Пленум Центрального Комітету Комуністичної партії України
(4 листопада 2004 р.)
Інформаційне повідомлення
4 листопада 2004 р. відбувся Пленум Центрального Комітету Комуністичної партії України. У роботі Пленуму взяли участь члени Центральної Контрольної Комісії Комуністичної партії України.
Пленум розглянув питання “Про політичні підсумки виборів Президента України”.
З доповіддю виступив другий секретар ЦК Компартії України А.І.Мартинюк.
В обговоренні доповіді взяли участь: член ЦК, перший секретар Чернігівського обкому партії В.О.Лещенко; член ЦК Г.К.Крючков; член ЦК, перший секретар Тернопільського обкому партії В.Д.Сімонов; член ЦК, голова Всеукраїнського союзу робітників О.В.Бондарчук; член ЦК С.І.Дорогунцов; член ЦК О.П.Черенков; член ЦК Л.П.Стрижко; член ЦК, перший секретар Полтавського обкому партії О.М.Масенко; член ЦК, перший секретар Запорізького обкому партії О.В.Бабурін; член Президії ЦК, перший секретар Дніпропетровського обкому партії В.В.Борщевський; член ЦК, перший секретар Луцького міськкому партії П.С.Брель; член ЦКК, другий секретар Київського обкому партії В.Г.Роєнко; член ЦК, перший секретар Севастопольського міськкому партії В.М.Пархоменко; член ЦК, перший секретар Херсонського обкому партії Г.І.Найда; член Президії ЦК, перший секретар Миколаївського обкому партії В.Й.Матвєєв; член ЦК С.П.Гмиря; член Президії ЦК, перший секретар Кримського рескому партії Л.І.Грач; секретар ЦК П.С.Цибенко.
На Пленумі виступив перший секретар ЦК Компартії України П.М.Симоненко.
Пленум ЦК Компартії України прийняв з обговореного питання постанову
Про політичні підсумки виборів Президента України
Постанова Пленуму ЦК Компартії України
Вибори Президента України перетворилися на найжорстокішу битву за безконтрольну владу між олігархічними кланами. Жертвою цієї боротьби став народ України. Людей змусили вибирати між націонал-фашизмом і кримінальним капіталом.
Пленум Центрального Комітету Комуністичної партії України постановляє:
1. Пленум Централього Комітету Компартії України вважає, що підтримка при проведенні повторного голосування по виборах Президента України будь-кого з кандидатів, продовжувача політики нинішнього антинародного режиму, є неприпустимою.
Партія залишає за собою право на діалог з тими політичними силами, які готові вести його з питань, що відповідають інтересам трудового народу.
2. Президії ЦК глибоко і самокритично проаналізувати підсумки виборів, виявити причини, які призвели до негативного результату не лише для Компартії України, а й всього лівого руху. Розробити реальні заходи для докорінного поліпшення всієї партійної роботи з визначенням конкретних завдань організацій Компартії України всіх рівнів. У грудні 2004 року на Пленумі Центрального Комітету розглянути питання про внутрішні проблеми партії.
3. Кримському рескому, обкомам, міськкомам, райкомам Компартії України, первинним організаціям критично оцінити ефективність роботи кожної партійної організації, кожного комуніста. Накреслити конкретні заходи до зміцнення партійних лав, а де необхідно – провести ротацію керівних кадрів партійних комітетів і первинних організацій.
Узагальнити і направити до ЦК критичні зауваження і пропозиції щодо поліпшення партійної роботи, висловлені комуністами.
4. Враховуючи інформацію, яка надходить з місць, про початок переслідування активістів партії, необхідно рішуче стати на їх захист і не допустити розправи з політичних мотивів, використовуючи для цього усі форми захисту – від судів до масових акцій протесту.
Пленум Центрального Комітету Комуністичної партії України
(29 грудня 2004 р.)
Інформаційне повідомлення
29 грудня 2004 р. відбувся Пленум Центрального Комітету Комуністичної партії України. У роботі Пленуму взяли участь члени Центральної Контрольної Комісії Комуністичної партії України.
Пленум розглянув питання:
1. Про політичну ситуацію в Україні після президентських виборів, становище в партії і шляхи посилення її впливу на розвиток суспільних процесів.
2. Про проведення звітів та виборів у партійних організаціях і підготовку до чергового XXXIX з’їзду Компартії України.
3. Про вибори делегатів на XXXIII з’їзд Союзу комуністичних партій — КПРС і рекомендацію до складу Ради і КРК СКП—КПРС представників від Компартії України.
З доповіддю з першого питання виступив перший секретар ЦК Компартії України П.М.Симоненко.
