Інформацiйне повiдомлення про XXXIX з’їзд Комуністичної партії України

25 — 26 червня 2005 року в м.Києві відбувся XXXIX з’їзд Комуністичної партії України.

Відкриваючи з’їзд, перший секретар Центрального Комітету Компартії України П.М.Симоненко повідомив, що на з’їзд прибули 657 делегатів з 685, обраних на Кримській республіканській, обласних, Київській та Севастопольській міських партійних конференціях. Було прийнято рішення розпочати роботу.

У залі присутні члени ЦК і ЦКК Компартії України, перші секретарі міських та районних партійних комітетів, редактори регіональних партійних видань, які не є делегатами з’їзду. У роботі з’їзду беруть участь делегації Союзу комуністичних партій — КПРС, 19 комуністичних, робітничих партій і партій лівої орієнтації зарубіжних країн Європи, Азії та Латинської Америки. Роботу з’їзду висвітлюють представники електронних і друкованих засобів масової інформації.

Обираються робочі органи з’їзду — Президія, Секретаріат, Редакційна, Мандатна та Лічильна комісії.

До залу вноситься Червоний прапор Комуністичної партії України. Його вносять двічі Герой Соціалістичної Праці О.Н.Парубок, голова Ради Організації ветеранів України генерал армії IІ.О.Герасимов і перший секретар Конотопського міськкому ЛКСМ України медсестра відділення лікарні м.Конотоп Сумської області С.Ю.Шевченко.

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять товаришів по політичній боротьбі, які пішли з життя.

Затверджується порядок денний XXXIX з’їзду Комуністичної партії України:

1. Політичний звіт Центрального Комітету Комуністичної партії України.
2. Звіт Центральної Контрольної Комісії Комуністичної партії України.
3. Вибори Центрального Комітету Комуністичної партії України.
4. Вибори Центральної Контрольної Комісії Комуністичної партії України.

Затверджуються регламент і порядок роботи з’їзду.

З доповіддю “Завжди і в усьому з людьми і для людей! Політичний звіт Центрального Комітету Комуністичної партії України” на з’їзді виступив перший секретар ЦК Компартії України П.М.Симоненко.

З доповіддю “Звіт Центральної Контрольної Комісії Комуністичної партії України” виступив голова ЦКК Компартії України Г.Г.Пономаренко.

В обговоренні Політичного звіту Центрального Комітету і Звіту Центральної Контрольної Комісії взяли участь: перший секретар Київського міськкому партії Ю.П.Сизенко; перший секретар Ленінського райкому партії м.Запоріжжя IІ.О.Костенко; член бюро Херсонського обкому партії, перший секретар Херсонського обкому ЛКСМ України О.В.Юдіна; перший секретар Житомирського обкому партії М.М.Тимошенко; перший секретар Дніпропетровського обкому партії В.В.Борщевський; перший секретар Севастопольського міськкому партії В.М.Пархоменко; перший секретар Літинського райкому партії Вінницької області М.IІ.Герасимчук; секретар Одеського обкому партії, перший секретар Одеського обкому ЛКСМ України Є.IІ.Царьков.

З’їзд заслухав доповідь Мандатної комісії, з якою виступив голова комісії В.М.Оплачко, і затвердив її.

Було продовжено обговорення Політичного звіту Центрального Комітету і Звіту Центральної Контрольної Комісії. В обговоренні взяли участь: перший секретар Кіровоградського обкому партії В.Т.Пузаков; перший секретар Ужгородського міськкому партії Закарпатської області В.М.Алексій; перший секретар Кримського рескому партії Л.ІI.Грач; перший секретар Новгород-Сіверського райкому партії Чернігівської області М.П.Петренко; секретар Миколаївського обкому, перший секретар Березанського райкому партії М.Н.Дремлюга; перший секретар Донецького обкому партії М.В.Кравченко; голова Ради Організації ветеранів України генерал армії IІ.О.Герасимов; секретар Черкаського обкому партії ІI.I.Костогриз; перший секретар Полтавського обкому партії О.М.Масенко.

З’їзд вітали: голова Ради СКП — КПРС, голова ЦК КПРФ Г.А.Зюганов; секретар ЦК Компартії Білорусії Г.П.Атаманов; секретар ЦК Партії комуністів Республіки Молдова В.ІI.Сава; член ЦК, завідуючий відділом ЦК Комуністичної партії В’єтнаму Нгуєн Куок Кионг.

26 червня XXXIX з’їзд Комуністичної партії України продовжив свою роботу.

В обговоренні Політичного звіту Центрального Комітету і Звіту Центральної Контрольної Комісії взяли участь: перший секретар Луганського обкому партії С.П.Кілінкаров; секретар Івано-Франківського обкому партії, перший секретар Івано-Франківського обкому ЛКСМ України ІI.В.Міглачов; перший секретар Київського обкому партії С.Д.Челноков; головний редактор газети “Комуніст” О.В.Голуб; перший секретар Київського райкому партії м.Харкова А.М.Юсов; перший секретар ЦК ЛКСМ України А.А.Полііт; перший секретар Рівненського обкому партії М.А.Кухарчук; голова Ради Всеукраїнського союзу робітників О.В.Бондарчук; перший секретар Львівського обкому партії О.Н.Калинюк; перший секретар Волинського обкому партії С.С.Пхиденко; перший секретар Шосткинського міськкому партії Сумської області ІI.П.Прачук; перший секретар Чернівецького обкому партії В.М.Черненко; перший секретар Тернопільського обкому партії В.Д.Сімонов; другий секретар Хмельницького обкому партії В.М.Новак; секретар Теплицького райкому партії Вінницької області В.IІ.Тігіпко.

З’їзд вітали: член Політбюро ЦК Комуністичної партії Греції Гондікас Дімітрос; завідуючий відділом ЦК Французької комуністичної партії Даніель Сірера; член Комітету по співробітництву із зарубіжними компартіями ЦК Компартії Чехії і Моравії IІржі Варга; голова відділу Секретаріату Партії арабського соціалістичного відродження (Сірія) Абд Альхамід Ганем; керівник відділу ЦК Партії комуністичного відродження Італії Марко Консоло; заступник завідуючого відділом ЦК Португальської комуністичної партії Луїс Карапіна; член Президії ЦК Комуністичної партії Словаччини Ладислав Дюровчик; заступник керівника відділу Партії демократичного соціалізму Німеччини Гельмут Еттінгер; член Центрального Комітету Прогресивної партії трудового народу Кіпру (АКЕЛ) Нікос Петру; Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Куба в Україні Хуліо Гармендія Пенья.

Із заключним словом виступив П.М.Симоненко.

З відповідями на запитання виступив Г.Г.Пономаренко.

Учасники з’їзду вшанували хвилиною мовчання пам’ять гірників, трагічно загиблих під час аварії на шахті у Львівській області.

З’їзд прийняв Постанову, якою затвердив Резолюцію на Політичний звіт Центрального Комітету Комуністичної партії України.

З’їзд прийняв Постанову, якою затвердив Звіт Центральної Контрольної Комісії Комуністичної партії України.

З’їзд надіслав вітальну телеграму мужньому політичному в’язню, першому секретареві ЦК Комуністичної партії Литви М.М.Бурокявічюсу.

Відкритим голосуванням з’їзд обрав керівні органи партії — Центральний Комітет Комуністичної партії України у складі 163 членів ЦК і Центральну Контрольну Комісію Комуністичної партії України у складі 54 членів ЦКК.

З’їзд заслухав інформацію керівника Секретаріату ІI.I.Миговича про привітання братніх комуністичних партій, які надійшли на адресу з’їзду, а також про листи, заяви й апеляції комуністів, адресовані з’їзду Компартії України, прийнявши з цього питання відповідну Постанову.

На цьому XXXIX з’їзд Комуністичної партії України завершив свою роботу. Делегати і гості виконали партійний гімн “Інтернаціонал”.

Шановні товариші делегати!

Шановні гості нашого з’їзду!

Перш за все від імені Центрального Комітету Комуністичної партії України щиро поздоровляю вас із початком роботи чергового ХХХІХ з’їзду.

Кожен з’їзд є важливою подією в житті нашої партії і суспільства. Немає сумніву, що і цей форум стане новим потужним імпульсом у священній боротьбі комуністів на благо трудового народу України.

З’їзд завершує чергову звітно-виборну кампанію. У партійних організаціях усіх рівнів відбулася конструктивна, самокритична розмова про стан справ, реальний вплив партії на розвиток суспільно-політичних процесів, визначено основні напрями подальшої діяльності.

Головний підсумок двох років, що минули після ХХХVІІ з’їзду, полягає в тому, що, незважаючи на політичні репресії, внутрішні труднощі і шалений зовнішній тиск, пройшовши через важкі випробування жорсткої класової боротьби під час президентських виборів, долаючи розчарування і хитання окремих товаришів та деяких первинних осередків, спираючись на невичерпну мудрість нашого народу, Компартія України вистояла, зберегла свою єдність і згуртованість, вірність і відданість ідеям соціалізму та соціальної справедливості.

Звітно-виборна кампанія засвідчила: все більше людей починають усвідомлювати, що Компартія — це єдиний справжній виразник корінних інтересів трудового народу, його єдина надійна захисниця, єдина справжня ліва опозиція правлячому режиму, її політика — єдина реальна альтернатива антинародній і антинаціональній політиці цього режиму.

Звітно-виборна кампанія показала: на новому етапі боротьби за повернення влади трудовому народові партія комуністів виступає як якісно нова потужна і динамічна політична сила, що має виважену, науково обгрунтовану програму дій, збагачена і загартована досвідом класової боротьби в нових умовах, здатна адекватно реагувати на події і явища життя, передбачувати й упереджувати їх розвиток, добиватися певних результатів.

Протягом двох днів нам, делегатам з’їзду, належить всебічно проаналізувати напружену політичну і соціально-економічну ситуацію, що склалася в Україні за останні два роки, яка небезпечно загострилася після президентських виборів 2004 року і продовжує загострюватися.

Цей аналіз ми повинні зробити з урахуванням місця і ролі України у сучасному світі, перспектив розвитку геостратегічної обстановки, неоднозначних процесів глобалізації.

Завдання з’їзду — внести продиктовані життям, викликами часу корективи у тактику партії, у діяльність всіх її ланок для досягнення наших програмних, стратегічних цілей.

Шановні товариші!

Перманентна боротьба за владу між кримінально-олігархічними кланами та їх фінансово-політичними угрупованнями, підпорядкована головному — переділу власності і сфер впливу, різко загострює соціальну напругу в суспільстві. Цинічно захищаючи інтереси великого капіталу, режим ще більше поглиблює прірву між купкою багатіїв і основною масою знедоленого народу, посилює протистояння між працею і капіталом, нагнітає ескалацію вибухонебезпечної напруги.

За роки так званих радикальних ринкових реформ внутрішній валовий продукт України і продукція промисловості скоротилися майже у 5 разів, продукція сільського господарства — у 8 разів. Обсяг Державного бюджету зменшився у 6 разів, а середня заробітна плата — у 4 рази.

