводилися з’їзди КП(б)У, протягом трьох років (травень 1941 – травень 1944) – Пленуми її Центрального Комітету. Основна причина полягала у зумовленому війною перерозподілі партійних сил. Із 564,5 тис. комуністів, що на початок війни перебували на обліку в республіканській парторганізації, понад 236 тис., або 42,9 %, пішли в Червону Армію, понад 40 тис. були залишені для проведення партизанської і підпільної боротьби у ворожому тилу, 76,6 тис. евакуювалися в глибокий радянський тил у складі перебазованих туди промислових і сільськогосподарських підприємств, закладів науки, освіти, культури, ще 95 тис. виїхали на схід як біженці, а 113 тис. з різних причин залишилися на окупованій території, покинуті на самих себе. Станом на 1 липня 1942 р. на обліку в КП(б)У значилося лише 2750 комуністів, у тому числі менше 30 із 119 членів і кандидатів у члени ЦК, обраного XV з’їздом КП(б)У у травні 1940 р.

Політбюро ЦК КП(б)У – вищий керівний орган у період між Пленумами Центрального Комітету – не переривало діяльності аж до середини жовтня 1942 р. Проте основоположний принцип колективного керівництва дотримувався ним не повною мірою. Причина – направлення в діючу армію членами військових рад фронтів, які обороняли територію республіки, трьох з п’яти членів Політбюро – першого секретаря ЦК М.С.Хрущова, другого секретаря ЦК М.О.Бурмистенка (загинув у бою 20 вересня 1941 р.) і Голови Раднаркому УРСР Л.Р.Корнійця. Обов’язки членів військових рад відповідно фронту і армії виконували і обидва кандидати у члени Політбюро – перший секретар Дніпропетровського обкому партії С.Б.Задіонченко та перший секретар Сталінського обкому П.М.Любавін (загинув у бою 12 серпня 1941 р.).

Із серпня 1941 р. в Політбюро постійно працювали тільки два його члени – Голова Президії Верховної Ради УРСР М.С.Гречуха і третій секретар ЦК КП(б)У Д.С.Коротченко. Влітку 1942 р. до них приєднався відкликаний з діючої армії Л.Р.Корнієць.

Тим часом на окупованій території України дедалі ширше розгортався партизанський рух, активізували діяльність підпільні партійні організації. Прагнучи якнайефективніше використати цю силу в боротбі проти гітлерівців, Політбюро ЦК ВКП(б) 2 жовтня 1942 р. утворило тимчасовий надзвичайний керівний партійний орган під назвою “Нелегальний ЦК КП(б)У” із завданням “очолити партизанський рух на Україні і перетворити його на всенародний рух проти німецьких окупантів”.

За майже дев’ять місяців функціонування НЦК КП(б)У виконав велику за обсягом роботу надзвичайної важливості. НЦК приймав рішення також з інших питань, що належали до компетенції Політбюро, Оргбюро і Секретаріату ЦК, фактично замінив ці органи, які тимчасово згорнули свою діяльність.

Проте коли з початком (грудень 1942 р.) визволення території республіки від гітлерівських військ перед Компартією України на повний зріст постали завдання відбудови народного господарства, НЦК як повноважний орган колективного керівництва виявився для цього непридатним. Річ у тому, що Нелегальний ЦК формувався з керівних працівників, які мали пряме відношення до розв’язання питань організаційного, кадрового, ідеологічного, матеріально-технічного забезпечення партизанського руху і діяльності підпільних партійних організацій. Але далеко не всі члени НЦК були так само компетентні у питаннях відбудови народного господарства республіки. Та й з формальної точки зору не все виглядало правильним: із 17 членів НЦК лише 10 були членами і 2 – кандидатами у члени статутного, тобто обраного партійним з’їздом, Центрального Комітету. До складу НЦК КП(б)У Політбюро ЦК ВКП(б) не включило першого секретаря ЦК Компартії України М.С.Хрущова, враховуючи, що він у той час перебував на вирішальній ділянці війни, виконуючи обов’язки члена Військової ради Сталінградського фронту.

Нелегальний ЦК КП(б)У функціонував до 29 червня 1943 р., оскільки до того часу більша частина території України ще перебувала під владою окупантів і там діяли численні партизанські з’єднання і загони, підпільні партійні організації. Паралельно з 1 лютого 1943 р. почало функціонувати Політбюро ЦК КП(б)У. І НЦК, і Політбюро працювали в Москві в одному й тому самому приміщенні, мали в своєму розпорядженні один і той самий апарат ЦК КП(б)У, евакуйований з України. Ніяких непорозумінь між Політбюро і НЦК не виникало та й не могло виникнути, адже всі наявні члени Політбюро – М.С.Гречуха, Л.Р.Корнієць, Д.С.Коротченко не лише входили до складу НЦК, а й керували його роботою. Різниця була тільки в тому, що рішення Політбюро стосувалися, головним чином, визволених районів республіки, а Нелегального ЦК – територій, окупованих ворогом.

Питання на розгляд Політбюро готували апарати ЦК КП(б)У і Раднаркому УРСР, причому певна їх частина з кінця січня 1943 р. перебувала на визволеній території республіки, вивчаючи на місці стан справ. На основі їхніх висновків і пропозицій було підготовлено проекти спільних постанов РНК УРСР і ЦК КП(б)У “Про медичні та санітарно-епідемічні заходи у звільнених від німецьких окупантів районах Ворошиловградської, Харківської і Сталінської областей”, “Про заходи по відбудові залізничних і ґрунтових шляхів на території районів УРСР, звільнених від німецьких окупантів”, “Про організацію видобутку вугілля та відбудову шахт Донбасу”. 15 лютого Політбюро затвердило ці документи.