В обговоренні доповіді взяли участь: член Президії ЦК, головний редактор газети “Комуніст” О.В.Голуб; член ЦК, перший секретар Шполянського райкому партії (Черкаська область) М.М.Коршак; член Президії ЦК, перший секретар Донецького обкому партії Г.В.Буйко; член ЦК, перший секретар Олександрійського райкому партії (Кіровоградська область) Л.П.Яготин; член ЦК, другий секретар Миколаївського обкому партії М.С.Дзарданов; член ЦК, перший секретар Закарпатського обкому партії І.І.Мигович; член Президії ЦК С.В.Чичканов; член ЦК, другий секретар Полтавського обкому партії В.Є.Сільчук; член ЦК, секретар Дніпропетровського обкому партії Ю.М.Осетров; член ЦК, другий секретар Київського міськкому партії С.О.Мнацаканов; член ЦК В.М.Яценко; член ЦК, перший секретар Глухівського райкому партії (Сумська область) В.В.Московченко; член ЦК, перший секретар Київського обкому партії С.Д.Челноков; член ЦК, перший секретар Южноукраїнського міськкому партії (Миколаївська область) Ю.В.Телятник; член ЦК, перший секретар Лозівського міськкому партії (Харківська область) М.П.Карасюк; член ЦК, перший секретар Голопристанського райкому партії (Херсонська область) О.С.Продченко; член ЦК, голова Всеукраїнського союзу робітників О.В.Бондарчук.
Із заключним словом виступив П.М.Симоненко.
Пленум прийняв постанову “Про політичну ситуацію в Україні після президентських виборів, становище в партії і шляхи посилення її впливу на розвиток суспільних процесів”.
Пленум прийняв заяву “З людьми і для людей — головна мета комуністів”.
Пленум прийняв постанову “Про проведення звітів і виборів у партійних організаціях і підготовку до чергового XXXIX з’їзду Компартії України”.
Пленум обрав делегатів на XXXIII з’їзд СКП—КПРС, рекомендував до складу Ради СКП—КПРС і Контрольно-ревізійної комісії СКП—КПРС представників від Комуністичної партії України.
Про політичну ситуацію в Україні після президентських виборів, становище в партії і шляхи посилення її впливу на розвиток суспільних процесів
Доповідь першого секретаря ЦК КПУ П.М.СИМОНЕНКА
Шановні товариші!
2004 рік пройшов в Україні під визначальним знаком чергових президентських виборів. Це наклало серйозний відбиток на все суспільно-політичне і соціально-економічне життя країни, на діяльність нашої партії.
Політичні підсумки президентської кампанії підтверджують, що в Україні в основному завершився процес приватизації загальнонародної власності, реставрації експлуататорського буржуазного ладу і створення на цій базі кримінальної-олігархічної системи влади: кримінал політизувався, політика криміналізувалася. Країні і народу нав’язали життя не за законами, а “за поняттями”.
Остаточно сформувався правлячий буржуазний клас у складі олігархії, вищої бюрократії і криміналітету. У їхніх руках сьогодні зосереджена, а фактично приватизована вся державна влада — президентська, законодавча, виконавча, судова. Встановлено тотальний контроль над багатомільярдною власністю, над силовими структурами і засобами масової інформації.
Така кланово-олігархічна система державного управління, такий новоутворений правлячий клас стали злоякісним тромбом на шляху соціально-економічного розвитку країни, реалізації конституційних прав і свобод громадян. Це обумовило виникнення і подальше поглиблення загальносистемної кризи і є першопричиною базового конфлікту в суспільстві та подій, які розгорнулися навколо президентських виборів. Перемога на виборах правонаціоналістичних сил за підтримки США і Євросоюзу відкриває шлях до утвердження в країні диктатури профашистського спрямування.
Небувала напруженість і агресивність виборчої кампанії, її брудний і вибухонебезпечний характер сколихнули все суспільство від столиці аж до окраїн, привернули до України пильну увагу всього світу.
Президентські вибори змусили всіх нас по-новому побачити процеси, що відбуваються в суспільстві, гостро виявили старі й особливо нові проблеми, вимагають з усією відповідальністю розглянути стан справ у партії, її роль і місце, а також шляхи посилення її впливу на розвиток політичних процесів. Тільки всебічний об’єктивний аналіз, правдива оцінка причинно-наслідкових зв’язків нинішніх подій дозволить нам намітити сучасні завдання і перспективи.
Саме з таких основоположних позицій, з такого розуміння важливості і складності поточного моменту виходила Президія ЦК Компартії України, скликаючи нинішній Пленум ЦК.
I. Президентські вибори 2004 року і нові виклики часу
Як і передбачали комуністи, президентська кампанія 2004 року виявилася найбруднішою, найнечеснішою з усіх попередніх, що призвело до різкого загострення всеохоплюючої політичної і соціально-економічної кризи в Україні, поставило перед нами нові виклики, що потребують серйозного осмислення й адекватних відповідей.
Однак ця криза була підготовлена політикою правлячого режиму і спровокована, а тепер відкрито підігрівається і використовується радикальними політичними силами правонаціоналістичного і центристського спрямування, а по суті, — кримінально-олігархічними кланами, що борються, з одного боку, між собою за владу, власність і сфери впливу, а з другого боку, — з трудовим народом, наступаючи на його політичні й економічні права.
Численні конкретні факти фальсифікацій і неповаги реального вибору людей в підсумку дозволили ющенківцям вивести їх на вулиці. І тут треба прямо сказати, що саме ми, комуністи, проведенням таких резонансних акцій, як “Повстань, Україно!”, “Захистимо ветеранів!” та інших зробили значний внесок у підготовку і формування активної громадянської позиції наших співвітчизників.
У період загострення цієї боротьби маси людей залишили місця своєї роботи, навчання і постійного проживання. Зупинились багато підприємств. Не здійснювалися поставки продукції і відповідні платежі. Лихоманило транспорт, фінансовий ринок. Припинилися надходження за оплату житлово-комунальних послуг. Зросла злочинність. Значна частина населення деморалізована і дезорієнтована, не впевнена у своєму завтрашньому дні.