Відповідну тактику дій Центральний Комітет партії виробляв на основі глибокого і всебічного наукового аналізу ситуації, керуючись класовим підходом до оцінки явищ і процесів, що відбуваються в економіці, соціальній і духовній сферах. Життя повністю підтвердило принципову оцінку стану справ та спрогнозований ЦК розвиток подій напередодні та після президентських виборів.

Ми безпомилково передбачили, що Кучма під тиском адміністрації США робитиме все можливе для збереження курсу, який він проводив протягом 10 років. Робитиме все для обрання Ющенка Президентом України, Януковичу при цьому відводилася роль “технічного” кандидата.

Під особистим контролем Кучми було реалізовано багатоходовий сценарій, який передбачав за будь-яких умов зберегти фундамент кримінально-олігархічного ладу України і не допустити до влади комуністів.

Ми заявляли (і знову виявилися праві), що захоплення влади будь-яким з олігархічних угруповань продовжиться ще більш жорстокою боротьбою за перерозподіл власності. Що передвиборна тріскотня про подолання корупції і організованої злочинності, наведення порядку з незаконно приватизованою власністю, повернення її державі й народу — так і залишиться тріскотнею. А передвиборний політичний популізм обернеться облудною соціальною демагогією, за якою криються дійсні наміри тих, хто рвався до влади: нажива й ще раз нажива. Обернеться зростанням цін на продукти харчування і ліки, товари й послуги, підвищенням тарифів на житлово-комунальні і транспортні послуги, різким зниженням рівня життя мільйонів простих людей. Обернеться ще більш витонченою економічною і політичною експлуатацією людей праці, робітників і селян, службовців і підприємців.

Ми попереджали, що перемога представників будь-якого із злочинних політико-бізнесових кланів, очолюваних чи то Ющенком, чи то Януковичем, призведе до розколу України за політичними і духовними ознаками, а фактично до її територіального розвалу. Призведе до ще більшого перекручення непростої історії нашої Вітчизни, до реабілітації пособників фашистів — вояків ОУН — УПА та приниження справжніх захисників і будівничих соціалістичної Батьківщини. До знищення важливої складової слов’янської культури й духовності — канонічного Православ’я.

Ми попереджали, що в результаті перемоги на виборах будь-кого з олігархічних кланів Україні буде відведено роль, з одного боку, американського і натовського плацдарму для просування їх інтересів вглиб Євразійського континенту, у першу чергу на територію Росії, а з другого — для перетворення України на “територію розбрату”, економічних і політичних розборок між транснаціональними корпораціями, українською компрадорською буржуазією і російськими олігархами.

З метою запобігти такому розвитку подій партія у звітний період організовувала і проводила масові протестні акції, зокрема такі, як “Повстань, Україно!” і “Захистимо ветеранів!”, піднімала і згуртовувала знедолений народ, трудящих на боротьбу за свої інтереси. Це справляло значний вплив на формування і активізацію громадянської позиції наших співвітчизників.

Проте треба визнати, що нам не вдалося спрямувати протестний потенціал, невдоволення антинародною політикою і результатами бездарної діяльності наскрізь корумпованого режиму Кучми в русло боротьби за зміну суспільно-політичного ладу в державі. Ліві сили виявилися розколотими, чим скористалися підтримувані Заходом, добре підготовлені, агресивні і цинічні “нашисти”, на демагогію яких піймалися мільйони людей.

На президентських виборах 2004 року, як і на попередніх, правлячий режим і його західні покровителі вирішували два головних для них завдання:

Перше. Не допустити до влади комуністів.

Друге. Забезпечити безумовне обрання свого ставленика і тим самим гарантувати продовження злочинного курсу ліберальних реформ.

У цій складній ситуації перед нами постали непрості питання:

Приймаючи це рішення, ми розуміли, що боротьба проти комуністів і їх кандидата набере ознак справжньої війни з використанням масованого політичного трюкацтва, розгнузданого маніпулювання громадською думкою і небувалих фальсифікацій. Підконтрольні олігархам ЗМІ цілодобово здійснювали одурманюючий вплив на уми і підсвідомість людей.

По суті, це були не вибори, а своєрідний аукціон: кому і скільки дати. Тому результат виборів — це результат брудних політтехнологій, це результат не голосування, а “підрахунку” голосів. Отже, у народу України вкотре вкрадено майбутнє.

Як і слід було очікувати, наші політичні противники та, на жаль, і соціалісти намагаються використати результати виборів для приниження і дискредитації лівого руху взагалі і насамперед комуністів, для провокування розколу в наших рядах, недовіри до керівництва партії з боку рядових членів.

У зв’язку з цим вважаємо за необхідне привернути увагу до того, що наша партія на Пленумі ЦК у грудні минулого року першою вимогливо і самокритично оцінила свою діяльність у ході президентської кампанії, зробила необхідні висновки. І зараз робота над помилками триває.

Розвиток політичної ситуації в Україні після президентських виборів підтверджує наш висновок і про те, що в країні завершився процес реставрації експлуататорського буржуазного ладу і створення на його базі кримінально-олігархічної системи влади, розкрадання загальнонародної власності.

Сформувався панівний клас нової буржуазії у складі олігархії, вищої бюрократії і криміналітету, який узурпував у своїх руках всю повноту влади в державі — президентську, законодавчу, виконавчу і судову. А силові структури та засоби масової інформації під тотальним помаранчевим контролем забезпечують політичне прикриття переділу власності.

За підтримки “п’ятої колони” — компрадорської буржуазії, яка сформувала залежний від іноземних монополій тип економіки, до влади прийшли залежні від неї політики.

Форсовано закладаються основи для сформування вже на наступних у 2006 році парламентських виборах так званої керованої двопартійної політичної моделі за американським зразком.

Це означає, що, незалежно від того, яка з буржуазних партій перебуватиме при владі, державна влада, а отже, і власність, залишатимуться в руках кримінально-олігархічних кланів. А знедоленому і безправному народові, який згідно з Конституцією є єдиним джерелом влади, відведено роль політичного статиста. Україну ж чекають нові політичні та соціально-економічні потрясіння, оскільки великий капітал відстоює виключно свої корпоративні, класові інтереси.

Про це свідчать вже перші кроки влади “нашистів” і соціалістів.

Так звана нова влада з перших днів запопадливо виконує накази своїх закордонних хазяїв — якомога швидше розпродати залишки національного багатства, створеного багаторічною працею нашого багатостраждального народу. Про це свідчить щойно зроблена Ющенком заява про намір Уряду приватизувати “Укртелеком”, Одеський припортовий завод, харківський “Турбоатом”, сєверодонецький “Азот”, “Луганськтепловоз” та інші стратегічні об’єкти.

Уряд та інші владні структури сформовані з такою концентрацією представників великого, часто сумнівного за походженням капіталу, якої ще не було за всі роки існування “незалежної” України.

Проголосувавши в грудні минулого року за проведення реформи системи політичної влади і виборів на пропорційній основі, ющенківці намагаються зірвати і вибори, і пропорційну основу виборів.

Новоявлена команда нових і старих політичних спекулянтів і маніпуляторів, вихованих у дусі “кучмізму”, продовжує безсоромно дурити наш терплячий і довірливий народ.

Якщо за часів президентства Кравчука і Кучми Україна перетворилася на сировинний придаток держав “золотого мільярда”, в якому основною сировиною стала дешева робоча сила, то з приходом до влади проамериканського режиму Ющенка завершився етап “зачистки території” України для економічної і політичної експансії США і транснаціональних корпорацій, розпочався етап її “передпродажної підготовки”. Це про них можна сказати (гнівними словами Тараса Шевченка), що за “шмат гнилої ковбаси” вони і рідну матір продадуть.

Нехтуючи національними інтересами на догоду інтересам США і ТНК, Президент і уряд України роблять усе, аби створити нездоланні перешкоди для вітчизняного виробника, відкриваючи двері для іноземних товарів, примушують наших громадян споживати закордонний неліквід.

Як і раніше, життя простих людей, особливо ветеранів і пенсіонерів, — це голод і холод, зубожіння і хвороби, страждання і горе.

Над Україною нависла серйозна небезпека регіоналізації. Територіальний поділ за політичними симпатіями на західні і центральні регіони, з одного боку, а з другого боку, — на південно-східні, загострення міжнаціональних, міжетнічних, соціальних, релігійних і міжконфесійних конфліктів становлять пряму загрозу територіальній цілісності, національній безпеці, державному суверенітету і економічній незалежності України.

Олігархічні клани поділили людей на “своїх” і “чужих”, “східняків” і “западенців”. У суспільстві нагнітається вибухонебезпечна атмосфера нетерпимості та історичного протистояння.

Під привабливими гаслами “наближення влади до народу” антинародний режим Ющенка намагається здійснити чергову аферу — провести в Україні вбивчу для місцевих громад, в першу чергу сільських, так звану адміністративно-територіальну реформу.

Її мета:

Це обернеться віддаленням конкретного села від районного центру, ліквідацією соціальної інфраструктури десятків тисяч населених пунктів, знищенням сільських лікарень і фельдшерсько-акушерських пунктів, поштових відділень, банківських установ, сільських рад і їхніх служб тощо. Для пересічного громадянина, в першу чергу для мешканців сільської місцевості, селищ міського типу і містечок, — це нові випробування і проблеми.

Таким чином, проведення адміністративно-територіальної реформи в запропонованому вигляді і в умовах системної кризи суттєво погіршить життя мільйонів українських людей і їх сімей.

Під час виборів і в перші дні після здобуття влади “помаранчеві революціонери” своїми популістськими заявами породили в суспільстві хвилю надії, ілюзію швидкого виходу з катастрофічної ситуації, і цим поки що зберегли інерцію невиправданої довіри з боку значної кількості виборців. Але вже їхні перші дії розвіюють сподівання на покращання життя навіть у наївних оптимістів.

Перші кроки так званої нової влади свідчать про відсутність у неї продуманої консолідуючої стратегії державного розвитку в інтересах народу, стратегії створення економічної і науково-технічної бази, яка б забезпечувала суспільство новими робочими місцями і забезпечувала належний рівень соціальної захищеності людей. Такої стратегії розвитку, яка б дозволяла Україні на рівних брати участь у світовому поділі праці, бути суб’єктом, а не об’єктом світової політики. Стратегії, яка б забезпечувала реальну державну підтримку культури і мистецтва, академічної науки і освіти. Стратегії, здатної гармонійно поєднати реалії сучасного глобалізованого світу з історичними, культурними та духовними традиціями нашого народу.

Триває занепад виробництва, процес деіндустріалізації. Матеріально-технічна база у більшості галузей народного господарства відпрацювала свій амортизаційний термін на 80 і більше відсотків і знаходиться на межі технологічної катастрофи. Деструктивні процеси відбуваються у сільському господарстві. Деградує навколишнє середовище. У катастрофічному стані перебувають системи освіти і охорони здоров’я,
культура і наука.

Негативні тенденції в економіці, а відтак і в соціальній сфері тільки посилюються: за 5 місяців нинішнього року темпи зростання валового внутрішнього продукту, промислового виробництва у порівнянні з аналогічним періодом минулого року скоротилися вдвічі.