У міру визволення Червоною Армією все нових і нових районів України ставало дедалі очевиднішим, що окупанти завдали республіці просто таки катастрофічної шкоди. Пізніше, уже після війни, утворені відповідно до постанови Політбюро ЦК КП(б)У республіканська і обласні комісії визначили масштаби цієї шкоди.

На загарбаній території України гітлерівці знищили близько 3,9 млн. мирних жителів і майже 1,4 млн. військовополонених, вивезли на каторжні роботи в Німеччину 2,2 млн. чоловік, зруйнували 714 міст і селищ міського типу, 28 тис. сіл, позбавивши даху над головою 10 млн. чоловік.

Окупанти зруйнували понад 16 тис. промислових підприємств, близько 200 тис. споруд промислово-виробничого призначення. Зокрема, було виведено з ладу 882 вугільні шахти в Донбасі, зруйновано 54 рудники на Криворіжжі, всі рудники в Нікопольському марганцевому басейні, 5,6 тис. залізничних мостів, 120 паровозних депо, вивезено в Німеччину або знищено 6,7 тис. паровозів, 181 тис. вагонів, потоплено або пошкоджено 372 морських і 442 річкових судна.

Величезних втрат зазнало сільське господарство. Гітлерівці пограбували 27,7 тис. колгоспів, 873 радгоспи, 1,2 тис. машинно-тракторних станцій, пошкодили або вивезли 56 тис. тракторів і 24 тис. комбайнів. Поголів’я коней зменшилося на 83%, великої рогатої худоби – на 54%.

Було зруйновано і пограбовано 18 тис. лікувальних закладів, 32, 9 тис. шкіл, технікумів, вузів, науково-дослідних установ, 19 тис. бібліотек, 600 стаціонарних кінотеатрів.

Залікувати рани війни, причому в якомога коротші строки, можна було лише шляхом злагодженої, самовідданої праці всього народу. Перед Політбюро ЦК КП(б)У – вищим постійно діючим органом партійного керівництва постали, таким чином, завдання надзвичайної складності.

***

Як згадував на схилі віку М.С.Хрущов, невдовзі після завершення битви під Сталінградом його викликав до себе Й.В.Сталін і сказав: “Ми затвердили вас членом Військової ради Воронезького фронту. Нашими військами зайнято Харків. Ви про це знаєте?” – “Знаю. Червона Армія просунулась на досить значну відстань на захід від Харкова”. – “От вам і треба летіти зараз у штаб Воронезького фронту. Ви будете виконувати функції не тільки члена його Військової ради, а й секретаря ЦК КП(б) України, як і раніше” (Хрущов Н.С. Воспоминания. Избранные фрагменты. М., 1997, с. 134).

Якщо йти за спогадами Хрущова про весну – осінь 1943 р., може скластися думка, що він у той період цілком поринув у справи фронту, війська якого змушені були залишити Харків і тільки наприкінці серпня, після перемоги над гітлерівцями на Курській дузі, знову, цього разу остаточно, звільнили місто від окупантів. Проте документи Політбюро ЦК КП(б)У неспростовно свідчать, що Микита Сергійович знаходив час і для керівництва його роботою. Власноручні підписи, резолюції, помітки Хрущова бачимо на більшості постанов Політбюро починаючи з 1 березня 1943 р. Перший секретар ЦК постійно підтримував телефонний зв’язок з членами Політбюро ЦК, вони, а також члени уряду УРСР, інші керівні працівники республіки, діячі української науки і культури бували у нього на фронті. Тут обговорювалися і приймалися рішення з найважливіших питань життя республіки.

29 жовтня 1943 р., коли війська 1-го Українського фронту (цю назву в жовтні 1943 р. дістав Воронезький фронт) готувалися до завершальних боїв за Київ, у Харкові, де з вересня перебували ЦК КП(б)У, Президія Верховної Ради і Раднарком УРСР, під головуванням М.С.Хрущова відбулося перше на визволеній території республіки засідання Політбюро ЦК КП(б)У. Крім усіх чотирьох членів Політбюро, були присутні деякі члени і кандидати в члени ЦК КП(б)У, наркоми УРСР, керівні працівники Харкова і області, секретарі ЦК ЛКСМУ та ін. – всього 51 чоловік. Політбюро обговорило і прийняло рішення з ряду невідкладних питань відбудови народного господарства.

29 січня 1944 р., незабаром після того, як ЦК КП(б)У та урядові установи повернулися до Києва, Політбюро ЦК ВКП(б) визнало за доцільне, щоб М.С.Хрущов зайняв пост Голови Ради Народних Комісарів УРСР, одночасно залишаючись першим секретарем ЦК КП(б)У. Якими міркуваннями керувався при цьому Й.В.Сталін, невідомо. А у відповідній постанові Політбюро ЦК КП(б)У від 5 лютого 1944 р. пояснювалося, що це робиться “з метою дальшого зміцнення роботи Раднаркому УРСР”. Ось так Хрущов став 6 лютого ще й главою уряду. До того ж він був членом Політбюро ЦК ВКП(б), першим секретарем Київського обкому партії, членом Військової ради 1-го Українського фронту. Безперечно, це суміщення посад не виправдало себе, і 3 березня 1947 р. Хрущов був змушений поступитися постом першого секретаря ЦК КП(б)У Л.М.Кагановичу, зберігши за собою пост Голови Ради Міністрів УРСР. Та через одинадцять років, будучи вже Першим секретарем ЦК КПРС, Микита Сергійович повернувся до хибної практики суміщення двох найвідповідальніших у державі посад, ставши ще й Головою Ради Міністрів СРСР. Чим це обернулося для нього і країни, добре відомо.