Але разом з тим у суспільстві ще не визріла революційна ситуація, коли, за класичним ленінським формулюванням, “верхи не можуть управляти по-старому, а низи не хочуть жити по-старому”. Користуючись цим, президент Кучма під приводом “збереження стабільності і спокою в країні”, а насправді насамперед з метою захисту особистого капіталу та інтересів своєї сім’ї, вступив у змову з Ющенком і реалізував ідею збереження диктатури, контролю над країною і народом, державної влади і власності в руках великого капіталу шляхом зміни персоналій наскрізь прогнилого корумпованого режиму.
На жаль, робітники, селяни, інтелігенція, інші трудові соціальні верстви суспільства не розпізнали вчасно самі і не прислухалися до попереджень комуністів про нову тактику влади в ході цієї виборчої кампанії і не тільки потрапили в небезпечну пастку, а мимоволі стали співучасниками і виконавцями в чужій для них грі.
Бо головною особливістю нинішнього виборчого процесу стало те, що правлячий режим вперше використав єзуїтський прийом “подвійного кандидата”: відверто провладного Януковича й умовно опозиційного Ющенка. Хоча обидва вони породжені Кучмою і є членами його клану. Але в гонитві за голосами виборців вони як тільки могли заявляли про себе як про войовничих опозиціонерів, як тільки могли відхрещувалися від скомпрометованого і набридлого всім ненависного режиму Кучми.
Зрозуміло, обидва вони — ставленики буржуазії. Януковича підтримав в основному великий капітал південного сходу України, залежний від поставок з Росії енергоносіїв, сировини, комплектуючих. А також його підтримав з примусу і через свою безвихідь промисловий пролетаріат цих регіонів, який пов’язує умови свого існування з роботою великих індустріальних центрів.
Ющенку, крім окремих представників великого капіталу, в основному відвели нішу дрібного і середнього бізнесу, зосередженого в західних і центральних регіонах. Саме дрібні й середні підприємці найбільше зазнають свавілля корумпованого чиновництва і накопичили в собі потужний протестний потенціал проти діючої влади, яку для них уособлював Янукович.
Таким чином, саме тактика “подвійного кандидата” гарантувала цьому режиму в разі перемоги когось із цих двох панів збереження основ існуючого буржуазного ладу.
На жаль, у цю приманку політтехнологів сліпо повірила більшість виборців, а в другому турі й окремі наші товариші по партії. При цьому одні голосували за Ющенка, щоб тим самим не допустити до влади Януковича. Другі ж, навпаки, голосували за Януковича, щоб не допустити до влади Ющенка.
Саме технологією і тактикою “подвійного кандидата” Кучма та його поплічники заклали підгрунтя для створення так званої керованої двопартійної політичної моделі формування влади за американським зразком. У той же час знедоленому народу цинічно кинули ще один виклик — відвели йому роль політичного статиста.
При цьому одна партія (Ющенка) представляє праворадикальні, націоналістичні інтереси, а по суті, інтереси США і транснаціональних корпорацій; друга партія (Януковича) грає роль “центристської” сили. Але незалежно від того, яка з цих партій переможе, влада, а отже, і власність, завжди залишатимуться в одних і тих же руках — в руках великого капіталу.
Зухвалим викликом влади всьому народу є й те, що в країні встановлено державну систему тотальної фальсифікації виборів. Більше того, безмежна зухвалість влади дійшла до такого цинізму, що фальсифікація виборів здійснювалася проти народу його ж руками. А ЦВК, Генеральна прокуратура, Верховний Суд — як інструменти цієї системи — виконують лише роль прикриття грубих порушень і витончених брудних технологій.
Виборчий процес давно вийшов за рамки правового поля, а відсутність реальних можливостей для вільного волевиявлення громадян породжує дику вседозволеність, небачену корупцію і розклад держави.
По суті, в результаті використання брудних політтехнологій, обману, шантажу, підкупу членів виборчих комісій та виборців, маніпуляцій і сфальсифікованого “підрахунку” голосів відбулися не вибори, а відвертий торг між кланами, окремими олігархами, регіональними князьками.
У боротьбі за владу за будь-яку ціну і під прикриттям нібито боротьби з можливими фальсифікаціями парламентська фракція “Наша Україна” за підтримки БЮТ, соціалістів, аграрників і групи “Центр” перед голосуванням 26 грудня кинули всьому суспільству ще один зухвалий виклик — позбавили конституційного права голосу більше 3,5 мільйона громадян України — людей похилого віку, хворих, інвалідів, тобто тих, хто не може пересуватися самостійно і міг би голосувати тільки вдома.
Цим законом вони принизили й образили людей, які творили історію нашої країни — кров’ю відвойовували нашу землю у фашистської навали, самовіддано відроджували економіку країни і будували гіганти промисловості, були передовиками сільськогосподарського виробництва. А бездумне застосування цього закону призвело навіть до трагічних наслідків — смерті літніх і хворих людей прямо на виборчих дільницях.
Запекла боротьба за президентське крісло під впливом зовнішніх факторів набула особливого геополітичного значення.