Досить згадати бензинову і м’ясну кризи, митні проблеми, штучно спровоковану ревальвацію гривні і обвал долара, небувале зростання інфляції, цін і тарифів. Життя абсолютної більшості людей не стало ні кращим, ні веселішим. А уряд, щоб приховати дійсний стан справ і прикрасити його, жонглює статистикою, маніпулює свідомістю людей.

Всупереч своїм передвиборним обіцянкам про чесну і відкриту владу “білі і пухнасті” “помаранчеві” не тільки цинічно підвищили розмір хабарів із врахуванням ризику та інфляції, але й відкрили “ноу-хау” по-українськи. Якщо раніше “кучмісти” брали хабарі за ті чи інші порушення закону, то тепер “помаранчеві” у своїй зухвалості беруть хабарі як за порушення закону, так і за його виконання. Як мовиться, апетит приходить під час їди.

Висунуті командою Ющенка популістські гасла — покінчити зі злочинним режимом, викоренити корупцію та відокремити бізнес від влади — залишилися тільки гаслами. “Президентська рать” зухвало вдається до пошуку внутрішніх і зовнішніх ворогів “помаранчевої” демократії: комуністів, євреїв, “москалів” і т.д. Робить все, аби зберегти президентську диктатуру.

Підсумовуючи вищесказане, ми, комуністи, можемо зробити такі висновки:

Перше. Як кучмівська, так і ющенківська команда знищують економіку країни через одні й ті ж механізми — інфляцію, приватизацію і прямий грабіж народного багатства.

Друге. Абсолютна більшість населення залишається відкинутою у злидні і безвихідь через безробіття, низьку заробітну плату, ліквідацію державної системи соціальних гарантій.

Третє. “Помаранчевий Майдан” закумулював енергію протестних настроїв, яка накопичилась у суспільстві, але навмисно спрямував її не проти збанкрутілої системи влади, а проти Кучми і його олігархічної команди. “Революційна” пара була випущена, тиск у суспільному котлі на деякий час знизився. Але соціальні проблеми залишаються не вирішеними.

Інакше кажучи, Кучму “пішли”, а засади “кучмізму” збережено. Саме на них і спирається Ющенко, збагативши ці засади цинічним кумівством. При цьому кадри, виховані у кучмівській кузні, збережені і затребувані.

Комуністична партія не може не бути в опозиції до такого режиму. І Ми ще раз відверто заявляємо про це на партійному з’їзді. Ми переконані, що для виходу із глибокої системної кризи, для подолання бідності і підвищення життєвого рівня наших громадян є всі можливості.

В Україні зосереджено унікальний природний, індустріально-аграрний, науково-виробничий, освітній потенціал. Україна має колосальні матеріально-технічні, фінансові можливості. У стратегічному, геополітичному плані Україна має дуже вигідне і зручне географічне розташування в центрі Європи, на перехресті шляхів і сполучень.

Але задіяти все це багатство в національних інтересах, для забезпечення державної безпеки і добробуту народу можна тільки при зміні антинародного соціально-економічного курсу.

Ми неодноразово пропонували конкретну програму глибоких перетворень, виходу з глибокої системної кризи. Програму, в якій викладено пріоритети розвитку і механізми вирішення нагальних проблем, джерела фінансових ресурсів і шляхи кадрового забезпечення.

Шановні товариші!

Те, що відбувається в Україні, є органічною складовою частиною загальносвітових процесів. Україна опинилася в епіцентрі геостратегічного протистояння світових підступних сил, які борються за збереження і розширення свого впливу і панування.

Розпад Радянського Союзу та реставрація капіталізму на його теренах стали найбільшою трагедією ХХ століття, принесли горе і страждання радянському народові і багатьом народам світу. Було зруйновано стратегічну рівновагу у планетарному масштабі. Світова прогресивна спільнота втратила свою головну опору.

Прикриваючись фразами про боротьбу з тероризмом і необхідність перетворити світ на одне велике співтовариство, проводячи політику силового диктату, США нахабно грабують чужі багатства, брутально придушують тих, хто чинить їм опір.

Звичайно, непрості процеси і тенденції сучасного глобалізованого світу активно впливають і на розвиток подій в Україні. Виходячи з цього, Компартія бачить своє завдання у створенні сприятливих зовнішніх умов для вирішення внутрішніх проблем, а також забезпечення послідовної інтеграції України у міжнародну політику і світову економіку за умов, які б відповідали нашим національним інтересам.

У цьому плані ми, комуністи, бачимо, що, з одного боку, США й інші країни Заходу, а також такі міжнародні інституції, як НАТО, Євросоюз, Міжнародний валютний фонд, Світова організація торгівлі, прагнуть остаточно підпорядкувати Україну своїй зухвалій політиці сили, зробити з нашої країни підконтрольну напівколоніальну територію, якусь резервацією у Європі, але і одночасно форпост НАТО проти Росії.

З другого боку, ми бачимо запопадливе принизливе намагання правлячого режиму Україниза будь-яку ціну завоювати прихильність Заходу, навіть ціною здавання йому наших національних інтересів.

Саме з метою посилення цих тенденцій та свого впливу на політичну сферу України, підтримки право-націоналістичних сил, залучення до них молоді, США та їх союзники створюють, утримують і координують ворожу національним інтересам України діяльність різного роду “благодійних фондів”, “центрів”, “комітетів виборців” та інших “неурядових структур”, “незалежних засобів масової інформації”.

Після приходу до влади Ющенка та керованого ним уряду націоналістів і соціалістів, міжнародне становище України значно погіршилося — країна опинилася в епіцентрі зовнішніх конфліктів.

Шлях від “багатовекторності” до прямого відстоювання стратегічних інтересів США став можливим внаслідок приведення до влади проамериканського, пронатовського компрадорського режиму, який і забезпечує перетворення території України на плацдарм протистояння не тільки Росії і її союзникам по СНД, але й об’єднаній Європі.

Україні в цій великій грі відведено роль одного з об’єктів і активних суб’єктів у просуванні американської стратегії на пострадянському просторі. Адже саме Україна за своїм економічним потенціалом, чисельністю населення і розміром території здатна змінити баланс сил в Європі.

Перші зовнішньополітичні кроки Ющенка, діяльність МЗС України та міністра Тарасюка не залишають сумнівів — зазначений сценарій активно і нахабно здійснюється: йде прискорене згортання існуючих механізмів врегулювання і штучне загострення ситуації в зонах конфліктів у Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії, Нагорному Карабаху, розгортається істерія навколо надуманої “загрози незалежності України” з боку Російської Федерації, провокуються міжетнічні і міжконфесійні конфлікти в ряді пострадянських країн.

Україна має гіркий досвід початку 90-х років: розпад СРСР, розрив економічних зв’язків з братніми країнами, введення народу в оману солодкими байками про привабливість “західної демократії” та “капіталістичний рай”. Авантюра завершилася жахливою економічною кризою, зубожінням декількох поколінь. Україні лише чудом вдалося уникнути кривавих внутрішніх міжнаціональних і міжрелігійних конфліктів.

На жаль, наш народ не зробив уроків з цих трагічних помилок — до влади прийшли ліберали, нові-старі націоналісти-екстремісти разом з соціалістами. Тобто, не зробивши історичних і політичних висновків, сьогодні Україна ризикує повернутися до нестабільних часів початку 90-х років ХХ століття, тільки в ще загрозливішій формі.

Тому що:

НАТО, зберігаючи свою агресивну суть і антиросійську спрямованість, в ролі світового жандарма відверто слугує просуванню і захисту стратегічних інтересів єдиної наддержави. На Стамбульському саміті в 2004 році блок НАТО підтримав створення геополітичного коридору Чорноморський регіон — Південний Кавказ — Центральна Азія, який сприяє реалізації захисту стратегічних інтересів та американської стратегії так званих кольорових революцій.

Мета такої стратегії нам, комуністам, чітко зрозуміла: це переділ сфер впливу, підштовхування до “балканізації” простору СНД, штучне створення зовнішньополітичних факторів, які посилюють залежність Євросоюзу від США.

Саме тому американці не шкодують коштів на “підготовку і реформування” Збройних Сил і силових структур України, “обробку” і “зомбування” українських громадян через підконтрольні ЗМІ, спрямовуючи головну інформаційну атаку на населення Центру, Сходу і Півдня України.

Вступ до НАТО перетворить нашу країну в “троянського коня” для просування інтересів цього агресивного блоку на Схід і може призвести до розриву дружніх відносин з Росією.

Ми, комуністи, розглядаємо такі дії США, НАТО та їхніх наймитів всередині нашої країни як неприховану агресію і підривні дії проти політичної і економічної незалежності, територіальної цілісності нашої держави.

Саме так ми розцінюємо направлення українських військових до складу окупаційних військ в Ірак та в інші “гарячі точки” планети, де наші хлопці виконують принизливу роль ландскхнетів-найманців і своєю кров’ю, своїм життям обслуговують загарбницькі дії імперіалістів США та їх союзників.

На категоричну вимогу депутатської фракції КПУ у Верховній Раді України вже нарешті розпочато виведення українського військового контингенту з Іраку. Незважаючи на певні недоліки плану виведення військ (зокрема, довгостроковість), його прийняття — значний успіх опозиційної роботи комуністів у парламенті.

З приходом до влади націоналістів і соціалістів відроджується “втягування” України у кабалу МВФ. Беззастережна реалізація урядами України ліберально-монетаристських концепцій і вимог МВФ вже вилазить боком для вітчизняної економіки. Зовнішній борг України становить 41,7 мільярда гривень. Це боргове ярмо важким тягарем ляже на плечі наших дітей, онуків і правнуків. Ось чому ми виступаємо за негайне припинення дискримінаційного співробітництва з МВФ.

Укладення угоди між Росією і Євросоюзом про будівництво газо— і нафтопроводів в обхід країн Центральної і Східної Європи комуністи розглядають як попередження Україні відмовитися від участі у великих геополітичних іграх “Зроблено в США” і проведення командою Ющенка неприховано проамериканської політики в регіоні.

Стурбованість викликає намагання влади націоналістів і соціалістів взяти під контроль Православну церкву, десятки мільйонів віруючих і під виглядом створення так званої помісної церкви знищити Українську Православну Церкву.

Викликають обурення безвідповідальні заяви Ющенка, МЗС на адресу Білорусі, Куби, Узбекистану, які можуть посварити наш народ з братніми народами названих країн. Ми рішуче засуджуємо втручання в їхні внутрішні справи так само, як і обіцянки бути союзником США в експорті “демократії по-американськи” до цих країн.

Як результат, антиукраїнська зовнішня політика нового керівництва зазнає поразки за поразкою — безкінечні вояжі Ющенка до Росії, Туркменистану, Казахстану, країн Європи не принесли і об’єктивно не могли принести позитиву для України, оскільки “помаранчеві” не мають власної стратегії зовнішньої політики, а чекають постійних вказівок з Вашингтона. Витративши за три місяці весь річний бюджет на закордонні візити, Ющенку не вдалося ані домовитись про зниження цін на туркменський газ, ані одержати підтримку від Казахстану для реалізації антиросійських нафтотранспортних проектів, ані одержати чітку відповідь від ЄС щодо термінів вступу України до цієї організації.