“ Правою рукою” Хрущова з самого початку (1938 р.) роботи на чолі ЦК КП(б)У вважався другий секретар ЦК М.О.Бурмистенко. Після того, як Військова рада Південно-Західного фронту, членом якої був Бурмистенко, потрапила в оточення 20 вересня 1941 р. в урочищі Шумейкове поблизу Лохвиці на Полтавщині, Михайло Олексійович безслідно зник. Пізніше дійшли висновку, що він загинув того дня в бою. Проте в 1941 – 1945 рр. повної ясності щодо його долі, очевидно, ще не було. Так, дружина Бурмистенка Г.І.Алфєєва зазначає в своїх спогадах: “У березні 1945 р. з Москви я прилетіла до Києва, кілька разів зустрічалася з М.С.Хрущовим. Він мене запевнив, що вже дано розпорядження шукати Бурмистенка по всіх областях України, і ми його знайдемо живим або мертвим...” Відсутність другого секретаря ЦК (при тому, що перший секретар ЦК постійно перебував на фронті) не могло, зрозуміло, не позначитися на стані справ у ЦК і Політбюро ЦК.

Аж у 1946 р. липневий Пленум ЦК КП(б)У обрав другим секретарем ЦК Д.С.Коротченка, який до того працював третім секретарем ЦК. Фактично в роки війни Дем’ян Сергійович виконував обов’язки другого секретаря ЦК. Двічі Коротченко надовго відволікався від роботи в ЦК КП(б)У для виконання особливо важливих завдань партії і уряду. 3 листопада 1941 р. до лютого 1942 р. він був уповноваженим Державного Комітету Оборони на танкобудівних заводах Уралу, у квітні – червні 1943 р. перебував у з’єднаннях українських партизанів на окупованій території. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 14 вересня 1943 р. Д.С.Коротченко був нагороджений орденом Леніна “за зразкове виконання особливого завдання партії по розгортанню партійно-масової роботи і партизанського руху на Україні”.

З огляду на відсутність секретарів ЦК КП(б)У їх функції не раз доводилося виконувати двом іншим членам Політбюро – Голові Президії Верховної Ради М.С.Гречусі і Голові Раднаркому (з 6 лютого 1944 р. – перший заступник Голови Раднаркому) Л.Р.Корнійцю. Так, Корнієць головував на всіх восьми засіданнях Нелегального ЦК КП(б)У і підписував їх протоколи. Окремі протоколи НЦК і Політбюро оформлялися підписом Гречухи. А 30 червня 1943 р. Політбюро прийняло спеціальну постанову, згідно з якою М.С.Гречуха мав підписувати “на час відсутності секретарів ЦК КП(б)У рішення Оргбюро і Секретаріату ЦК КП(б)У”.

31 липня 1944 р. 47 членів ЦК КП(б)У, яким Політбюро розіслало на місця проект відповідної постанови, одноголосно обрали членом Політбюро Д.З.Мануїльського. Дмитро Захарович, який до того понад два десятилітя постійно працював у Москві, зокрема у 1928 – 1943 рр. секретарем Виконкому Комінтерну, уже був, у 1920 – 1923 рр., членом Політбюро і навіть першим секретарем (1921 – 1923 рр.) ЦК КП(б)У. Чому ж він повернувся в Україну не на заслужений відпочинок (на момент обрання Мануїльському йшов уже шістдесят перший рік), а для продовження активної політичної діяльності в оточенні значно молодших за віком і не знайомих по спільній роботі людей?

У ЦДАГО України зберігаються дві записки М.С.Хрущова Й.В.Сталіну – від 11 і 12 липня 1944 р., передані в Москву телефоном ВЧ-зв’язку. З них випливає, що повернення Д.З.Мануїльського в Україну для використання на посадах заступника Голови Раднаркому і наркома закордонних справ УРСР та члена Політбюро ЦК КП(б)У було рішенням Сталіна. Причому Сталін, з усього видно, доручив Хрущову у такій формі повідомити популярного в той час драматурга Олександра Корнійчука про увільнення його від посади наркома, щоб той не образився, не сприйняв це як вияв політичної недовіри.

“ Сьогодні, – інформував Хрущов Сталіна 11 липня, – по прибутті т.Корнійчука з Одеси, я його викликав до ЦК КП(б)У і сказав йому, що тепер обстановка вимагає, щоб на посту Народного Комісара Закордонних Справ України був такий товариш, який володів би іноземними мовами і тим самим йому було б легше виконувати свої обов’язки при переговорах з представниками іноземних держав. Я сказав йому, що на пост Наркомзаксправа України рекомендується тов. Мануїльський, який досконало володіє французькою мовою та іншими іноземними мовами…”

Мануїльський відрізнявся від О.Є.Корнійчука, як і від членів Політбюро, не лише знанням іноземних мов, а й високим рівнем освіти: закінчив всесвітньо відомий університет Сорбонни (Франція), у 1940 р. став доктором історичних наук, професором, а в 1945 р. його обрали академіком Академії наук УРСР. Входячи незмінно з 1922 р. до складу ЦК РКП(б) – ВКП(б) і з того ж часу працючи в апараті Виконкому Комінтерну аж до його саморозпуску в 1943 р., Д.З.Мануїльський набув величезного досвіду партійно-політичної роботи.

