Iнформацiйне повiдомлення про позачерговий 40-й з’їзд Комуністичної партії України

27 листопада в Києві відбувся позачерговий 40-й з’їзд Комуністичної партії України. В його роботі взяли участь 295 делегатів із 301 обраного від Кримської республіканської, обласних, Київської та Севастопольської міських організацій Компартії України. На з’їзді був присутній секретар Центральної виборчої комісії С.О.Дубовик.

З’їзд відкрив перший секретар Центрального Комітету Компартії України П.М.Симоненко.

Було обрано робочі органи з’їзду — Президію, Секретаріат, Редакційну, Мандатну та Лічильну комісії.

Одноголосно затверджено порядок денний:

1.Про Передвиборну програму Комуністичної партії України і завдання партійних організацій на період виборчої кампанії 2006 року.

2.Про висунення кандидатів у народні депутати України від Комуністичної партії України.

З доповіддю з першого питання порядку денного виступив перший секретар Центрального Комітету Компартії України П.М.Симоненко.

В обговоренні доповіді взяли участь: секретар Чернігівського обкому Компартії України М.П.Носенко, секретар Кримського республіканського комітету Компартії України С.М.Оникій.

З’їзд заслухав і затвердив доповідь Мандатної комісії, з якою виступив голова комісії В.М.Оплачко.

Після перерви було продовжено обговорення доповіді з першого питання порядку денного. Виступили: секретар Кіровоградського обкому Компартії України О.І.Заточна, перший секретар Луганського обкому Компартії України С.П.Кілінкаров, перший секретар Рівненського обкому Компартії України М.А.Кухарчук, голова Оржицької районної ради Полтавської області С.В.Гордієнко, перший секретар Конотопського міськкому Компартії України Сумської області О.П.Гінзбург.

Із заключним словом виступив П.М.Симоненко.

З обговореного питання з’їзд прийняв постанову.

З’їзд затвердив Передвиборну програму Комуністичної партії України “Владу і власність — трудовому народу України!”.

З’їзд затвердив загальнопартійний список кандидатів у народні депутати України в кількості 450 чоловік. До першої п’ятірки списку ввійшли: Петро Симоненко, Адам Мартинюк, Іван Герасимов, Катерина Самойлик, Омелян Парубок.

Прийнято Звернення позачергового 40-го з’їзду Комуністичної партії України до виборців “Змінимо наше життя на краще!”.

На цьому позачерговий 40-й з’їзд Комуністичної партії України завершив свою роботу. З великим піднесенням делегати виконали партійний гімн “Інтернаціонал”.

Комуністична партія України: настав час “Ч”

Шановні товариші!

Наш з’їзд відбувається наприкінці року, в якому виповнилася 60-та річниця Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Ми ніколи не забудемо, що історія Комуністичної партії України — це й, великою мірою, історія героїчного захисту на ратних полях свободи і незалежності народу, його віковічних мрій про волю, про щасливу долю в єдиній і заможній Україні.

Але не так сталося, як гадалося. Саме в рік славного ювілею нинішній правлячий режим цинічно, неначе насміхаючись над історією, завершує розпочате своїми попередниками — руйнацію завойованого і злочинне пограбування народу.

З цим очевидним фактом суспільство вступає у відповідальний етап свого життя — підготовку до виборів до Верховної Ради та місцевих Рад.

Їхні результати або закріплять курс на подальше й остаточне гноблення народу, або дадуть людям ще один шанс вийти на справжній шлях до свободи, рівноправ’я та соціальної справедливості. Тим більше, що нинішні вибори особливі — вони, як відомо, вперше відбудуться на пропорційній основі, за партійними списками. А це означає, що життєві контури України, доленосна участь народу великою мірою залежать від того, які політичні сили стануть у березні 2006 року поводирем нашого народу.

Для КПУ це значить лише одне: ми повинні завоювати на виборах свій комуністичний мандат і тим самим дати своєму народові право на достойне життя.

Зробити це тим більш важливо і важче, коли “помаранчевий” режим за підтримки своїх західних покровителів ставить на нинішні передвиборні перегони завдання — за будь-яку ціну не допустити до влади комуністів, а також сили, що нас підтримують.

Класовий ворог діє підступно, але рішуче. Олігархам життєво важливо, користуючись політичною реформою, розпочатою свого часу комуністами, повністю й остаточно оволодіти владою в країні. Їх не зупиняє навіть те, що протягом року країна вдруге переживає масштабну політичну кризу. Ще зовсім небагато часу минуло від нинішнього червня, коли в Києві проходив XXXIX з’їзд КПУ, а як разюче все змінилося. На політичній арені і біля владного корита з’явилися нові “помаранчеві” фігури й декорації, але принципи формування державної політики, політичний та соціально-економічний устрій залишаються без змін упродовж усіх років незалежності України. Хисткість влади, дилетантство і корупція у вищих державних ешелонах, розкол суспільства, криза в економіці, невдоволеність у регіонах — усе це результати запеклої боротьби олігархічних угруповань за політичну та економічну владу в Україні.