Сумнівними також виглядають відчайдушні спроби компенсувати втрати у співробітництві з Росією в ракетно-космічній і авіаційній галузях за рахунок переорієнтації на співпрацю з союзниками США, зокрема з Туреччиною.

Отже, наш народ став заручником проведення антинаціональної зовнішньої політики купки американських маріонеток, які, віддячуючи своїм хазяям, нехтують національними інтересами держави і ведуть країну до прірви.

Компартія України як відповідальна політична сила, яка завжди відстоювала і відстоюватиме національні інтереси нашої держави, спираючись на принципи інтернаціоналізму в сфері зовнішньої політики України, керуватиметься наступним:

У відповідь на виклики часу Компартія України закликає до згуртування і зміцнення єдності комуністичного і робітничого руху, активізації його зусиль, спрямованих на пробудження політичної свідомості і волі трудящих, до нового рішучого наступу соціалізму.

Шановні товариші!

XXXVII з’їзд Компартії України у червні 2003 року поставив перед нами завдання сформулювати і обгрунтувати наше бачення такої загальнонаціональної ідеї, яка була б адекватною сучасним політичним і соціально-економічним реаліям
України і могла б максимально об’єднати наше суспільство, передусім його прогресивні сили.

Скажемо прямо: у своїй боротьбі за повернення влади трудящим ми, комуністи, органічно поєднуємо соціалістичні ідеї з національними прагненнями народу України. І саме на цій основі викристалізовуємо сучасну національну ідею України.

Для нас, комуністів, кожна людина з 47-мільйонного населення України — це не якийсь “маленький українець” чи “гвинтик”, а найцінніша частина нашого національного капіталу, головний об’єкт національних інтересів, найдорожче надбання держави.

Для нас захищати національні інтереси України у внутрішній політиці означає і нарощувати, і зміцнювати економічний потенціал; боротися проти розкрадання загальнонародної власності та продажу землі; підтримувати і стимулювати вітчизняного товаровиробника, захищати внутрішній споживчий ринок від низькосортної західної продукції; постійно дбати про розширення виробництва і створення нових робочих місць, неухильне підвищення заробітної плати, пенсій і стипендій до гідного людини рівня; забезпечити безплатні освіту та медичне обслуговування населення; боротися проти корупції і злочинності, захищати конституційні права і свободи кожної людини.

У зовнішній політиці захист національних інтересів України — це зміцнення економічної і політичної незалежності, державного суверенітету країни, розширення і активізація політичних, економічних, культурних, гуманітарних зв’язків з колишніми радянськими республіками та іншими зарубіжними країнами, наповнення конкретним і реальним змістом Угоди про Єдиний економічний простір у складі України, Російської Федерації, Казахстану і Білорусі, синхронізація україно-російської євроінтеграційної політики, зокрема і при вступі до СОТ, недопущення вступу України в НАТО, припинення участі підрозділів Збройних Сил України в американській окупації Іраку та в інших так званих миротворчих операціях, що проводяться під егідою США.

Саме відродженню України, зміцненню її національної безпеки і оборони, забезпеченню реальної політичної і економічної незалежності, підвищенню добробуту трудящих має слугувати прийняття Закону про засади внутрішньої і зовнішньої політики України, проект якого подано фракцією КПУ на розгляд Верховної Ради. На жаль, розгляд цього законопроекту вже друге скликання торпедується правонаціоналістичними і праволіберальними силами.

Хіба можна не зважати на те, що за останні 14 років населення нашої країни зменшилося із 52 до 47 мільйонів, тобто на 5 мільйонів людей, і щодня зменшується на тисячу чоловік. Смертність удвічі перевищує народжуваність. Різко скоротилась тривалість життя. Вдумайтесь, товариші! Іще недавно передової, благополучної держави у центрі Європи…

Доморощена зондеркоманда колабораціоністів у мирний час скоротила населення більше, ніж воно зменшилося за роки війни, а світова спільнота мовчить. Правда, Організація Об’єднаних Націй офіційно, але досить спокійно, все-таки визнала Україну вимираючою країною.

Здійснена в ході так званих радикальних ринкових реформ злодійська приватизація призвела до того, що в Україні 60% найприбутковіших промислових підприємств опинилося в руках приблизно двохсот сімей, груп і кланів великих власників, 20% власності належить 80% населення і 20% поки що перебуває у власності держави. Як результат, Державний бюджет України становить тільки 27% від валового внутрішнього продукту (ВВП), решта ВВП йде на приватні рахунки.

Наслідком стало глибоке соціально-класове розшарування українського суспільства, в якому 5% — багаті, 15% — більш-менш заможні та 80% — бідні та злиденні. При цьому тенденції соціально-економічного розвитку тільки погіршують це співвідношення.

Ми, комуністи, ніколи не змиримося з фактами незаконного відчуження народної власності. Тому боротьба за повернення народові вкрадених у нього стратегічних об’єктів базових галузей промисловості і природних монополій, боротьба проти продажу землі — нашого найціннішого багатства — є найважливішим напрямком діяльності нашої партії.

Зокрема, ми пропонуємо створити неподільний фонд захищеної державою загальнонародної власності для постійного і максимального наповнення Державного бюджету. Нинішні джерела мільярдних валютних рахунків кримінально-олігархічних кланів мають стати джерелом зростання добробуту трудящих. Разом з тим індивідуальна або колективна власність, нажита чесною працею і законним шляхом, в тому числі та, яка належить середньому і малому бізнесу, буде недоторканною.

Активну підтримку у селян — власників земельних паїв отримала пропозиція фракції КПУ у Верховній Раді про те, щоб вартість оренди землі становила п’яту частину вирощеного урожаю.

Окремо хочу наголосити на тому, що бандитське відчуження загальнонародної власності, передача в приватну власність засобів виробництва практично позбавили громадян конституційного права на працю, права на одержання гарантованої роботи та її оплати. Явне і приховане безробіття вкинуло у бідність та злидні мільйони людей. Зупинка і розвал виробництва призвели до втрати не тільки роботи, але й ділової кваліфікації, професіоналізму, культури праці.

Масове безробіття, постійне очікування можливої втрати робочого місця тримають людей у страху, призводять до стресового стану, мають вкрай негативні соціально-психологічні наслідки. Є всі підстави запитати Президента Ющенка: де ж ті 5 мільйонів робочих місць, які він обіцяв під час виборчої кампанії створити в Україні? Чому ще й досі близько семи мільйонів наших співвітчизників змушені шукати роботу за межами України?

Фактом, який викликає занепокоєння, є те, що серед безробітних переважають люди найбільш продуктивного віку — 35 — 40 років. Сформувалися сталі групи ризику в сфері праці — це жінки і молодь. Водночас спостерігається активний процес розвитку тіньової економіки та нелегальної зайнятості з їхніми “досягненнями” — кримінальними стосунками, підвищеною експлуатацією, відсутністю соціальної захищеності, екстремальними умовами праці.

Грубо порушує соціальні права людей порядок винагороди за працю. За визначенням експертів Євросоюзу, мінімальна зарплата має становити 2 — 2,5 прожиткового мінімуму. За даними Світового банку, відношення мінімальної зарплати до прожиткового мінімуму у Великобританії становить 6,4:1, Франції — 4,7:1, Естонії, Латвії — 1,5:1, в Україні — 0,64:1. Щодо затвердженого прожиткового мінімуму: за нашими оцінками, він повинен збільшитись принаймні в 1,8 раза, приблизно до 800 гривень.

А хіба можна спокійно сприймати те, що станом на 1 квітня 2005 року заборгованість з виплати зарплат становила 1,3 мільярда гривень? Захищаючи конституційні права працівників на своєчасну і повну винагороду за працю, Компартія України наполягає на законодавчому закріпленні і реалізації таких конкретних позицій:

Конституційні права народу на власність і працю не можуть бути надійно забезпечені без Державності, тобто без справді незалежної суверенної держави, без справжнього повновладдя трудового народу.

На жаль, в Україні одночасно із проголошенням державної незалежності та реставрацією капіталізму відбувся реакційний соціальний переворот, внаслідок якого швидко й облудним шляхом сформувався клас великих приватних власників, які захопили державну владу як засіб свого класового політичного панування.

При цьому народ залишається жертвою обману й самообману, бо поки що не здатен усвідомити свої класові інтереси, а значить, і розпізнати своїх класових ворогів.

На жаль, наївна віра народу в кращих панів дає змогу жменьці нуворишів цинічно використовувати в своїх інтересах державну владу і безперешкодно розпоряджатися колишньою загальнонародною власністю, одержуючи з неї величезні доходи для себе і своїх родин.

Виходить своєрідне замкнуте коло: “чия власність, того й влада” і “чия влада, того й власність”. І тільки організованим трудящим, здатним піднятися на боротьбу за свої права, під силу його розірвати. Допомогти їм — це справа комуністів.

Буржуазна псевдодемократія за останні 14 років вихолостила класову суть Рад, приватизувала владу, а запозичений із радянських часів термін “народовладдя” використовує для прикриття і легітимізації своєї експлуататорської суті.

Усе це ще раз переконливо підтверджує необхідність негайної зміни системи політичної влади, перерозподілу владних повноважень у державі та підвищення відповідальності влади перед народом. А в нинішніх умовах — це, насамперед, проведення політичної реформи. Вважаємо, що позиція партії та конкретні заходи щодо реалізації рішень Пленумів ЦК, а також реалізація закону про вибори на пропорційних засадах, введення у дію з 1 січня 2006 року змін до Конституції та істотне зростання ролі і повноважень Рад усіх рівнів відкриє нові можливості у боротьбі за повернення влади трудящим.

Одним з основних загальнолюдських соціальних ідеалів, якого трудовий народ домагається протягом усієї своєї історії — є Справедливість.

Справедливість — це головне гасло революційних перетворень, які пропонуємо ми, комуністи. Ідеї справедливості в тій чи іншій формі, особливо під час виборів, проголошують практично всі політики, всі політичні партії, у тому числі й буржуазно-демократичні. Правда, розуміють вони це по-своєму, виходячи з власних інтересів та інтересів класу — тобто капіталу, якому служать.

Сьогодні в Україні у багатих права на все, у бідних — самі тільки обов’язки. Немає правових, політичних і соціально-економічних гарантій соціальної справедливості. Не забезпечено справедливого розподілу діяльності (праці), соціальних благ (прав, можливостей, влади, винагород, визнання), рівня і якості життя, інформації та культурних цінностей.

Тому боротьба комуністів і трудового народу за соціальну справедливість є також важливим напрямком у діяльності партії.

Без перебільшення, ідеї відродження і утвердження Духовності набувають особливого значення. Адже саме від духовності залежить, чи зможе нація самоорганізуватися на демократичній основі.

Сьогодні ж телебачення та інші засоби масової інформації, по суті, знищують основи народної моралі, ведуть до повної атрофії і втрати в людей громадянського почуття, блюзнірськи брешуть, обманюють, викривляють інформацію, нахабно нав’язують нам, особливо молоді, чужі політичні і життєві цінності, неприйнятні нашому народові. І це є міною сповільненої дії .