І сьогодні у нас є всі підстави говорити про зухвале, безцеремонне втручання у внутрішні справи України з боку США. Не секрет, що задекларована президентом Бушем мета зовнішньої політики США — це “глобальна демократична революція”, що втілюється в життя глобальною програмою “зміни режимів”, насадження “демократії” по-американськи на всій планеті, зокрема і на пострадянському просторі. А недавно Білий дім змушений був визнати, що США допомагають, у тому числі й матеріально, “проведенню вільних і демократичних виборів у різних країнах світу, включаючи й Україну”.
Зрозуміло, що президентські вибори — це дуже важливий, черговий етап у житті країни, час перевірки готовності до боротьби нашої партії, час випробувань для кожного з нас, час підготовки до парламентських виборів 2006 року. Цей час ставить перед нами нові проблеми і нові виклики. А новизна і складність завдань вимагають від нас сконцентрувати на них всю свою увагу, вимагають повної мобілізації і повної віддачі всіх наших сил і ресурсів, вимагають глибоко знати проблеми суспільства, в якому ми живемо.
II. Партія і суспільство
Шановні товариші!
Президентські вибори переконливо продемонстрували, що Компартія — єдина політична сила, що справді відстоює соціально-економічні й політичні інтереси всіх експлуатованих, захищає національні інтереси України.
Аналізуючи результати виборів, ми, комуністи, змушені визнати, що вчасно не помітили посилення впливу в суспільстві буржуазно-демократичних, дрібнобуржуазних і обивательських настроїв. Вкрай догматично оцінили соціально-психологічний стан наших традиційних і потенційних виборців, насамперед пенсіонерів і ветеранів. Не врахували належним чином рівень самосвідомості всього класу найманих працівників.
Ми змушені констатувати, що мільйони громадян, публічно підтримуючи нашу передвиборну програму “З людьми і для людей!”, разом с тим 31 жовтня проголосували за кандидатів олігархів.
У зв’язку з цим закономірно постають запитання:
Для відповіді на ці хвилюючі запитання нам необхідно зрозуміти, які класи і соціальні групи сучасного українського суспільства і яким чином можуть підтримати комуністів і сформувати якісно нові структури влади, здатні захищати інтереси трудового народу.
На з’їздах партії і пленумах ЦК неодноразово давалася оцінка системі політико-економічного панування буржуазії, глибокій трансформації соціально-класової структури суспільства, руйнування і деградації всієї системи цінностей, основаних на гуманістичних ідеалах соціалізму. І нинішні президентські вибори найдраматичніше підтвердили ці наші оцінки.
Сьогодні ж серйозного і всебічного обговорення й осмислення потребують неприємні, я б навіть сказав, тривожні, небезпечні явища, викликані тим, що від нас відійшла певна частина традиційно наших виборців. В умовах безпросвітної бідності й злиднів люди проголосували за представників олігархів, піддавшись на їхні солодкі обіцянки мало не манни небесної і раю земного.
Ми неодноразово відзначали, що сталося з робітничим класом, селянством, інтелігенцією, яку роль вони відіграють у житті суспільства. Але ніколи в нас раніше не викликали сумнівів позиції і настрої серед ветеранів. Вони завжди були нашою вірною і надійною опорою.
Але, незважаючи на всі зусилля партії, ветерани і пенсіонери відверто піддалися на тимчасові добавки до пенсій. Саме вони, а також молодь своїми голосами різко хитнули український “політичний маятник” вправо.
У цьому плані потребують глибокого осмислення питання ефективності наших послідовних дій щодо захисту інтересів ветеранів і пенсіонерів:
Ми повинні визнати і максимально врахувати у своїй роботі, що за роки кримінально-буржуазної реставрації капіталізму в наших ветеранів і пенсіонерів притупилася історична пам’ять, трансформувалася свідомість, змінився якісний склад. Ця соціальна категорія поповнилася мільйонами людей, уже “переламаних” капіталістичними відносинами. Усе це призвело до змін соціальних орієнтирів наймасовішої і найдисциплінованішої категорії українських виборців — ветеранів і пенсіонерів.
Порушився історичний зв’язок поколінь, що згубно позначилося на політичному виборі молоді. Молоді люди, з яких 70% найбільше бояться підвищення цін, 65% — безробіття, 60% — невиплати заробітної плати, разом з тим проголосували за тих, хто довів Україну до такого плачевного стану.
Звичайно, молодіжна ейфорія мине швидко. На зміну їй прийде гірке розчарування. Але чи готові ми, комуністи, повести молодь за собою й організувати могутній лівий молодіжний рух, знайти шлях до сердець молоді, навчитися говорити з нею зрозумілою їй мовою? Ми повинні визнати, що у нас відсутня продумана молодіжна політика.
Треба рішуче позбутися декларативних заяв і ставки на віджилі стереотипи минулого. Життєво необхідно зосередитися на пропаганді привабливості соціалізму як системи сучасних цінностей. Вийти за межі традиційних вертикальних систем побудови громадських молодіжних організацій. На базі партії і комсомолу сформувати дієву “іменну” підтримку трудової молоді стипендіями, приступити до відродження дитячо-юнацьких спортивно-оздоровчих баз, таборів праці і відпочинку тощо.
Об’єктивна і виважена оцінка президентської виборчої кампанії має для Компартії неабияке значення і в сенсі вивчення поведінки мас, формування їх свідомості.