***

Кількість постанов, прийнятих Політбюро ЦК КП(б)У у період від початку до завершення (жовтень 1944 р.) визволення України від німецько-фашистських загарбників, сягає майже двох тисяч, вони об’єднані у 18 об’ємних протоколів. Реалізація значної частини їх вимагала великої організаторської і масово-політичної роботи місцевих партійних і радянських органів, господарників. Тим часом з причин, про які йшлося на початку статті, кадрів гостро не вистачало. Зокрема, виявилося, що в багатьох колгоспах голови колгоспів пішли в армію, а на їх місце вибрані нові, часто малодосвідчені люди. Тому Політбюро прийняло 24 квітня 1943 р. постанову, в якій визначило заходи організаційної допомоги колгоспам визволених районів УРСР (док. №3).

З величезними труднощоми проходитло відновлення діяльності партійних комітетів на визволених територіях. Тому Політбюро 1 листопада 1943 р. прийняло постанову (док. №4), якою, зокрема, зобов’язало обкоми КП(б)У “після звільнення районів, міст від німецьких окупантів негайно створювали райкоми, міськкоми КП(б)У… незалежно від того, чи був цей склад до окупації району, міста, чи ні”. Виходячи з цього принципу, Політбюро затверджувало своїми рішеннями і склади бюро обкомів партії.

1 квітня 1944 р. Політбюро прийняло постанову “Про керівні органи місцевих Рад депутатів трудящих” (док. №6). Відзначивши, що “більшість депутатів місцевих Рад знаходяться в лавах Червоної Армії та евакуйовані у східні райони Радянського Союзу”, Політбюро визнало за необхідне “поновляти або заново організовувати склад керівних органів Рад за рахунок місцевого партійного і радянського активу, який проявив себе в боротьбі з німецько-фашистськими окупантами і безмежно відданий Радянській Батьківщині”.

В порядку контролю за виконанням зазначених вище рішень Політбюро 28 червня 1944 р. розглянуло питання “Про роботу відділів кадрів Сталінського, Ворошиловградського, Запорізького, Кіровоградського, Вінницького і Волинського обкомів КП(б)У”. Політбюро відзначило, що цими обкомами з часу визволення підібрано і розставлено керівних партійних, господарських і радянських працівників 8,5 тис. чоловік, або 70% до потреби, в тому числі інструкторів обкомів і райкомів партії – 41%, завідуючих відділами обкомів і райкомів – 70%, секретарів обкомів – 90%, секретарів міськкомів і райкомів – 85,7%, голів виконкомів міських і районних Рад – 97%.

Звідси висновок Політбюро: з першим етапом роботи по добору, розподілу і розстановці кадрів відділи кадрів обкомів КП(б)У справились, що позитивно позначилося на роботі промислових підприємств, колгоспів і радгоспів.

Політбюро поставило вимогу до місцевих партійних і радянських органів забезпечити регулярне проведення засідань партійних комітетів, сесій Рад, засідань їх виконкомів, на яких розглядати найважливіші питання партійної, радянської і господарської роботи. Було підтримано пропозицію Президії Верховної Ради про скликання чергової VI сесії парламенту 1 березня 1944 р. Політбюро навіть надало для цієї мети зал засідань у будинку ЦК. Існував певний риск зриву сесії, адже Київ перебував у зоні досяжності ворожої авіації. Тому Політбюро дало вказівку командуванню протиповітряною обороною столиці республіки “у дні роботи сесії посилити всіма засобами протиповітряний захист міста Києва”.

На початок червня 1944 р. КП(б)У налічувала вже майже 98 тис. комуністів, а на початок грудня – майже 150 тис. членів і кандидатів у члени партії. Невпинно зростала кількість первинних парторганізацій. Це дало змогу провести, починаючи з грудня 1944 р., вибори керівних органів первинних, районних, міських парторганізацій. Свідченням повернення до визначених Статутом ВКП(б) норм внутріпартійного життя стало проведення 24 – 26 травня 1944 р. першого у період війни Пленуму ЦК КП(б)У.

Відновлення діяльності партійних організацій та органів Радянської влади, здійснене у короткі строки відповідно до рішень Політбюро ЦК КП(б)У, стало важливою передпосилкою успішного виконання складних завдань відбудови народного господарства республіки.

***

Відбудову народного господарства України довелося розпочинати і протягом двох з лишком років здійснювати в ході війни. Тому Політбюро ЦК КП(б)У, з одного боку, не могло цілком зосередитися на завданнях відбудови, а з другого, – змушене було розв’язувати ці завдання в мінімально стислі, наскільки це дозволяв той важкий час, строки, з тим щоб якнйповніше задовольнити потреби і армії, і мирного населення.

Хоч якою гострою, скажімо, виявилась нестача робочої сили і матеріальних ресурсів для відродження доценту зруйнованої окупантами республіки, а проте необхідно було постійно поповнювати лави Червоної Армії та поставляти їй продовольство, зброю, бойову техніку тощо. Ось лише один характерний приклад. 9 квітня 1943 р., коли майже вся територія України ще знаходилась під окупацією, Політбюро затвердило дві постанови РНК УРСР і ЦК КП(б)У – “Про створення хлібного фонду Червоної Армії по зерну і насінню олійних культур з фактичних посівів урожаю 1942 року колгоспами, колгоспними дворами і одноосібними господарствами в районах УРСР, визволених від німецько-фашистських окупантів” та “Про створення м’ясного фонду Червоної Армії і нарахування обов’язкових поставок державі продуктів тваринництва на 1943 рік”.