В Україні за останні роки утвердилися державна система маніпуляції національною свідомістю і тоталітарно-споживацька ідеологія, які деморалізують людину з ранніх літ. Мізки молоді забиваються тільки грошима, порнографією, попсою.

У плані духовності ми, комуністи, з повагою ставимося до віруючих усіх віросповідань, зокрема материнської Української Православної Церкви, пропонуємо спільними зусиллями піднімати країну з духовної розрухи, повернути в людину громадянина.

Останнім часом знову загострилася мовна проблема, відбувається витіснення російської мови. І це незважаючи на те, що, за даними Інституту соціології Національної Академії наук України, 30,4% респондентів своєю рідною мовою вважають російську, 60,2% українську. При цьому в сім’ї, на побутовому рівні російською мовою спілкуються 48,5% опитаних, українською — 41,5%.

У сфері духовності ми, комуністи, пропонуємо повернути народові належну йому культурну спадщину, щоби екскурсії в музеї, картинні галереї, до пам’яток історії та культури, меморіальних комплексів були доступними для всього населення, а для студентської і учнівської молоді взагалі безплатними, як це було у радянські часи. Культура повинна належати народові, як її творцю і господарю.

Як бачите, товариші, життя вимагає реально утвердити в нашому суспільстві такі основоположні цінності щодо власності і праці, державності, справедливості та духовності, про які йшлося вище.

Тільки Компартія України постійно враховує і послідовно виражає справжні настрої та інтереси народних мас, завжди і в усьому цілеспрямовано й наполегливо відстоює національні інтереси нашої країни у внутрішній та зовнішній політиці.

Ми відкидаємо хуторянське трактування національної ідеї. Такий підхід покалічив долі мільйонів людей, призвів до руйнування великої держави, зростання взаємного відчуження, бандитської “прихватизації” загальнонародного надбання, збагачення купки ненажерливих пройдисвітів та знедолення мільйонів трудящих.

Ми відкидаємо й абстрактне вигадування національної ідеї, яка не має нічого спільного з реальними суспільними інтересами і потребами. Ми також категорично відкидаємо підміну національної ідеї, яка примітивно подається тільки у вигляді євроінтеграції.

У нашому розумінні, національна ідея не має нічого спільного з ізоляціонізмом та націоналізмом. Комуністи були, є і будуть послідовними інтернаціоналістами. Ось чому для нас невід’ємною складовою національної ідеї є відтворення братерського союзу слов’янських народів, усіх народів, які проживають на території зруйнованого Радянського Союзу.

Зрозуміло, що теперішні українські правителі від “помаранчевих” до “біло-блакитних” не здатні сформулювати і реалізувати таку національну ідею, яка б відповідала корінним інтересам трудового народу. Вони і не хочуть повернути народові вкрадену в нього Власність, забезпечити кожному право на Працю, спрямувати Державність на встановлення в суспільстві Справедливості, утверджувати і захищати Духовність. Вони не здатні на це тому, що це суперечить їхнім класовим інтересам, суперечить інтересам їхніх західних господарів.

На наш погляд, є два шляхи вирішення базисної проблеми влади і власності:

Перший — заволодіння власністю. Маючи у своїх руках власність, можна взяти під свій контроль владу. Це — класичний, буржуазний шлях.

Другий — завоювання державної влади. Маючи у своїх руках владу, можна контролювати власність.

У свою чергу, питання влади можна вирішити двома способами — “мандатом”, тобто мирно, на виборах, або “булижником”, тобто революційно, що зробили більшовики у 1917 році.

Ми, комуністи, налаштовані боротися за владу, а значить, і за власність для народу, в першу чергу, мирним шляхом, але в разі потреби будемо використовувати й інші форми боротьби, і не радили б правлячому буржуазному режиму своїми злочинними діями перевіряти готовність трудящих мас до революційної боротьби. Як нині мовиться, їм “мало не покажется”!

Для нас, комуністів, боротьба за національні інтереси, за реалізацію загальнонаціональної ідеї — це боротьба за щастя, благополуччя, права і свободи кожного громадянина, за стабільний розвиток суспільства і країни. В цьому суть і сенс нашої діяльності на благо народу і держави.

Товариші делегати!

Ми, комуністи України, глибоко усвідомлюємо, яка важка і напружена чекає нас боротьба за утвердження ідей соціалізму і соціальної справедливості. Цю боротьбу нам сьогодні доводиться вести, по суті, на три фронти:

Щодо характеристики, намірів та практичної діяльності пронаціоналістичного режиму Ющенка, то ми вже дали йому належну оцінку. Виступаючи в Польщі, Ющенко чітко окреслив коло завдань на поточний період і на перспективу — не допустити комуністів до влади. І з цією метою укладено таємні домовленості між членами президентсько-урядової коаліції (НУ — БЮТ — СПУ) щодо перерозподілу між ними голосів на виборах до Верховної Ради і місцевих рад у 2006 році. Наша боротьба проти реалізації короткострокових та довгострокових планів цієї коаліції повинна бути безкомпромісною, а з огляду на її антикомуністичну спрямованість, — і жорсткою.

Залишившись поза владою, олігархи з так званої правої опозиції (ПРУ, ТУ, СДПУ(о) та ін.) всіляко позиціонують себе як “в’язні совісті”, як ті, хто “постраждав” за інтереси народу.

Насправді ж відбувається елементарне переформатування політичного впливу між так званими елітами, в тому числі і в регіонах, перерозподіл власності і влади. “Переможені” олігархи виплачують контрибуції “переможцям”. Але за цим неминуче настане час міжкланового примирення. І тоді, об’єднавшись, вони, як зграя піраній, накинуться на свою жертву — пересічних трударів, найманих працівників і малих підприємців. І відбудеться це вже незабаром, під час виборчої кампанії 2006 року.

Перед нами, комуністами, стоїть також непросте завдання — допомогти обікраденим і ошуканим людям позбутися впливу псевдокомуністичних і псевдолівих партій — КПУ(о), КПРС тощо. Партій, які були штучно створені за часів Кучми з однією метою — метою розколу лівого флангу і розпорошення комуністичного електорату.

Але найбільш складне питання — це викриття колабораціоністської позиції верхівки Соцпартії та лівацько-радикальної — ПСПУ Вітренко. Ці партії мають певну підтримку виборців, які сповідують ліві погляди, підтримку олігархії — як інформаційну, так і іншу...

Сьогодні керівництво Соцпартії, її представники у владі і парламенті знехтували інтересами своїх виборців, інтересами народу України. В питаннях ідеології вони скотилися до прихованої есдеківщини та співробітництва з шовіністичними і антисемітськими силами на кшталт рогозінської “Родины”. Фракція соціалістів у Верховній Раді стала на шлях олігархізації, відстоювання інтересів потужного криміналізованого капіталу, прийнявши до свого складу родичів Кучми, членів клану Лазаренка та інших представників потужного капіталу.

В оплату за підтримку Ющенка та “помаранчевих” і їх антидержавницьких ініціатив щодо втягування України в НАТО, підтримку руйнівних для вітчизняної економіки кроків в напрямку СОТ та ЄС соціалісти отримали трійку міністерських крісел та Фонд держмайна. А діяльність міністрів-соціалістів, що знущаються над історичним минулим власних батьків та дідів (міністр освіти), над селянами (міністр АПК), над законністю (міністр ВС), тільки підтверджує наш загальний висновок про те, що СПУ перестала бути партією, яка захищає людей праці.

Що стосується ПСПУ, то політичне заробітчанство Вітренко, її політична “всеїдність” — і союз з “братчиком” Корчинським, і підтримка Януковича, — використовуються спонсорами для руйнації ідеалів соціалізму, використовуються для формування у свідомості пересічного громадянина вкрай негативного стереотипу комуніста — шарикова-швондера.

Ось чому нам необхідно чітко і конкретно окреслити, що і як робити.

Центральний Комітет відзначає, що звітно-виборна кампанія, практичний аналіз нашої роботи вимагають приділити особливу увагу організаційному зміцненню партії, зростанню її лав, розвитку мережі первинних організацій, підвищенню відповідальності кадрів і активу за доручену справу, посиленню контролю за виконанням прийнятих рішень, посиленню ідеологічної роботи партії.

Треба самокритично визнати, що у звітний період у складі партії, формах і методах нашої роботи якісних змін не відбулося.

Давши вірні оцінки й прогнози, ЦК, партійним комітетам, первинним організаціям не вдалося в повному обсязі забезпечити виконання рішень попередніх з’їздів і докорінно поліпшити діяльність партійних організацій.

Чому?

По-перше. Наш ворог — ресурсами, особливо фінансовими, — незрівнянно сильніший та до зубів озброєний доларами, крилатими ракетами і сучасними соціальними технологіями. Ми можемо протиставити йому тільки високу ідейність і жорсткість нашої класової позиції, що врешті-решт і повинно стати вирішальним фактором.

З тривогою доводиться констатувати, що головна причина наших невдач — це відсутність якісних змін у самій партії. Ми загрузли в минулому. Наші парторганізації усе більше перетворюються на клуби ностальгуючих.

Ми завзято, до самозабуття, фетишизуємо деякі ідеологічні постулати, які не наближують, а, навпаки, віддаляють нас від окремих категорій громадян — ми просто не встигаємо за ходом подій.

Навпаки, доводиться говорити не тільки про втому, про зниження політичної активності комуністів, в’ялість, небажання працювати, а й про прояви критиканства і схильність до поширення чуток замість чіткого класового аналізу ситуації.

Надзвичайно актуальним стало завдання омолодження партії, орієнтації її керівних кадрів на нові завдання.

Партійна робота вимагає поєднати використання нових, перспективних технологій з тими, які уже довели свою результативність. Але наші кадри до цього ще не готові, оскільки суттєвих позитивних якісних змін у кадровому складі нашої партії за звітний період не відбулося.

Сконцентрувавши доволі велику частку своїх зусиль на найбільш знедоленій і численній соціальній групі — пенсіонерах, інвалідах, ветеранах, ми не завжди достатньо енергійно й оперативно відповідаємо на гострі питання інших соціальних груп, на появу все нових і нових больових точок.

Тим часом гостру соціальну незахищеність сьогодні відчула більшість населення, навіть ті групи, які такими не були ще декілька років тому — люди активного працездатного віку, працююча і непрацевлаштована молодь. Це сьогодні одна з найбільших груп соціального ризику.

Під впливом жорсткого маніпулювання свідомістю і поведінкою людей відбуваються деградація моралі, духовності, руйнування системи цінностей, тотальне знецінювання всього людського в людях.

Люмпенізація робітників та інших соціальних прошарків уже призвела до руйнування їх класової самосвідомості, класового чуття, здатності правильно оцінювати політичну ситуацію, грамотно формувати власні інтереси і відстоювати їх.

На тотальну експлуатацію всіх сфер життя і руйнівного тиску з боку капіталу ми, комуністи, повинні відповісти ще більш рішучим ударом і практичною, щоденною, копіткою роботою в масах.