Пригноблений і зневірений народ став заручником політичних інтриг та економічних махінацій.

В умовах, коли політична боротьба загострюється на всіх ідеологічних фронтах, партія категорично заявляє: комуністи ніколи й нізащо не “впишуться”, не “вмонтуються” у цей “театр абсурду”, не стануть поплічниками нинішнього злочинного режиму, як це зробили “регіонали”, соціалісти та подібні до них політичні пристосуванці.

У такій ситуації на порядок денний нашого з’їзду може бути висунуто лише одне питання — це питання активізації боротьби за повноправне повернення влади, за відвоювання життєвого простору для приниженого й пограбованого трудового народу. Тобто питання стоїть так: чи здатен трудящий захистити свої класові інтереси? Для цього у нас лишається все менше і менше часу. Говоримо про це відверто не для того, щоб зіграти на руку тим, хто інколи ще сумнівається в перемозі партії, занепадає духом чи імітує бурхливу діяльність. Навпаки, кажемо про це вголос саме для того, щоб устократ активізувати нашу боротьбу. Образно кажучи, ми повинні бути готовими “косити серпом і бити молотом”. Далі відступати нікуди!

Тому, йдучи на вибори 2006 року, КПУ висуває свій головний лозунг: “Владу і власність — трудовому народові!”.

Виходячи з цього, ми звертаємося із закликом до всього народу — піднятися на боротьбу за національне визволення.

Комуністична партія України заявляє: настав час “Ч”.

Час “Ч” — початок організованої боротьби за національне визволення від гнобителя-олігархату і компрадорської буржуазії, від транснаціональних корпорацій, кредитного зашморгу Світового банку і руйнівного Меморандуму МВФ, від маріонеткових правителів. Це час боротьби за те, нарешті, щоб наші жінки народжували дітей у рідній країні, за братні і дружні відносини з Росією, Білоруссю, Молдовою та іншими країнами СНД.

Час “Ч” — це значить зупинити злочинний процес реставрації в країні капіталізму і зміцнення корумпованої, кримінальної влади.

Час “Ч” вимагає від нас розуміння того, що в Україні зруйновано основи економічної незалежності держави, практично ліквідовано величезний агропромисловий комплекс.

Це і необхідність боротьби проти необдуманих, науково не обгрунтованих кроків щодо вступу в різні союзи та блоки, в першу чергу — НАТО та ЄС.

Словом, товариші, Україна потребує змін. Змін, яких вимагає сам народ. Україні потрібні реальні зміни, які захистять перш за все знедоленого, зроблять щасливими матерів та їхніх дітей.

Такий проект у нас є — це “Комуністичний проект України”. Він повинен стати бойовим знаменом комуністів у передвиборних політичних баталіях і — я певен! — проторує народові шлях до нормального життя.

“Комуністичний проект України” — це економіка індустріального прориву; це співдружність вільних народів; це вся влада в руках Рад трудящих.

Отже, справжній, а не удаваний соціальний і національний прогрес як органічний синтез загальнолюдської ідеї справедливості можливий тільки за умови реалізації “Комуністичного проекту України”.

Він означає верховенство закону і рівність кожного перед законом незалежно від посади. Він означає справжнє піклування про створення робочих місць, відродження реальної економіки через політику прориву. Це також означає захист вітчизняного виробника. Це означає розвиток української науки і культури.

Це означає зростання добробуту, фізичне й моральне оздоровлення громадян, особливо підростаючого покоління.

Це означає матеріально забезпечену старість.

Це означає виключення можливостей для нетрудових доходів, привласнення результатів чужої праці. Це означає повернення під контроль держави, під громадський контроль усього суспільства нечесно одержаних ким би то не було капіталів і майна. Це означає справедливу винагороду за трудовий внесок кожної особи у загальнонародну, загальнонаціональну справу.

Це означає зміцнення позицій нашої держави на міжнародній арені і розвиток добросусідських відносин з ближнім і дальнім зарубіжжям.

Це означає утвердження українців у власній гідності.

Це означає принципову відмову від курсу на принизливе підпорядкування внутрішньої і зовнішньої політики чужоземним інтересам, від перетворення України на слаборозвинену периферійну зону капіталістичної системи.

Наша програма, наріжним каменем якої є соціальний і національний прогрес, відповідає інтересам народу. Бо в її основі — питання народної власності. “Владу і власність — трудовому народові!” — таке наше головне гасло на виборах 2006 року. Тому що, де б ми не зустрічалися з людьми, — у маленьких селах чи великих містах, — вони палко підтримують позиції партії щодо націоналізації основних галузей промисловості, потужних підприємств, що належать до розряду підприємств національної безпеки.