Після припинення, відповідно до постанови ЦК ВКП(б) від 29 червня 1943 р., функціонування Нелегального ЦК КП(б)У Політбюро взяло на себе загальне керівництво боротьбою партизанських з’єднань і загонів та підпільних партійних організацій. Надзвичайно важливе значення мали, зокрема, постанови Політбюро “Про стан і дальший розвиток партизанського руху на Україні” від 15 липня 1943 р., “Про заходи по забезпеченню партизанів України озброєнням, боєприпасами і спеціалістами” від 18 січня 1944 р. та ін. Рішеннями Політбюро затверджувалися уповноважені ЦК КП(б)У в окупованих областях, секретарі підпільних райкомів та члени підпільних обкомів партії, передислоковувалися в окуповані області партизанські формування з областей, визволених Червоною Армією. У завершальний період війни на території України Політбюро прийняло постанови про подання допомоги в розгортанні партизанського руху на територіях Чехословаччини, Польщі, Молдавії (док. №8 – 10).

Неослабну увагу Політбюро приділяло організації боротьби з озброєними бандами українських націоналістів як на окупованій, так і визволеній території західних областей республіки. Як свідчать архівні документи, Політбюро прагнуло покласти край братовбивчій війні мирними засобами. Так, у схваленому Політбюро 14 лютого 1944 р. проекті Звернення Президії Верховної Ради та Раднаркому УРСР “До учасників так званих “УПА” та “УНРА” (док. №5) містився заклик до бійців і командирів бандерівських та бульбівських збройних формувань скласти зброю і повернутися до мирної праці в ім’я відбудови і розвитку України.

Однак більшість націоналістичних зверхників на цей вияв доброї волі не відгукнулися. Тому доводилося вживати інших заходів. Наприклад, 18 серпня 1944 р. Політбюро постановило: “Партизанську дивізію ім. двічі Героя Радянського Союзу Ковпака С.А., що виконала бойові завдання, поставлені перед нею Центральним Комітетом КП(б) України по боротьбі з німецькими окупантами в глибокому тилу противника, передати в повному складі з усім озброєнням, засобами зв’язку і майном Народному Комісаріату Внутрішніх Справ УРСР для проходження дальшої служби, використавши її в першу чергу для якнайшвидшої ліквідації націоналістичних банд” (док. №11).

Керівництво КП(б)У добре усвідомлювало, що населення визволених територій, віддаючи всі сили відбудові народного господарства в ім’я перемоги над гітлерівським фашизмом і швидкого налагодження мирного життя, вправі чекати від своєї, Радянської влади невідкладного задоволення хоча б мінімальних потреб у роботі, житлі, продовольстві, одязі, паливі, охороні здоров’я, навчанні дітей. Тому негайно після визволення того чи іншого населеного пункту республіканські та місцеві партійні і радянські органи всебічно вивчали на місці стан справ і вживали відповідних заходів.

Так, уже 30 вересня 1943 р., через тиждень після зайняття Червоною Армією Полтави, Політбюро розглянуло питання “Про заходи першої необхідності по відновленню господарства та організації харчування населення м. Полтави”, через тиждень після визволення столиці – “Про першочергові заходи по відбудові енергетики, житлового фонду і комунальних підприємств м. Києва” та “Про невідкладні заходи по організації постачання населення м. Києва”. З цих та великої кількості аналогічних питань було прийнято постанови РНК УРСР і ЦК КП(б)У, реалізація яких сприяла нормалізації життя в містах.

Швидкими темпами відбудовувались підприємства вугільної, металургійної, машинобудівної промисловості, електроенергетики, залізничні та шосейні шляхи. У центрі уваги Політбюро і уряду УРСР постійно перебували питання сільського господарства. Вже у 1943 р. відновили роботу понад 10 тис. колгоспів, майже 0,5 тис. МТС, що дало змогу освоїти майже дві третини посівних площ на Лівобережжі. А в 1944 р. зібраний урожай становив по Україні майже половину довоєнного валового збору зерна, технічних та овочевих культур.

У 1943 – 1944 рр. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло значну кількість рішень з питань відновлення роботи шкіл і технікумів, реевакуації вузів та науково-дослідних установ, театрів, музеїв та інших закладів культури. У результаті на кінець 1943/44 н.р. на визволених територіях функціонувало 12,8 тис. шкіл з контингентом майже 1,8 млн. учнів, а на початок 1945/46 н.р. навчанням було охоплено 78% довоєнної кількості учнів. На січень 1944 р. в Україні діяло 48 вузів, а на початок 1945/46 н.р. – 154 вузи, в яких налічувалося 10 тис. студентів стаціонару і 37 тис. студентів-заочників. На березень 1944 р. працювало 64, а на початок 1945 р. – 267 науково-дослідних інститутів.

Неоціненне значення для успішного розв’язання завдань відбудови народного господарства республіки мала допомога з боку ЦК ВКП(б) і союзного уряду. Відповідно до ухвалюваних ними рішень в Україну поставлялися з державних фондів у значних обсягах будівельні матеріали, промислове устаткування, автомашини, трактори, посівний матеріал, продовольство, пальне та ін., реевакуювалися заводи, колгоспи, заклади науки, освіти, культури і т.д., направлялися кадри спеціалістів. Розподіл людей і матеріальних ресурсів по областях здійснювали ЦК КП(б)У і Раднарком УРСР.