Не імітувати діяльність, а діяти! Наша партія має потужну соціальну базу. Ми — реальна загроза для режиму та усілякого роду політичного лахміття.

І головне: ми, комуністи, повинні конкретним прикладом показувати можливість і шляхи відстоювання інтересів кожної конкретної людини, малих і великих соціальних груп.

І на таку боротьбу партія налаштована безкомпромісно.

Два роки тому, на XXXVII з’їзді, ми детально розглянули соціально-класову структуру суспільства в умовах буржуазної України. Життя повністю підтвердило тодішні наші оцінки і висновки. Головним завданням залишається те, що партія повинна стати авангардом робітничого класу не на словах, а на ділі.

Нашими політичними союзниками можуть бути також і представники малого та середнього бізнесу. Інтереси його представників не антагоністичні тим інтересам, які представляє наша партія. У переважній більшості це люди, які в умовах дикунського ринку створюють робочі місця, формують навколо великих підприємств рухливу, чутливу до споживацької динаміки інфраструктуру менших підприємств.

Багато хто з представників малого бізнесу водночас працюють самі в себе по найму, і таким чином виживають самі та утримують свої сім’ї.

Величезна армія “човників” утворилася “не від доброго життя”, а тому, що тисячі і тисячі людей були викинуті на вулицю з колись потужних радянських підприємств. Треба визнати, що ця “ринкова” субкультура поглинула сьогодні величезну частину населення, стала головним розсадником люмпенізації.

Якою має бути політика партії стосовно цього соціального прошарку?

Ми виходимо з того, що це відкрита пошукам нового і активна частина населення. Водночас ця соціальна група є вкрай незахищеною. Незахищеною від корупції і здирництва з боку чиновників, міліції, шокових ударів з боку уряду (згадаймо хоча б недавню різку ревальвацію долара), знищувальної податкової політики. А політика держави спрямовується лише в інтересах олігархічних кланів та монополістичного, паразитуючого, корумпованого, олігархічного капіталу.

Політична співпраця малого та середнього бізнесу з комуністами дасть можливість боротися проти тінізації економіки, куди її заштовхують податковою системою та бюрократичними барикадами, за сприятливу податкову політику, цивілізований імпорт. Нарешті, за людську гідність, яку з людей, зайнятих у бізнесі, часто витравлюють самі умови виживання.

Таким чином ми поставимо крапку в безплідних, часом навмисно нав’язуваних партії дискусіях про її роль в сучасному українському суспільстві — “чи є КПУ авангардною або парламентською партією?”

Для комуністів немає “великих” і “малих” справ. Законодавча діяльність парламентарія або допомога одинокій матері, незаконно звільненому з роботи, одинокій літній людині — кожна справа — рівноцінна складова нашої спільної великої і напруженої боротьби за свідомість людей, за людську совість.

Установче завдання сьогодні: не витончуватися в теоретичних дискусійних нюансах про авангардність партії, а утверджувати авангардність щоденно і практично, не словом, а справою! Щоб ми її не нав’язували людям, сперечаючись і ламаючи списи тут, на з’їзді, а щоб люди самі знаходили це слово — “авангард” — для характеристики нашої з вами роботи.

Як ми вже говорили, КПУ залишається єдиною політичною силою на лівому фланзі, яка стоїть на марксистсько-ленінських позиціях і послідовно відстоює інтереси трудящих. Це викликає нову, більш потужну хвилю антикомунізму, нападки на керівництво і партію в цілому, більш витончену фальсифікацію радянської дійсності, приниження досягнень соціалізму. Продовжуються спроби розколоти партію зсередини через протиставлення керівництва партії рядовим комуністам, нав’язування думки про відрив від партійних мас, зародження сумнівів у правильності рішень ЦК.

Мета таких дій режиму і наших політичних противників полягає в тому, щоб створити такі умови, коли партія, замість того, щоб займатися роботою в масах, буде постійно відволікати сили партійних комітетів на врегулювання виникаючих конфліктних ситуацій, на наведення порядку у своїх рядах. Як це, до речі, було у Львівській, Луганській, Херсонській, Дніпропетровській, Чернігівській, м.Києві партійних організаціях. Так, монолітну партію ззовні розвалити неможливо — це можна зробити тільки зсередини.

Що можна протиставити цьому?

Партійним організаціям необхідно удосконалювати традиційні форми роботи. Особливу увагу приділити створенню при кожній первинній організації інституту співчуваючих, завести їхній облік і системну роботу з ними.

Але разом з роботою партійних організацій необхідно створювати групи тиску, що покликані виступати організаторами акцій протесту в умовах низької довіри населення до всіх існуючих політичних партій, ні в якому разі не віддавати їм ініціативу.

Групи тиску повинні стати вагомим політичним аргументом, яким примушувати владу рахуватися з вимогами людей.

Серед соціально активного населення України більшість стоїть на ідеології соціальної справедливості, а комуністичну ідеологію підтримують близько 15% опитаних.

Зростаюче розчарування новою владою, невдоволення мас може дійти до найвищої точки, ось де ми повинні бути готовими підняти прапор революційної боротьби.

ЦК і партійним комітетам необхідно докорінно переглянути роботу з керівниками фракцій і груп комуністів у Радах. ЦК і парткомам розробити коло питань і конкретні проекти законів, здатних різко піднести авторитет партії, визначити відповідальних за їхню розробку, добитися їх розгляду у Верховній Раді і місцевих Радах. Якнайжорсткіше контролювати хід реалізації наміченого. Інститут помічників-консультантів перетворити на школу підготовки кадрів і фахівців з різних напрямків громадського життя.

Маси очікують від нас революційності, тому що готові її підтримати. Але потрібні “рішучі бойові ватажки” (а в наших рядах, в основному, законослухняні й інтелігентні люди). Завдання — знайти таких ватажків і підготувати їх до організації протестного руху в нових умовах, відмінних від наших традиційних.

Ось головне завдання партійних комітетів.

Товариші делегати!

За звітний період кількісний склад партії зріс на 7819 чоловік і досяг на 1 січня 2005 року 95872 комуністи. Як бачимо, і в цьому звітному періоді не вдалося виконати вимогу V (XXXIII) з’їзду Компартії України про подвоєння чисельності партії, яка так необхідна для реалізації її стратегічних і тактичних завдань. У вирішенні цього завдання яскраво проявляється рівень роботи партійних організацій.

Якщо чисельність Житомирської обласної організації збільшилася за 2 роки на 42%, Рівненської — на 39%, Хмельницької — на 22%, Вінницької, Черкаської обласних і Кримської республіканської — на 15%, то чисельність Луганської обласної і Київської міської зменшилася, Львівської, Харківської, Чернігівської обласних, Севастопольської міської залишилася практично на тому ж рівні.

Значно зросла кількість вибулих із партії. За віком вибувають кращі наші кадри, теоретично найбільш підготовлені, які пройшли школу КПРС. Тим часом більш ніж на 5% збільшується кількість комуністів, які прийшли в партію після її відновлення у 1993 році, більшість з них не мають достатньої ідейно-політичної підготовки, політичного загартування, не завжди вміють зріло, з класових позицій, підійти до оцінки процесів, що відбуваються в суспільстві, допускають порушення партійної дисципліни, не підкоряються вимогам Статуту партії. Це — тривожна тенденція.

Вже не раз порушувалося питання про необхідність організації марксистсько-ленінської підготовки молодого партійного поповнення, але поки що ця робота в більшості партійних організацій має епізодичний характер. Кращим учителем є практика партійної роботи. Але без серйозної ідеологічної підготовки справжнього бійця виховати неможливо. Тільки глибоко ідейно переконаний комуніст може переконувати маси у вірності наших програмних цілей, залучати їх до боротьби за економічні та політичні права і свободи. Тому питанням навчання партійного поповнення необхідно приділити якиайсерйознішу увагу. Потрібно не тільки виробити єдину навчальну програму, але й відпрацювати систему політичної підготовки, починаючи з первинної організації.

Давайте замислимося і над такими фактами. Малинський райком партії Житомирської області за два роки прийняв у партію 443 чоловіка — майже таку кількість, як 35 міськкомів і райкомів Київської області, або стільки, скільки прийняли міськкоми обласних центрів: Вінницький, Луцький, Ужгородський, Миколаївський, Одеський, Полтавський, Сумський, Харківський і Чернігівський разом узяті. Новоград-Волинський райком тієї ж Житомирської області прийняв у партію 255 чоловік, Решетилівський Полтавської — 245, Бобринецький Кіровоградської — 224, Білозерський Херсонської — 206, Літинський Вінницької — 197, Кіровський (АР Крим) — 185, Кам’янець-Подільський Хмельницької і Городищенський Черкаської — майже по 180 кожен. Водночас 61 партійний комітет узагалі прийом не вели, а 221 — прийняли від 1 до 5 чоловік. Тобто, третина партійних комітетів практично не займається поповненням партії.

Насторожує й те, що подекуди персональний відбір у партію підміняється занесенням списками у її ряди. Так сталося в Ірпінській міській партійній організації Київської області. 11 молодих людей, які проживають у м.Києві і яких комуністи первинної організації в очі не бачили, були прийняті навіть без заяв про прийом до партії трьома комуністами з восьми, що перебувають на обліку. А перший секретар міськкому партії т.Воронов М.П. разом з другим секретарем і ще одним членом бюро, тобто втрьох із семи, затвердили це рішення первинної організації. Обурливий факт!

У ході нинішньої звітно-виборної кампанії було зміцнено керівництво 1322 первинних (16%), 156 міських і районних (21%) партійних організацій, змінилося 5 перших секретарів обласних партійних комітетів. На зміну прийшли молодші товариші, але з певним досвідом практичної партійної роботи. В цьому відношенні заслуговує на увагу досвід Одеського обкому партії, де сміливо пішли на висування молодих, перспективних комуністів. Втім, не можна не сказати й про те, що не скрізь з розумінням ставляться до такого підходу в кадровій роботі.

Звичайно, важливо не тільки відібрати і прийняти в партію юнаків і дівчат, але й навчити їх основ партійної роботи.

Значний досвід навчання молодих комуністів накопичено у Миколаївській, Запорізькій, Одеській обласних, Кримській республіканській, Київській міській партійних організаціях. Ми намічаємо провести в липні — серпні збори значної кількості молодих комуністів в літніх таборах, де вони пройдуть підготовку для роботи на наступних виборах.

Організовано навчання молодих партійців і на тримісячних курсах в Партійній школі при ЦК. Мета курсів — підготовка професійних партійних працівників, резерву секретарів райкомів, міськкомів.

Вдосконалювалася структура партійних організацій. Проведений поділ міськрайонних партійних організацій на міські і районні у більшості випадків дав позитивні результати.

На 20 збільшилася кількість міськкомів і райкомів партії. Тепер їх у Компартії України 750. Вони об’єднують 8549 первинних організацій, тобто їх кількість зросла на 564. Багатьом райкомам вдалося наблизити діяльність первинних організацій до території виборчих дільниць, домогтися створення їх на території кожної сільської Ради.