Аналізуючи феномен широкої підтримки так званої “оранжевої революції”, можна зробити висновок про те, що її зумовив безпрецедентно низький рівень довіри до режиму Кучми і до виборчої системи, а підтримка конкретного кандидата мала вторинний і емоційний характер. Очевидно і те, що цей протест проти нечесних виборів уміло використовувався і підігрівався певними політичними авантюристами у своїх корисливих цілях, в інтересах представників великого капіталу, що вирішують свої далекосяжні завдання, головним з яких є захоплення влади.
“Оранжева революція”, сценарій якої готувався не в Україні і не один рік, не ставила, та й не могла ставити завдання зміни політичної системи влади, вирішення гострих соціальних питань. Власне кажучи, йдеться лише про перегрупування владних еліт. У даному випадку це боротьба одних мільярдерів проти інших, це класична битва за доступ одних з них до державного корита. При цьому народ, особливо студентська молодь, використовувався для забезпечення “стабільної масовості”. Це завдання вирішували сітьові студентські інфраструктури з числа “грантоїдів”, активісти і функціонери проющенківських партій та блоків. Режисерами-постановниками “оранжевої революції” не остання роль була відведена обивателям, звезеним до Києва з усієї України, а також численним зівакам, які виходили на Майдан просто подивитися на небачене шоу “зірок естради і політики”.
Таким чином, за своїми завданнями і за рушійними силами “оранжевий бум” — це реалізація новітніх заокеанських технологій “мирної” експансії держав “золотого мільярда” і НАТО на Схід. Технологія, уже перевірена і реалізована в Югославії, Грузії, Румунії.
Товариші!
Підсумки виборної кампанії вимагають від нас, комуністів, глибоко розібратися в причинах поведінки людей, які підтримують ліві ідеї, соціалістичні цінності, проте віддали свої голоси ставленикам олігархічних кланів.
На наш погляд, це сталося насамперед тому, що ми не змогли повною мірою задіяти перевірені життям форми нашої роботи.
Адже ніякі новітні політтехнології не можуть замінити безпосередньої роботи з людьми за принципом “від дому до дому”, “очі в очі”. Я б назвав це “тактикою стоптаних чобіт”. Такі форми роботи найбільш складні, вимагають серйозної підготовки, цілковитої самовіддачі і подвижництва. Адже не секрет, що в деяких випадках наш актив агітував один одного “за Радянську владу”.
Головне в агітаційно-пропагандистській роботі — це професійно підготовлені й ідеологічно грамотні кадри. Отож для початку потрібно визначити: а скільки ж у нас в партії сьогодні ефективних агітаторів? Тисячі, сотні чи десятки?
Одним з факторів, що негативно вплинув на позицію наших прихильників, на тих, хто співчуває нам, а також на тих, хтоне визначився у виборі, і зіграв на руку олігархічним кандидатам, став розкол лівого руху.
Влада, діючи за принципом “поділяй і володарюй”, а також використовуючи різні технології, поставила завдання: придушити ліву опозицію або приручити, послабити, нейтралізувати, і в кінцевому підсумку знищити її. І треба визнати, що це їй значною мірою вдалося. Олігархи, розколовши лівий рух і активно використовуючи в боротьбі за владу ліві ідеї і гасла, вчергове обманули народ.
Треба сказати, що наші колишні соратники і союзники — соціалісти і прогресивні соціалісти — їм у цьому активно пособничали в надії на якісь жалюгідні політичні і не виключено, що й інші дивіденди.
Логічно завершила свій політичний кульбіт кон’юнктурних хитань і вагань Соціалістична партія — вона плавно зійшла з марксистсько-ленінських позицій і соціалістичного шляху, вступила до Соцінтерну і в обозі “Нашої України” стала на платформу націонал “демократів” Ющенка.
А Прогресивна соціалістична партія на чолі з Вітренко “затято” перейшла на бік донецьких олігархів.
Ну що ж, як кажуть у таких випадках, Бог їм суддя. Для нас, комуністів, це не стало якоюсь несподіванкою. До цього лідери СПУ і ПСПУ йшли всі ці роки, брехливо прикриваючи свої дії і бездіяльність псевдосоціалістичною риторикою.
Але сьогодні все таємне стало явним. І вже чітко видно, як соціалісти і прогресивні соціалісти комфортно вбудувалися і вписалися у сформовану не без їхньої допомоги й участі кримінально-олігархічну систему влади, стали її слухняним придатком. Своїми, з усього видно, небезкорисливими діями вони ще раз підтверджують стару істину, що політика для політиканів не тільки брудна, але, після торгівлі свининою, і найбільш вигідна справа.
Зрозуміло, що тут навіть не слід говорити про так звані партії-клони. Адже їхня зрадницька і провокаційна роль, як кажуть, найочевидніше з очевидного.
Вибори показали, що хиткість і нестійкість позиції деяких наших товаришів і деяких партійних організацій вкотре примушують нас стверджувати: єдиний шлях відвернути остаточне знищення владою й олігархами лівого флангу — це зберегти революційну сутність і марксистсько-ленінський ідеологічний стрижень партії, озброїти знедолених людей сучасною стратегією розвитку суспільства, базові принципи якої сформульовані в програмі “З людьми і для людей!”, організувати і повести за собою маси.