Зосереджуючи основну увагу на питаннях відбудови, Політбюро не забувало і про задоволення культурних потреб народу. Досить показово, що одним з перших після відновлення своєї діяльності Політбюро розглянуло питання про “Український правопис” (док. №1).Оскільки тоді, в березні 1943 р., його не вдалося розв’язати остаточно, Політбюро повернулося до цього питання восени. 28 серпня 1943 р. під Харковом у воєнній обстановці відбулася нарада членів Політбюро Хрущова, Гречухи і Коротченка з прибулою в повному складі правописною комісією (М.П.Бажан, Л.А.Булаховський, М.Т.Рильський, П.Г.Тичина, Ю.І.Яновський). Ще раз обговорений проект “Українського правопису” було в основному схвалено, і незабаром він набрав чинності.

24 березня 1943 р. Політбюро прийняло рішення про утворення Державного літературно-художнього музею Тараса Шевченка, 12 червня 1943 р. – Музею історії вітчизняної війни українського народу, 6 серпня 1943 р. – Державного українського народного ходу, 19 травня 1944 р. – Республіканської виставки “Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників”.

За рішеннями Політбюро проводилися урочисті заходи, присвячені пам’яті Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Григорія Сковороди та інших діячів культури минулого. Високо цінувалася літературна творчість і громадська діяльність періоду Великої Вітчизняної війни Павла Тичини, Максима Рильського, Миколи Бажана, Олександра Довженка, Олександра Корнійчука, Андрія Малишка та інших визначних українських письменників. Рішеннями Політбюро М.Т.Рильський та П.Г.Тичина були прийняті у члени ВКП(б) без проходження кандидатського стажу, встановленого Статутом партії (док. №2 і 7), М.П.Бажан був затверджений заступником Голови Раднаркому, П.Г.Тичина – наркомом освіти, О.Є.Корнійчук – наркомом закордонних справ, а потім головою держкомітету у справах мистецтв УРСР.

***

Вміщувані нижче і решта постанов Політбюро ЦК КП(б)У, на основі вивчення яких написано дану статтю, зберігаються в Центральному державному архіві громадських об’єднань України. При публікації не порушено особливостей стилю, орфографії і пунктуації документів.

 

№1
Про затвердження проекту “Українського правопису”, складеного Державною комісією за головною редакцією академіка Булаховського

Постанова Політбюро ЦК КП(б)У

14 березня 1943 року

Доручити заступнику голови Раднаркому УРСР т. М.Бажану скликати в м. Уфі під його головуванням пленум Державної комісії щодо вироблення проекту Українського правопису.

На пленумі остаточно затвердити проект українського правопису і передати його Укрвидаву для видрукування.

Тираж видання “Українського правопису” встановити 10.000 примірників. Виданий текст “Українського правопису” надіслати до всіх партійних, радянських і громадських організацій, установ, інститутів, видавництв, шкіл, вишів, культурно-освітніх закладів, театрів УРСР.

№2
Про прийом у члени ВКП(б) т. Рильського М.Т.

Постанова Політбюро ЦК КП(б)У

6 квітня 1943 року

Український народний поет Максим Тадейович Рильський – директор Інституту народної творчості і мистецтв Академії наук Української РСР, лауреат Сталінської премії, літературна і громадська діяльність якого, особливо в дні Вітчизняної війни, була тісно зв’язана з великою справою партії Леніна – Сталіна, подав заяву про вступ до лав ВКП(б).

Первинна організація Спілки радянських письменників України 6 лютого 1943 року прийняла т. Рильського М.Т. кандидатом у члени ВКП(б). Рішення первинної організації затверджено Кіровським райкомом ВКП(б) м. Уфи.

ЦК КП(б)У постановляє:

Прийняти т. Рильського Максима Тадейовича в члени ВКП(б) без проходження кандидатського стажу, встановленого Статутом ВКП(б), встановивши партстаж з 6 лютого 1943 року.

Просити ЦК ВКП(б) затвердити цю постанову.

№3
Про заходи організаційної допомоги колгоспам районів УРСР, визволених від німецьких окупантів

Постанова Політбюро ЦК КП(б)У

24 квітня 1943 року

Відповідно до постанови ЦК ВКП(б) від 18 квітня 1943 року “Про заходи організаційної допомоги колгоспам”, з метою надання організаційної допомоги колгоспам, особливо в зв’язку з тим, що в багатьох колгоспах голови колгоспів пішли в армію, а на їх місце вибрані нові, часто малодосвідчені люди... ЦК КП(б)У постановляє:

1. Провести до 1 травня ц.р. відбір працівників з партійних, радянських та земельних органів областей і районів, наукових працівників і всіх тих, що навчаються у сільськогосподарських вузах і технікумах, агрономів, працівників науково-дослідних інститутів по сільському господарству, дослідних станцій, працівників комсомолу та інших.

Відрядити відібраних працівників у першу чергу для надання організаційної допомоги головам колгоспів, бригадирам і первинним колгоспним партійним організаціям відстаючих колгоспів строком на весь сезон сільськогосподарських робіт, починаючи з весняного посіву і закінчуючи збиранням врожаю та заготівлею сільськогосподарських продуктів...

5. Попередити всіх, що командируються в колгоспи, про те, що їх робота буде оцінюватись по господарчих наслідках, що досягли колгоспи, в які вони були надіслані, і по тому, як в цих колгоспах виконані державні плани...