При цьому, до речі, ми не збираємося руйнувати засади малого і середнього бізнесу. Навпаки: наш проект якраз і передбачає розширення формату і поглиблення соціальних коренів цього виду бізнесу. Навколо великих підприємств завжди потрібні будуть, скажімо, дрібнотоварні виробництва, і державні замовлення для них — прямий шлях до створення нових робочих місць. Саме цим і відрізняється вигідно наша програма від інших. Ми ставимо питання принципово: відкрити малому і середньому бізнесу внутрішній ринок. Якщо не буде такого ринку, то не стане і саме такого бізнесу. Не допоможе йому і монополізований капітал, який за суттю своєю є кримінальним і компрадорським. А це означає: все зайве і дріб’язкове, що заважає йому, обов’язково знищиться.

Безперечно, подібна програма викличе негативну реакцію, злість та лють тих, хто, узурпувавши владу, пограбував, обікрав власний народ і продовжує безсоромно робити негідні справи. Вони прикриваються демагогічними заклинаннями про “повернення України на цивілізаційний шлях розвитку”, і будь-які дії, здатні ослабити їхню владу, звісно, будуть сприйняті вкрай вороже. Але ми точно знаємо: як і раніше, ви безсоромно крастимете наші ідеї. Ви будете їх переписувати, наймати політтехнологів для аналізу. Проте ми заявляли і заявляємо: крім нас, комуністів, ніхто цей “Комуністичний проект України” не реалізує. Бо наша мета і завдання, закладені в цьому документі, співзвучні внутрішньому станові життя кожного комуніста.

І ще одне: наша програма охоплює інтереси та сподівання всього народу. Тому партія може і повинна йти зі своїм проектом у найширші маси трудящого люду. І кожному робітнику, селянину, інтелігенту, кожному чесному підприємцю, орендареві, кооператору, громадському функціонеру треба запропонувати відверто відповісти самому собі: хоче він сам розпорядитися своєю долею чи згодиться й надалі залежати від волі товстосумів доморощених та іноземних?

Товариші!

Невдоволення народу своїм життям і владою хоч і не переросло ще у відверто класову боротьбу, проте боротьба між працею і капіталом стає все більш очевидним фактом. Це підтверджують і останні події.

Тому ми і можемо зробити принциповий висновок: робітничий клас переходить до відкритих виступів на захист своїх прав, до класової боротьби. Психологічно він давно вже готовий до цього. У нього не просто відібрали такі гіганти національної економіки, як “Криворіжсталь”, наприклад. В Україні створено систему олігархічного капіталізму, встановлено його монопольний контроль над різними секторами національної економіки та продуктивними силами суспільства.

У народу вкрадено практично всі стратегічні об’єкти економіки — металургійні заводи-гіганти, підприємства хімічної промисловості та машинобудування, величезні земельні угіддя. Лише за п’ять останніх років держава і громадяни втратили 78% своєї власності.

Інтереси великого олігархату повністю визначають зовнішню і внутрішню політику держави.

Суспільство опинилося у полоні хибних економічних та політичних стратегій. Під них писалися урядові програми, встановлювалися правила соціально-економічного розвитку. Такі поняття, як соціальний захист робітників і службовців, економічні інтереси трудящих, взагалі викреслено з практики державного управління, а конституційні права громадян грубо зневажаються.

Відносини правлячого олігархату з громадянами будувалися і будуються на тотальному обмані, погрозах, залякуванні, шантажі та фізичному насильстві. Суспільству послідовно нав’язуються ілюзії про те, що в умовах капіталістичних відносин у людей є реальна можливість успішно адаптуватися до нового економічного устрою і реалізувати свої персональні соціально-економічні інтереси при нинішній олігархічній владі без її зміни. Це дає підстави говорити, що цей феномен має масовий характер, його можна назвати проявом “колективної короткозорості”.

Сподівання на те, що всі ці труднощі тимчасові, виявилися стримуючим фактором для усвідомлення трудящими своїх класових інтересів. Що й призвело у підсумку багатьох із них до служіння буржуазії. Більшість змирилася із жорстокою експлуатацією, низькою зарплатою, відмовилася від класової боротьби.

Водночас багато робітників не зрозуміли, що нав’язувані їм “широкі можливості” капіталізму і руйнація їхньої робітничої “внутрікласової солідарності” були черговим обманом. Подібна ілюзія підтримувалася олігархічною владою, по-перше, завдяки існуванню тіньової економіки, яка в кризові для влади моменти “вичавлювалася”; по-друге, ця ілюзія підтримувалася шляхом систематичного одурманювання населення всіма засобами інформації і, насамперед, картинками “красивого життя” для молоді.