Вибори з усією гостротою також поставили питання про перспективу розвитку лівого руху взагалі і про необхідність об’єднання прихильників лівої ідеї зокрема.
Вважаємо, що назріла необхідність створити й очолити Єдиний лівий фронт за демократію і соціальну справедливість.
Зрозуміло, що це поки ще умовна, робоча назва. Це предмет для обговорення.
Лівий фронт повинен стати широким громадським рухом, в якому можуть брати участь і політичні партії, і громадські організації, і окремі громадяни України.
Такий Фронт повинен ставити перед собою найближчі основні цілі, співзвучні за змістом програмним настановам Компартії:
Головне завдання Єдиного лівого фронту — це завоювання влади в інтересах трудящих, розв’язання основної суперечності капіталізму — суперечності між працею і капіталом.
Президентські вибори показали, що Україна, по суті, стала черговим випробувальним полігоном у реалізації американської доктрини утвердження стратегічних інтересів США в будь-якій точці Земної кулі, у їх прагненнях до світового гегемонізму і панування.
За задумом організаторів і режисерів виборів в Україні поставлено завдання: привести на вищий державний пост в нашій країні ставленика-маріонетку США і тим самим утвердити їх геополітичний вплив, зробити Україну їхнім сателітом, напівколоніальним економічним придатком і військовим форпостом у центрі Європи.
З одного боку, політикою розширення НАТО на Схід США активно приступили до створення так званої Балто-Чорноморської дуги через насадження слухняних собі режимів від Естонії до Грузії. Фактичне включення нашої країни в цю дугу означає перетворення України на буферну зону між США й іншими членами НАТО та Росією.
З другого боку, боротьба кланів за президентське крісло створює в країні нестабільну і загрозливу обстановку, нагнітає атмосферу взаємної нетерпимості й істеричного протистояння.
У таких умовах неконституційні, провокаційні дії деструктивних сил у деяких західних областях викликали у відповідь хвилю ідей автономізації і федералізації на сході і півдні України, а також наростання ескалації міжнаціонального, міжетнічного, міжконфесійного і соціального напруження.
У результаті виникла реальна загроза територіальній цілісності, загроза розколу держави на кілька частин. І цей процес може набути незворотного характеру.
III. Чергові завдання партії на новому етапі боротьби
Товариші!
Президентські вибори показали, що багато регіональних, первинних партійних організацій виявилися не в змозі організаційно забезпечити весь обсяг роботи, необхідний для вирішення складного і відповідального загальнопартійного завдання, поставленого XXXVIII з’їздом Компартії України.
Якщо в попередніх кампаніях ми не могли повною мірою забезпечити наші партійні структури агітаційно-пропагандистськими матеріалами, то це компенсувалося тим, що ефективніше працювали агітаційно-пропагандистські групи, які живим словом доходили до виборців.
Так, у 1999 році разом з кандидатом у президенти від Компартії України виїжджали в області 8—10 народних депутатів і за один заїзд охоплювали не тільки всі міста і районні центри, а й більшу частину сіл. А в нинішню кампанію працював практично тільки один кандидат у Президенти від КПУ, а дієвої роботи народних депутатів організувати не вдалося.
Не добилися ми ефективної роботи партійних фракцій і груп, кожного депутата-комуніста в радах усіх рівнів. Плани роботи були намічені непогані, але контроль за їх здійсненням був пущений на самоплив, тому частина комуністів-депутатів самоусунулася від безпосередньої роботи з виборцями на своїх виборчих округах.
Дозвольте запитати: навіщо ж тоді нам витрачати стільки сил і коштів на боротьбу за мандати депутатів? Напевно, для того, щоб підвищувати авторитет партії, вирішувати конкретні справи, намічені кожною партійною організацією, і готувати виборців до голосування за Компартію України. А виходить, що вся робота закінчується одержанням мандата.
У нас близько 5 тисяч депутатів-комуністів усіх рівнів. Це ж величезний загін пропагандистів і агітаторів, які мають певні повноваження, доступ до місцевих засобів масової інформації, але знову-таки належного результату нема.
Скажіть, навіщо тоді комуністам добиватися входження у владу, якщо після двох-трьох років роботи авторитет партії на територіях, де головами є комуністи, не тільки не піднявся, а, навпаки, впав, яка користь для партії від такої роботи, коли вона ведеться на шкоду партійним справам? Необхідно всебічно проаналізувати ці моменти і визначитися зі стратегією і тактикою на наступних виборах.
Цього разу Центральний виборчий штаб більше уваги приділив забезпеченню регіональних штабів агітаційно-пропагандистськими матеріалами. Тому нарікань на відсутність таких матеріалів майже не було, та й створена матеріально-технічна база дозволяла на хорошому рівні готувати їх на місцях.
Зате вузьким місцем тепер став організаційний ресурс. Наш кадровий потенціал виявився настільки слабким, що ми не зуміли не тільки дійти до кожного виборця з живим словом, а навіть забезпечити доставку інформаційного матеріалу. Невміння і небажання працювати, пасивність значної частини комуністів були характерними для більшості первинних організацій.