№4
Про створення парторганізацій у звільнених від німецької окупації районах України та покращення керівництва ними

Постанова Політбюро ЦК КП(б)У

1 листопада 1943 року

... ЦК КП(б)У вважає за необхідне звернути увагу партійних організацій та їх керівників на те, що вони в своїй практичній роботі мають серйозні недоліки, а саме: після звільнення Червоною Армією районів і міст від німецьких окупантів деякі обласні, міські і районні керівники із запізненням прибувають на місце; обкоми КП(б)У проявляють повільність у створенні міськкомів, райкомів партії; міськкоми і райкоми КП(б)У при створенні первинних партійних організацій зараховували до їх складу комуністів, що залишались на зайнятій німцями території, без дозволу на це парторганізацій і про партійний стан яких питання ще не вирішено. Обкоми, міськкоми і райкоми КП(б)У затягують розв’язання питань про комуністів, що перебували на окупованій німцями території і т. ін.

З метою якнайшвидшого створення парторганізацій в районах, звільнених від німецької окупації, і покращення керівництва ними ЦК КП(б)У постановляє:

1. Зобов’язати обкоми КП(б)У після звільнення районів, міст від німецьких окупантів негайно створювати райкоми, міськкоми КП(б)У, які затверджувати на бюро обкому незалежно від того, чи був цей склад до окупації району, міста, чи ні.

Вважати за необхідне, щоб обкоми, міськкоми та райкоми КП(б)У регулярно проводили свої засідання, на яких повинні обговорюватись найважливіші питання партійної, радянської та господарської роботи.

2... Комуністи, які залишалися на зайнятій німцями території без дозволу на це парторганів, – на партійний облік не беруться, отже з них не створюються парторганізації до тих пір, поки не буде розв’язано питання відповідними парторганами про партійний стан цих комуністів.

3. Міськкомам і райкомам КП(б)У негайно провести реєстрацію всіх комуністів, що залишалися на окупованій німцями території, і розглянути питання про їх партійний стан.

При вирішенні питання про партійність суворо дотримуватися на ділі індивідуального, диференційованого підходу, уважно перевіряти діяльність кожного комуніста.

4. Запропонувати обкомам, міськкомам, райкомам і Партколегії при ЦК КП(б)У вжити всіх заходів, щоб у найкоротший строк закінчити розгляд заяв усіх комуністів, які не мають партійних квитків...

5. Зобов’язати Партколегію при ЦК КП(б)У безпосередньо розглянути всі заяви про партійність комуністів, які перебували на партійному обліку в областях України, нині ще не звільнених від німецьких окупантів...

7. Обкомам, міськкомам і райкомам КП(б)У після звільнення районів та міст звернути увагу на виявлення та вивчення підпільної роботи, а також забезпечити складання звітів керівників підпільних організацій та комуністів-одиночок, що працювали на підпільній роботі в тилу у ворога в області, районі, місті...

№5
Про звернення “До учасників так званих “УПА” та “УНРА”

Постанова Політбюро ЦК КП(б)У

14 лютого 1944 року

1. Затвердити текст звернення Президії Верховної Ради Української РСР та Ради Народних Комісарів Української РСР “До учасників так званих “УПА” та “УНРА”.

2. Зобов’язати Ровенський, Волинський і Житомирський, а також Вінницький і Кам’янець-Подільський обкоми КП(б)У:

а) надрукувати текст звернення в обласних та районних газетах;

б) надрукувати масовим тиражем листівкою-плакатом текст звернення і вивісити на видних місцях по всіх населених пунктах;

в) зачитати текст звернення на зборах трудящих в усіх населених пунктах.

Для зачитання звернення виділити кращих агітаторів.

3. Доручити т. Литвину вислати працівників відділу пропаганди і агітації ЦК КП(б)У у зазначені в п. 2-му області для проведення інструктажу з агітаторами.

4. Доручити т. Литвину забезпечити в п’ятиденний строк видання звернення спеціальною листівкою, тиражем 300.000 примірників для розповсюдження літаками на території Волинської, Тарнопольської, Львівської, Дрогобицької, Станіславської, Чернівецької, Вінницької і Кам’янець-Подільської областей, зайнятій противником.

5. Зобов’язати секретарів Ровенського, Волинського і Житомирського обкомів КП(б)У організувати кількаразову передачу тексту звернення по місцевому радіомовленню.

№6
Про керівні органи місцевих Рад депутатів трудящих

Постанова Політбюро ЦК КП(б)У

1 квітня 1944 року

ЦК КП(б)У відмічає, що Червона Армія, продовжуючи свій переможний наступ на Україні, успішно очищає українські землі від німецьких загарбників.

Партійні і радянські організації, поновлюючи свою діяльність у визволених районах України, проводять значну роботу по відбудові зруйнованого окупантами народного господарства і поданню всемірної допомоги наступаючій Червоній Армії.

Поряд з цим ЦК КП(б)У відмічає, що відновлення діяльності деяких сільських, селищних, районних і міських Рад у визволених районах України проходить з запізненням.

В зв’язку з цим ЦК КП(б)У постановляє:

1. Зобов’язати обкоми КП(б)У і виконкоми обласних Рад депутатів трудящих, після визволення районів і міст від німецьких окупантів, своєчасно організовувати виконкоми районних, міських, селищних і сільських Рад депутатів трудящих, заново затверджувати склад їх відповідними партійними і радянськими органами.

2. Враховуючи, цю більшість депутатів місцевих Рад знаходяться в лавах Червоної Армії та евакуйовані у східні райони Радянського Союзу, встановити такий порядок відновлення органів Радянської влади на місцях:

а) там, де збереглись депутати обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад, за рахунок їх відновити керівні органи відповідних Рад. Там же, де депутати відсутні або навіть вони знаходяться на місцях, але в силу різних причин не можуть бути введені в керівні органи Рад, необхідно поновляти або заново організовувати склад керівних органів Рад за рахунок місцевого партійного і радянського активу, який проявив себе в боротьбі з німецько-фашистськими окупантами і безмежно відданий Радянській Батьківщині;

б) ... персональний склад кожного зокрема виконкому Ради затверджується виконкомом районної Ради і райкомом КП(б)У.