Нашим невідкладним завданням залишається добитися, щоб у кожному населеному пункті, кожному трудовому колективі діяли партійні осередки, у крайньому випадку — партійні активісти. Особливу увагу необхідно зосередити на посиленні внутріпартійної роботи. На жаль, в багатьох первинних організаціях порушуються статутні терміни проведення зборів, значна частина комуністів не має партійних доручень, не сплачує партійних внесків, не бере участі в акціях протесту і виборчих кампаніях. Є навіть випадки розпаду партійних осередків.

Варто використати досвід Житомирського і Миколаївського обкомів партії, якими проведено огляди роботи партійних організацій.

На жаль, нам не вдалося забезпечити в усіх партійних комітетах розробку і здійснення “Програми реалізації практичних конкретних справ”, як це передбачалося рішеннями XXXVII з’їзду партії. Центральний Комітет заслухав на одному з Пленумів хід виконання організаційно-політичних заходів по виконанню рішень з’їзду, реалізації критичних зауважень і пропозицій, висловлених делегатами, дав гостру, принципову оцінку діяльності ряду партійних комітетів. Було відмічено, зокрема, значне зниження рівня роботи провідних партійних організацій — Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Харківської обласних. У перших двох довелося замінити перших секретарів обкомів. Не вдалося змінити на краще й ситуацію у партійних організаціях ряду обласних центрів.

Центральний Комітет вів цілеспрямований пошук нових шляхів зміцнення зв’язків і взаємоінформованості між ЦК, регіональними партійними комітетами, первинними осередками. Але до кінця вирішити цю проблему поки що не вдалося.

Предметом постійної уваги Центрального Комітету була діяльність комуністів у Верховній Раді, органах місцевого самоврядування.

Сьогодні депутатський корпус налічує близько 4,7 тисячі депутатів-комуністів, члени нашої партії обрані головами ряду міст і сіл. У Радах усіх рівнів створено 688 депутатських фракцій і груп. Фракція Компартії у Верховній Раді України налічує 56 народних депутатів.

Результати парламентської діяльності комуністів відображені в інформаційних матеріалах, які вручені делегатам з’їзду.

У регіонах проводяться звіти фракції комуністів про роботу у Верховній Раді України. Вони вже відбулися у Житомирській, Київській, Дніпропетровській, Харківській, Черкаській і Сумській областях.

Більше чотирьох років діє Всеукраїнське об’єднання депутатів Рад “За соціальну справедливість і народовладдя”. Предметно займаються організацією роботи депутатських формувань партійні комітети Дніпропетровської, Миколаївської, Харківської, Черкаської, Донецької, Херсонської областей. Однак такий підхід до цієї важливої ділянки партійної роботи забезпечується не скрізь. Через вкрай незадовільне керівництво з боку Луганського обкому партії фракцією комуністів в обласній Раді деякі комуністи-депутати із 19 іноді голосували всупереч настановам ЦК і обкому партії.

Слід активізувати, особливо у зв’язку з наступними виборами, роботу громадських приймалень депутатів-комуністів.

Звітний період позначений зміцненням зв’язків партійних комітетів з громадськими організаціями, діяльність яких спрямована на захист інтересів трудящих.

Всеукраїнський союз жінок-трудівниць “За майбутнє дітей України”, який очолює член ЦК Компартії України К.С.Самойлик, провів Всеукраїнський конкурс “Таланти багатодітної родини”, Всеукраїнське материнське віче “За Вітчизну!
За народ!”, а разом із Союзом радянських офіцерів — Всеукраїнську акцію протесту “Повернемо наших дітей з Іраку”.

Все впевненіше стає на ноги Ленінська Комуністична Спілка Молоді України (перший секретар — член ЦК КПУ Полііт А.А.). Під час президентської виборчої кампанії активно працювали дві агітбригади ЦК ЛКСМУ. Центрвиборчкомом було офіційно зареєстровано 95 міжнародних спостерігачів, які прибули в Україну по лінії Союзу комсомольських організацій — ВЛКСМ.

Це добре. Але непокоїть те, що багато партійних комітетів, в тому числі й ЦК, не приділяють належної уваги роботі комсомольських організацій. Це тим більш неприпустимо, що нам не вдалося привернути на наш бік основну масу молоді. У цьому відношенні ми здали позиції нашим політичним противникам. Вкрай незначним залишається і вплив комсомолу в молодіжному середовищі, насамперед у студентському. Це треба визнати, і новообраному Центральному Комітету Компартії зосередити увагу саме на цьому напрямі.

Нашою опорою є ветеранські організації. Добре, що тверду, принципову позицію, обстоюючи інтереси ветеранів, займає керівництво Ради Організації ветеранів України, яку очолює член ЦК КПУ Іван Олександрович Герасимов. Ветерани потужно заявили про себе у зв’язку з відзначенням 60-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Але не можна не бачити й серйозних недоліків. Ослаблення уваги з боку партійних комітетів до роботи ветеранських організацій призвело до зниження комуністичного впливу у ветеранському середовищі. Частину ветеранських організацій очолили люди, яким не вистачає бійцівських якостей. У відносинах з антинародною владою вони нерідко займають угодовську позицію.

Окрема розмова про ситуацію у Всеукраїнському союзі робітників, який очолює член ЦК КПУ О.В.Бондарчук. Саме в ці роки особливо загострилося протистояння в робітничому русі прокомуністичного і відверто антикомуністичного крила. Рада Союзу змушена була виключити із керівних органів трьох членів виконкому, а Центральний Комітет КПУ вивів із свого складу В.В.Терещука, який, по суті, став на антипартійні, розкольницькі позиції. Але й після цього протистояння не ослабло. Воно стало ще більш запеклим і вийшло за межі ВСР. А результатом всього цього стало те, що Союзу не вдалося стати впливовою силою у робітничому середовищі.

Новообраному Центральному Комітету Компартії України потрібно буде докласти великих зусиль, щоб допомогти керівництву Союзу робітників нормалізувати обстановку в Союзі, нейтралізувати розкольницьку діяльність тих, хто радикалістською, лівацькою фразеологією штовхає й без того слабкі робітничі організації на авантюрний шлях.

Практично нічого не зроблено за звітний період для відновлення нашого впливу у профспілках.

Непокоїть і те, що практично всі громадські організації, які працюють під впливом нашої партії, незадовільно виконують головне своє призначення — залучати до боротьби проти антинародного режиму широкі маси трудящих. Від 30 до 60, а то й до 80 відсотків складу цих організацій становлять комуністи. Організацій багато, але в більшості випадків в них одні й ті ж люди — члени нашої партії. До того ж, окремі з них, займаючи керівні посади в громадських організаціях, часом займають мало не опозиційну до партійних комітетів позицію.

Це — серйозний привід до роздумів, для конкретних дій партійних комітетів.

Товариші!

Попри всі труднощі і недоліки нам вдалося без особливих втрат вийти зі складної політичної ситуації, що склалася в останні місяці після поразки на президентських виборах. Головне — ми вистояли у вкрай важкій політичній боротьбі. Не відбулося деморалізації партійних рядів, на що дуже розраховували, та й нині ще сподіваються наші політичні противники. Вдалося зберегти не тільки партійні організації, але й моральний дух комуністів.

Прорахунки і недоліки в роботі центральних органів партії, низових партійних ланок під час виборчої кампанії були проаналізовані на останніх Пленумах ЦК. Зроблено необхідні висновки, намічено заходи щодо активізації діяльності всіх підрозділів партії, в тому числі у зв’язку з підготовкою до наступної виборчої кампанії 2006 року, від результатів якої, без перебільшення, багато в чому залежатиме подальша доля партії.

Вдасться нам переконати більшість виборців, що вибори — це чи не останній шанс можливого приходу до влади дійсно демократичних політичних сил мирним конституційним шляхом, — перемога буде за трудовим народом.

Компартія України готова взяти на себе політичну відповідальність і за здійснення корінних перетворень у державі. Але в цьому ми повинні переконати конкретними справами, реалістичною програмою дії наших співвітчизників. Саме виходячи з цього необхідно визначати нашу стратегію і тактику дій на найближчу перспективу.

Ми зуміємо виконати ці завдання, якщо переймемося, як заповідав В.І.Ленін, рятівною недовірою до “революційної фрази”, до всілякого “нахрапу”, “комуністичного адміністрування”, “бюрократичної благодушності”.

Бути з масою, жити в масі, знати і відгукуватися на все, що хвилює масу, — цього вимагав від партії комуністів Володимир Ілліч. Докладемо ж усіх зусиль, наші знання й уміння, щоб втілити заповіти вождя у життя і виконати історичну місію — привести до влади в Україні трудящі маси!

Шановні товариші!

Успішно продовжують соціалістичне будівництво Китай, Куба, В’єтнам, Лаос, Корея. Міцні позиції у комуністів Білорусі та Молдови, наполегливо відстоюють інтереси людей комуністи Росії, інших пострадянських країн та колишніх соціалістичних країн Європи. Соціалістичними гаслами доповнюється антиімперіалістична боротьба народів Венесуели, Бразилії, Уругваю, Аргентини.

Виходячи із стратегічної мети партії та розробляючи нашу тактику дій, ми повинні бути готовими до завоювання влади. Бо питання про владу — це корінне питання. Тим більше для нас, комуністів, як партії опозиційної, як партії, що ставить за мету змінити суспільно-політичний лад України в інтересах трудового народу. Гасло “Вся влада Радам!” залишається головним, але ми ставимо за мету під час виборів 2006 року наповнити його якісно новим змістом “Вся влада Радам — Радам трудящих!”

В умовах економічної і політичної диктатури фінансово-промислових кланів пропоную від імені з’їзду звернутися до активу партії, народу України із закликом: “Зробити все можливе, аби навесні 2006 року разом із трудівниками міста і села домогтися максимального представництва трудящих не тільки у Верховній Раді, а й, у першу чергу, у місцевих Радах”.

Після введення в дію змін і доповнень до Конституції України роль Рад формально зростає, але практично влада залишається в руках спеціально вимуштруваної режимами Кучми — Ющенка бюрократичної касти. Тому завоювати Ради, перетворити їх з органів для прикриття злочинних дій режиму в органи влади трудящих і самоврядування мас, повернути владу Радам — це не тільки гасло поточного моменту, це сьогодні головне завдання для партії, для кожного комуніста, це майбутнє нашого народу.

У виборчу кампанію 2006 року ми маємо можливість висунути до 230 тис. кандидатів у депутати Рад усіх рівнів.

Вже нині партійні організації повинні зосередити максимум зусиль на підготовці єдиних списків кандидатів у депутати. Підходити до їх формування максимально принципово і відповідально. Головними критеріями при відборі кандидатур мають бути: професіоналізм, чесність, порядність, готовність відстоювати ідеї соціалізму і соціальної справедливості.

При формуванні списку кандидатів у народні депутати пропонується дотримуватися наступного принципу: єдиний список блоку комуністів і безпартійних до райради очолює перший секретар райкому, до міськради — міськкому, до облради — перший секретар обкому партії. Із списком кандидатів до Верховної Ради України визначиться з’їзд партії.