Сьогодні вже лунають такі пропозиції, що безпосередня робота “від дому до дому”, “від людини до людини” себе вичерпала, вона не дає відчутних результатів і необхідно зосереджувати увагу на високих інформаційних технологіях. Але в той же час навіть “Наша Україна”, запозичивши наші форми і методи, використовуючи індивідуальну роботу з виборцями, побувала не один, а кілька разів в одній і тій же квартирі, будинку, добилася позитивного результату. Мабуть, у нас просто нікому займатися цією важливою роботою або просто немає елементарного бажання організацій.
За два роки ми не зуміли забезпечити виконання в повному обсязі постанов останніх партійних з’їздів і грудневого (2002 року) Пленуму ЦК щодо збільшення чисельності і поліпшення якісного складу партії, не змогли переламати тенденцію їх старіння, що, безсумнівно, позначилося на результатах недавніх виборів.
Фізичний стан партійних лав, дефіцит кадрів у багатьох партійних організаціях не дали можливості в повному обсязі й у встановлені терміни виконати календарний план передвиборної кампанії, прийнятий Центральним штабом.
Уже хід збору підписів на підтримку кандидата від Компартії України, формування списків довірених осіб, членів територіальних та дільничних виборчих комісій показали, що кандидати на ці посади за своїми діловими, а іноді й за політичними і моральними якостями не відповідали необхідним вимогам. Це викликало особливу тривогу Центрального Комітету, було прийнято рішення про проведення наради секретарів обкомів, міськкомів, райкомів партії з питання посилення організаторської і масово-політичної роботи в масах. На жаль, змінити ситуацію на краще так і не вдалося.
Необхідно зазначити, що і Центральний виборчий штаб працював по-старинці, традиційно. Не була розроблена і впроваджена філософія передвиборної кампанії, яка враховувала б сукупність усіх нових факторів, що виникли у суспільстві: розстановку політичних сил, зміни, що сталися в протестному русі і його рушійних силах, нові політичні інтереси в лівому блоці тощо. Календарний план передвиборної кампанії був розроблений без урахування особливостей різних регіонів; форми і методи, що непогано зарекомендували себе в одних, механічно переносилися на інші, без аналізу їх результативності. Не враховувалися при організації роботи стан партійних лав, їх кількісний і якісний склад.
Ми не можемо заплющувати очі і на те, що якісний склад партії — дзеркальне відображення складу секретарів обкомів, міськкомів, райкомів і первинних партійних організацій.
У зв’язку з цим треба сказати, що ті, хто відроджував Компартію, досвідчені, ідейно загартовані, політично грамотні кадри, на жаль, ідуть із життя або за фізичним станом не можуть працювати і керувати тим чи іншим підрозділом партії так, як вони це робили раніше. А підготувати собі заміну не зуміли, а деякі, на жаль, і не хотіли, тому виник дефіцит хороших організаторів партійної справи.
Ми не можемо сьогодні назвати жодного партійного комітету, де б був дієвий, підготовлений, рівноцінний резерв на секретарів. Під час проведення звітно-виборних зборів доводиться стикатися з тим, що деякі первинні партійні організації навіть нема кому очолити через фізичний стан. Ось і виходить — чисельність партії, кількість партійних організацій з року в рік зростає, хоча, може, і не такими темпами, як нам хотілося б, і партія може вирішувати певні тактичні питання, а ось вирішувати широкомасштабні загальнодержавні політичні завдання в повному обсязі не в змозі. Тому і виникає гостра необхідність докорінно змінити форми і методи роботи в масах для підвищення її результативності й авторитету партії, котра не на словах, а на ділі повинна стати авангардною.
Кадрова робота, на жаль, не зазнала корінних змін після грудневого (2002 року) Пленуму ЦК, не змінилися підходи до неї в ЦК і партійних комітетах, що не могло не позначитися на класовій оцінці ситуації, яка склалася в суспільстві перед другим туром голосування за президентський пост. Серйозні прорахунки в кадровій роботі з добору, виховання і навчання партійного активу позначилися на політичній грамотності окремої його частини, коли по кілька разів доводилося роз’яснювати позицію Центрального Комітету. Але окремі товариші так і не захотіли або не змогли її зрозуміти і виступили врозріз із прийнятими рішеннями, які є обов’язковими для виконання кожним комуністом. Це викликане не стільки низьким рівнем партійної дисципліни, скільки відсутністю політичної зрілості, класового чуття і вміння правильно оцінити політичну ситуацію з марксистсько-ленінських позицій.
Якщо ми в ході звітно-виборної кампанії, що вже почалася, не зуміємо докорінно переглянути наші підходи до кадрової роботи, не омолодимо склад секретарів міськкомів і райкомів партії, первинних партійних організацій, не підійдемо до їх підготовки на науковій основі, то ситуація в партії ще більше погіршиться і може призвести до непередбачуваних наслідків. Адже з приходом до влади правонаціоналістичних сил наша партійна робота буде ускладнена і матиме зовсім інший характер, вимагатиме від партійного активу величезних зусиль.
Питання: з ким працювати і в авангарді якого класу стати? Хоч як би ми хотіли сподобатися комусь і з тактичних міркувань боротися за інтереси тих або інших верств населення, ми повинні бути на чолі пролетаріату, який був, є і буде головною рушійною силою соціалістичної революції.
Світовий імперіалізм з допомогою доморослих “капіталізаторів” зробив усе, щоб знищити виробництво, розікравши народне добро на пострадянському просторі, і не стільки через конкуренцію.