3. Вважати необхідним регулярне проведення засідань сесій місцевих Рад, а також засідань виконкомів Рад, на яких повинні обговорюватися важливіші питання радянської і господарської роботи.

№7
Про прийом до членів КП(б)У т. Тичини П.Г.

Постанова Політбюро ЦК КП(б)У

1 травня 1944 року

Тов. Тичина Павло Григорович є видатний український поет, академік Академії наук УРСР, який всю свою творчу і громадсько-політичну діяльність нерозривно зв’язав з українським народом, з великою справою партії Леніна – Сталіна.

Тов. Тичина, працюючи на благо своєї радянської вітчизни і йдучи в ногу з більшовицькою партією, подав заяву з просьбою прийняти його до лав КП(б)У.

ЦК КП(б)У постановляє:

Прийняти т. Тичину Павла Григоровича до членів КП(б)У, без проходження кандидатського стажу.

Партійний стаж встановити з травня 1944 року.

Просити ЦК ВКП(б) затвердити цю постанову.

№8
Об оказании помощи чехословацкой Компартии в организации партизанского движения на территории Чехословакии

Постановление Политбюро ЦК КП(б)У

17 июня 1944 года

В целях оказания помощи чехословацкой Компартии в борьбе с немецкими оккупантами и передачи чехословацкому народу опыта действий украинских партизан в тылу противника, ЦК КП(б)У постановляет:

Удовлетворить просьбу ЦК Коммунистической партии Чехословакии в оказании помощи в деле разворота партизанского движения на территории Чехословацкой республики, для чего обязать Украинский штаб партизанского движения:

1. Сформировать и направить на территорию Карпатской Украины и Словакии 10 украинских организаторских партизанских отрядов, численностью 15 – 20 человек каждый. Отряды снабдить средствами связи, диверсионной техникой и необходимым вооружением.

Выброску отрядов произвести из Киева на базу действующих на границе с Чехословакией украинских партизанских отрядов с задачей последующего их выхода в районы: Великий Бычков, Мукачево, Ужгород, Гуменное и Прешов.

2. Отрядам поставить основные задачи: произвести разведку обстановки, установить связь с местным населением и из числа патриотов Чехословацкой республики организовать партизанские отряды.

3. Предоставить возможность ЦК Компартии Чехословакам иметь при Украинском штабе партизанского движения своего представителя, который будет принимать непосредственное участие в деле организации чехословацких партизанских отрядов и осуществлять связь этих отрядов с ЦК Компартии Чехословакии.

4. В спецшколе Украинского штаба партизанского движения предоставить 100 мест для обучения направляемых в тыл противника чехословацких партизан...

6. Украинскому штабу партизанского движения перебросить в партизанские отряды, действующие на территории Чехословакии, группу связи в составе трех человек от ЦК Компартии Чехословакии.

№9
Об оказании помощи Польскому партизанскому штабу в организации медико-санитарной службы

Постановление Политбюро ЦК КП(б)У

21 июня 1944 года

ЦК КП(б)У постановляет:

В целях организации оказания медицинской помощи раненым и больным партизанам Польши разрешить начальнику Украинского штаба партизанского движения тов. Строкачу Т.А. выделить Польскому партизанскому штабу медикаменты и хирургический инструментарий согласно прилагаемому списку. (список не публикується. – Ред.)

№10
О передислоцировании Молдавского отдела Украинского штаба партизанского движения в гор. Сороки

Постановление Политбюро ЦК КП(б)У

1 июля 1944 года

1. В целях дальнейшего расширения и активизации партизанского движения на территории Молдавской ССР и приближения оперативного руководства молдавскими партизанскими отрядами, удовлетворить просьбу ЦК КП(б)М о передислоцировании Молдавского отдела Украинского штаба партизанского движения в г. Сороки.

2. Оперативное руководство Молдавским отделом и партизанскими отрядами, действующими на территории Молдавии, а также содержание работников Молдавского отдела и материально-техническое снабжение партизан оставить за Украинским штабом партизанского движения на общих основаниях.

3. Для связи ЦК КП(б) Молдавии с ЦК КП(б) Украины Украинскому штабу пратизанского движения выделить Молдавскому отделу одну радиостанцию, двух радистов, одного шифровальщика и одну грузовую автомашину.

№13
Об украинской партизанской дивизии имени дважды Героя Советского Союза С.А.Ковпака

Постановление Политбюро ЦК КП(б)У

18 августа 1944 года

… В связи с тем, что дивизия под командованием тт. Ковпака и Вершигоры полностью выполнила боевые задачи, поставленные перед ней ЦК КП(б)У в борьбе против немецких захватчиков, а также исходя из того, что личный состав дивизии накопил большой боевой опыт борьбы с бандами немецко-украинских националистов, ЦК КП(б)У постановляет:

1. Партизанскую дивизию им. дважды Героя Советского Союза Ковпака С.А., выполнившую боевые задачи, поставленные перед ней Центральным Комитетом КП(б) Украины по борьбе с немецкими оккупантами в глубоком тылу противника, передать в полном составе со всем вооружением, средствами связи и имуществом Народному Комиссариату Внутренних Дел УССР для прохождения дальнейшей службы, использовав ее в первую очередь для скорейшей ликвидации националистических банд.