Спільна боротьба від району до Києва за кандидатів єдиного списку блоку комуністів і безпартійних передбачає і єдину відповідальність за результати виборів 2006 року. Програш чи виграш на кожній дільниці буде визначати загальний успіх партії, буде визначати майбутній шлях країни: чи то до суспільства соціальної справедливості, чи до подальшого зубожіння людей і держави.

Ми часто посилаємося на Леніна, цитуємо його. Тож давайте діяти, як він! Якщо наші форми ідейно-політичної, організаційної, агітаційно-пропагандистської роботи, якщо гасла, які ми висували вчора, сьогодні застаріли, то ми повинні рішуче відмовитися від них, виробити нові форми роботи, висунути нові гасла.

Так, наші ідеї, наша програма мають підтримку і розуміння людей. Але цього замало для перемоги. Треба завоювати голоси цих мільйонів. Завоювати їхню довіру, повернути тих, хто з певних причин відійшов від нас у ході останніх президентських виборів, залучити на свій бік нових прихильників, в тому числі із числа наших опонентів, а також тих, хто ще не визначився у своїх політичних поглядах.

Запорукою успіху буде наша активність, небайдужість до того, що відбувається. Будь-який факт порушення прав людей, законності, свавілля влади повинен бути предметом негайного реагування партійних організацій. Люди повинні знати, що, звернувшись до райкому, міськкому, обкому, до ЦК, — вони завжди можуть розраховувати на захист, допомогу і підтримку комуністів.

У своїй практичній роботі партійні організації зобов’язані враховувати психологію мас, припинити ділити електорат на “своїх” і “чужих” за віросповіданням, соціальним станом, місцем проживання.

Необхідно активізувати роботу в громадських організаціях, особливо у профспілках, у робітничому середовищі та серед селянства. В організаціях всеукраїнських Союзу робітників, Союзу радянських офіцерів, Союзу жінок-трудівниць “За майбутнє дітей України!”, радах ветеранів та у молодіжних організаціях.

Якщо ми йдемо до селян, то сьогодні головним гаслом має стати лозунг “Земля — селянський капітал! Чверть врожаю — власнику земельного паю!”. Треба створювати наглядові ради орендодавців з тим, щоб здійснювати безпосередній контроль за використанням земель орендарями, контролювати справедливий розподіл прибутків тощо.

Якщо ми піклуємося про ветеранів і пенсіонерів, то ми повинні враховувати, що “радянських” ветеранів і пенсіонерів з кожним днем залишається все менше і менше. Нині основну масу ветеранів вже становлять пенсіонери так званого ринкового періоду, а вони, на жаль, не є нашою беззаперечною опорою. За вплив на пенсіонерів нового часу ведеться жорстка боротьба, яка вимагає від нас нових підходів у роботі з цією категорію виборців.

Якщо ми думаємо про майбутнє нашої молоді, то повинні враховувати, що вона сьогодні у значній мірі уражена вірусом індивідуалізму і спотворених буржуазною пропагандою уявлень про період радянської доби і життєві цінності. Але молоді за природою близькі ідеї соціальної рівності, соціального прогресу. Молодь спрямована в майбутнє, як спрямований у майбутнє марксизм. І якщо ми думаємо про майбутнє, то не можемо не думати про те, хто прийде нам на зміну. Ми зобов’язані забезпечити наступність поколінь, передати наш досвід, знання, вірність ідеалам добра і справедливості. З’єднати соціалізм з енергією молодих. Ми повинні говорити з молоддю її мовою. Адже на дворі XXI століття, століття інформаційних технологій і глобальних комунікацій. Для партії життєво важливо відновити втрачений за роки реакції зв’язок поколінь.

Час вимагає від кожного комуніста сучасного, творчого підходу до партійної роботи, до агітації і пропаганди ідей соціалізму та соціальної справедливості. В практичній роботі необхідно враховувати та пропагувати позитивний досвід комуністів Молдови. Особливу увагу на цьому напрямку партійної роботи треба звернути партійним організаціям та активістам прикордонних з Молдовою регіонів Чернівецької, Одеської та Вінницької областей.

Підготовка до нових етапів боротьби за владу терміново вимагає від нас сформувати передові загони професійних революціонерів, озброєних теорією і практикою революційної боротьби, здатних повести за собою людей.

На жаль, окремі секретарі, рядові комуністи втратили свої бійцівські якості, виступають тільки у ролі критиків вищестоящих партійних органів, а самі проявляють як нерозуміння ситуації, так і ідейну незрілість, певні хитання у діях. Такі комуністи-керівники своєю позицією і поведінкою принижують авторитет і рейтинг партії, хоча одночасно самі тримаються “на плаву” за рахунок колективного авторитету партії.

І до оцінки новітніх, дуже непростих, суперечливих процесів вони підходять здебільшого із застарілим арсеналом знань і уявлень, демонструючи нерідко відверто догматичну вірність вчорашнім, а то й позавчорашнім поглядам. Войовничо ставляться до переосмислення суспільно-політичних реалій, зумовлених кардинальною зміною внутрі— та зовнішньополітичної ситуації, докорінними зрушеннями у розстановці соціально-класових сил, надзвичайним ускладненням в нинішніх умовах можливостей досягнення суспільної перспективи.

Тому сьогодні перед партією стоїть завдання забезпечити систему підготовки кадрів професійних революціонерів, цілісну систему їх навчання та виховання.

Акцентуючи увагу на потребі істотного вдосконалення науково-теоретичної діяльності, нам потрібно добре усвідомити, що загальний успіх справи вирішується не у вузькому інтелектуальному колі, а спільними зусиллями мас. Нині ми знаходимося на такому етапі партійного розвитку, коли вкрай необхідне ідейне переозброєння якомога ширшого партійного загалу. Це, звісно, не означає, що ми повинні забути про наші наріжні, фундаментальні принципи й вигадувати будь-що, аби імітувати світоглядне оновлення.

Час вимагає копіткої роз’яснювальної пропагандистської роботи, організації здорових дискусій, широкого обговорення назрілих проблем. Мова йде про масштабне відродження політичного просвітництва. Зусиллями ЦК уже нині для цього створюється необхідна документально-теоретична база.

Делегати з’їзду одержали цінну й корисну книгу — “Комуністична партія України у резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК”. Це унікальний літопис нашої діяльності впродовж останніх дванадцяти років.

Радикальних змін потребують наші підходи до участі у різноманітних наукових конференціях, симпозіумах, круглих столах, де розглядаються наріжні питання суспільного поступу. Теоретична робота виключно у колі ідейних спільників — це шлях до самоізоляції, сектантства і самознищення партії.

Впевнений, ми повинні ініціювати наукові конференції і симпозіуми із залученням представників різних політичних сил і поглядів, але, в першу чергу, сил лівого політичного спектру.

Назріла потреба створити при Партійній школі ЦК КПУ постійно діючі курси для практичної підготовки фахівців з питань організації та пропагандистського забезпечення протестних акцій, сучасних виборчих технологій, фахівців для роботи в профспілках, у трудових колективах і громадських організаціях.

Практика так званої кольорової революції показала, що нам необхідно не тільки оволодівати сучасними формами і методами залучення народних мас до революційних дій, а й вміти протистояти брудним політтехнологіям “помаранчевих” провокаторів і демагогів, які діють за піратськими правилами, що “мета виправдовує засоби”.

В нинішніх соціально-економічних і суспільно-політичних умовах, заради перемоги на наступних виборах до Рад всіх рівнів, Компартія має мобілізувати на боротьбу за майбутнє країни всіх, хто гне спину і втрачає здоров’я на будовах і в цехах, на фермах і ланах, перед екранами комп’ютерів і за базарними прилавками. Допомогти їм усвідомити себе єдиним класом постіндустріального, інформаційного суспільства — класом пригноблених, здатним скинути владу кримінально-кланової олігархії.

Ця політична ініціатива Центрального Комітету Компартії України схвально зустрінута в суспільстві. Вважаємо, що створення Лівого фронту стане реальним кроком до активізації нашої діяльності, підвищення довіри і рівня підтримки населенням комуністів і лівих прогресивних сил, посилення їх органічного зв’язку із широкими масами трудящих, піднесення і розширення протестного руху, консолідації суспільства навколо проголошених нами ідей соціальної справедливості і боротьби за владу для трудового народу.

Не можу не сказати і про те, що сьогодні деякі радикально налаштовані товариші дорікають керівництву партії, що воно не веде людей “на барикади”, матеріально й організаційно не готує силового захоплення влади. Що Компартія з партії “авангардного” типу нібито перетворюється на партію парламентську.

На відміну від страждаючих рецидивами дитячої хвороби “лівизни”, ми, марксисти за духом, переконані, що конкретні гасла і цілі безпосередньо залежать від характеру тієї епохи, в якій доводиться працювати і боротися. А тепер українське суспільство уражене вірусом буржуазної демократії, за якою влада ховає своє злочинне обличчя.

На сучасному етапі авангардна роль комуністів полягає в тому, щоб, починаючи із себе і своєї родини, двору, вулиці і закінчуючи районом, містом, країною, вести роз’яснювальну роботу, виявляти, викривати і протидіяти фальсифікації виборів. Разом з безпартійними ідейними прихильниками домогтися того, щоб депутати, як висуванці і члени конкретних формальних і неформальних трудових колективів і територіально-професійних об’єднань громадян, не просто виступали від імені народу, а працювали на благо трудящих. На благо робітників та службовців, на благо трудових підприємців і творчої інтелігенції. Щоб через владу Рад повернути Україну народові.

Буквально кілька слів про наші засоби масової інформації, спираючись на ленінський заповіт про те, що газета повинна бути не тільки колективним агітатором і пропагандистом, а в першу чергу колективним організатором. Газета “Комуніст”, місцева партійна преса повинні перестати бути “стіною плачу” про тяжке життя, це всім і так добре відомо. Необхідно постійно оновлювати стиль, лексику і тематику політичного спілкування партії з народом, навчитися переконувати людей: “як буде” і “що треба робити”, щоб домогтися кращої долі. А головне — організовувати людей на боротьбу.

Конче назріло питання про створення єдиного інформаційно-пропагандистського комплексу партії, який включав би в себе центральну й місцеву партійну пресу, сайт КПУ в мережі Інтернет, інформаційне агентство партії, системи прямого й зворотного зв’язку між центром і регіонами. У цьому запорука наших майбутніх перемог.

Шановні товариші!

Ми знаємо, яка важка і напружена робота чекає нас. І від ставлення наших товаришів до виконання відповідального доручення партії, від їхнього уміння переконати і повести за собою людей залежатиме зміцнення і успіх діяльності всього лівого політичного флангу в Україні.

Ми, комуністи України, глибоко усвідомлюємо свою історичну роль, своє історичне покликання. Ми готові гідно відповісти на виклики часу, готові взяти у свої руки владу й усю відповідальність за державу, готові реалізувати програму відродження і розвитку країни, готові забезпечити добробут і щастя кожній людині, кожній сім’ї.

Наша принципова позиція відома і вона незмінна: завжди і в усьому ми будемо разом зі своїм народом!