Так, сьогодні робітничий клас нечисленний і при величезному надлишку робочої сили і величезному ринку праці ще не в змозі боротися за свої права і політичні свободи, а колгоспне селянство як клас практично знищене. Тому головні зусилля партії потрібно зосередити в трудових колективах і очолити боротьбу за права і свободи робітничого класу.
Шановні товариші!
Завершуючи доповідь, дозвольте мені від вашого імені заявити, що комуністи України готові до подальшої нелегкої боротьби, упевнені у своїй історичній правоті і перспективі, переконані, що розвиток подій значно зміцнить наші позиції.
З усією відповідальністю ми заявляємо, що комуністи за будь-яких обставин, за будь-якої політичної кон’юнктури залишаться вірними своєму обов’язку перед трудовим народом, перед Україною.
З людьми і для людей — головна мета комуністів
Заява Центрального Комітету Комуністичної партії України
Чергові президентські вибори в Україні, як і попереджали комуністи, перетворилися на жорстоку битву олігархічних угруповань, що супроводжувалася цинічним і лицемірним нехтуванням Конституцією і законами, грубим втручанням США та Заходу у внутрішні справи нашої країни, застосуванням новітніх технологій демагогії, брехні й маніпуляцій, нагнітанням антикомуністичної істерії.
Слід підкреслити, що ні “оранжевий”, ні “біло-блакитний” претенденти на президентський пост не відрізнялися своїми ціннісними орієнтирами не тільки один від одного, а й від свого “патрона” Кучми.
Будучи уособленням кучмівського режиму, безсовісно використовуючи вітчизняні та зарубіжні політичні, адміністративні, фінансові й інформаційні ресурси, обидва претенденти змогли перетворити мільйони виборців на заручників своїх популістських передвиборних обіцянок.
Змовившись із давно наміченим “наступником” Ющенком щодо гарантій свого майбутнього, Кучмі вдалося відвести Януковичу незавидну роль “технічного кандидата”.
Водночас Мороз і соціалісти разом з їхнім пропагандистським рупором — газетою “Сільські вісті” остаточно перейшли в табір правих націонал-лібералів, скинувши маску зі свого справжнього політичного обличчя.
По суті, відбулася формальна зміна політичних декорацій режиму, а суспільно-політична ситуація в країні продовжує залишатися загрозливою для суверенітету України, для майбутнього її народу, для доль більшості українських громадян. Розвал економіки, масове безробіття, злидні та бездуховність — такі сьогоднішні реалії України, які не спинити ніякими заклинаннями про “ринок, свободу і демократію” і ніякими щедро оплаченими “оранжевими” шоу-масовками.
Комуністи не можуть примиритися з такою перспективою і вкотре відкрито заявляють про свою опозиційність до згубного курсу реформ, які Кучма, Ющенко та Янукович “втілили” в народне горе, хвороби і сльози.
Тому рішення не підтримувати на президентських виборах нікого з кандидатів вважаємо цілком обґрунтованим і правильним.
Сьогодні ми ще раз попереджаємо суспільство, що президентство Ющенка — це:
Ми попереджаємо суспільство, що ця влада буде ще більш диктаторською, ще більш нещадною і жорстокою, ще більш безконтрольною з боку трудового народу.
Адже саме про це свідчать заяви “нашистів” про наміри переглянути питання реалізації політичної реформи і здійснити так звану “люстрацію”.
Сьогодні ми також попереджаємо суспільство, що заяви про нібито “опозиційність” Януковича, який програв вибори, і партій, що його підтримують, — це черговий виток боротьби за владу в Україні і подальший розкол суспільства на хвилі реваншистських настроїв.
Такі тенденції не менш небезпечні для України та її народу.
Битва двох кланів, які паразитують на експлуатації довіри і довготерпіння народу, не закінчилася. Ніколи в історії власники капіталу в ім’я його примноження не зупинялися ні перед чим. Ось чому перемога того чи іншого клану не приносила і ніколи не принесе більшості народу визволення від матеріального й духовного рабства, від тривоги за майбутнє дітей та онуків.
Ми глибоко переконані, що протверезіння суспільства від націонал-ліберального і капіталістичного чаду рано чи пізно — неминуче.
У нинішніх реаліях Комуністична партія України є єдиною серед провідних політичних утворень країни опозиційною силою “новому”, так званому європейському, а фактично проамериканському шляху розвитку нашого суспільства. І ми, комуністи, парламентськими і позапарламентськими способами боролися і будемо боротися за вирішення головних завдань — відродження в Україні соціалістичних суспільних відносин, створення для трудового народу гідних людини умов життя у власній суверенній країні.
Ці цілі повністю відповідають політичній волі, прагненням більшості народу. Початок реалізації їх можливий у разі перемоги комуністичних і лівих сил на виборах до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування в 2006 році.
Сьогодні проти Компартії України об’єдналися всі реакційні сили українського суспільства. Попереду у нас тривала і виснажлива боротьба за досягнення наших програмних цілей. Однак комуністів ніколи не лякали ніякі труднощі. Бо на нашому боці правда.
Наше головне завдання було і залишається незмінним — це боротьба не за владу, а боротьба за народне щастя!
З людьми і для людей — такий сенс життя і боротьби комуністів!
Прийнято на Пленумі ЦК Компартії України 29 грудня 2004 року