Тим часом буржуазні партії, реалізуючи американський сценарій майбутніх виборів 2006 року та меркантильні інтереси російських політтехнологів, замість нагальних питань соціально-економічного розвитку, життєзабезпечення населення на перший план навмисне висували мовні, геополітичні та подібні до них питання з розряду етнокультурних та соціально-економічних відмінностей регіонів країни. Їх безумовно треба вирішувати. І комуністи з 1993 року ведуть принципову і послідовну боротьбу за статус російської мови як другої державної, поглиблення інтеграції з Росією та Білоруссю.

Але фактично замість боротьби за владу трудящих, свої права та інтереси, в тому числі підвищення рівня життя, населення виявлялося втягнутим у змагання за те, яка з буржуазно-олігархічних груп — східна або західна — переможе. Пріоритетність соціального статусу і класових інтересів для трудящих уже вкотре підміняють пріоритетністю регіональної і етнокультурної ідентифікації.

Використання подібних політичних сценаріїв частково пояснюється тим, що населення в масі своїй пов’язувало надії на поліпшення життя не з боротьбою за свої права, а з обіцянками олігархів. Буржуазні партії у своїх передвиборних програмах, поцупивши у комуністів їхні ідеї, лише під час виборів, як солов’ї, співають про необхідність “соціально орієнтованої ринкової економіки”, “народного” і “державного” капіталізму, постійно спекулюють на темі соціальної відповідальності бізнесу.

Звіздарі й оплачувані шамани з телеекранів теревенили про “месію”, який піклуватиметься про простий народ. Як тут не згадати відомого англійського політика Уїнстона Черчілля, який знав, що говорив: “Ніколи так натхненно не брешуть, як після полювання і перед виборами”.

У 2004 році буржуазним політикам, як оранжевим, так і біло-голубим, які активно використовували соціальну демагогію, вдалося обдурити виборців і тим самим обмежити суспільно-політичний вплив комуністів на їхню позицію. Причина того — практично повсюдна бідність, безробіття, епідемії, низький життєвий рівень і недостатня класова свідомість українських громадян.

Проте історична користь для Компартії сьогодні полягає в тому, що, виходячи із сучасних умов, вона актуалізує і вирішує питання програмно-ідеологічного і структурного оновлення партії, посилює позитивне сприйняття світогляду комуністів усіма громадянами, долає інерцію стереотипів минулого.

Але це ні в якому разі не повинно нас заспокоїти. Навпаки. На старті виборчої кампанії надзвичайно важливо дати адекватну характеристику політичного, так би мовити, “поля бою”.

Ми повинні давати жорстку відсіч ворогам, які діють підступно і провокаційно. Ми повинні враховувати, що за підтримки і прямого фінансування деякими олігархами розгорнулася гостра конкуренція і боротьба за лідерство у насамперед псевдолівому таборі партій — СПУ, ПРУ, “Батьківщини”, ПСПУ.

Для більшості з них ліва ідеологія, а відповідно й інтереси класу трудящих, якими вони постійно маніпулюють, — це всього-на-всього прикриття їхньої справжньої сутності і інструмент для досягнення головної мети — захопити владу.

У зв’язку з цим слід зазначити, що політика і позиція більшості суперників та конкурентів КПУ із так званого табору лівих не відповідає викликам часу і необхідності індустріального прориву України. Вони грають на користь інтересам державної бюрократії та олігархату, а також союзові націоналістів і соціалістів. Тому вони і вступають у сумнівні союзи та блоки з політичними партіями великого капіталу, їхні проповіді про міжкласовий мир і партнерство стають об’єктивним гальмом для суспільно-політичного розвитку.

На жаль, на цей гачок клюють і деякі представники з табору наших прихильників — саме ті, з ким партія пройшла найдовший шлях — ветерани, люди похилого віку. Вони вірять усіляким побрехенькам заради скороминущих копійчаних вигод. І тут же потрапляють під нищівний прес передвиборної соціальної демагогії представників олігархічної влади.

Що тут скажеш? Усі, здається, вже визнали, що влада в Україні — підступна і злочинна. Що Кравчук, Кучма і Ющенко — це етапи формування, по суті, одного й того ж олігархічного кримінального режиму, якому підспівують усілякі буржуазні партії, вводячи в оману народ.

І що радикально треба зробити, виходячи з цього? Ми пропонуємо: залежно від співвідношення багатих і бідних, відповідно таким же має бути і співвідношення депутатських мандатів у Радах усіх рівнів. І тільки тоді Ради стануть справжніми виразниками інтересів трударів і більшості народу.

Але суспільство мусить знати: таку можливість ніхто і нікому “за так” не дасть, формула комуністів запрацює, коли кожен з нас зрозуміє:

• що не можна продавати свій голос і совість за 20 гривень;
• що за власне майбутнє треба боротися. Не можна допустити, щоб голос мільярдера став дорівнювати голосові злидаря;
• що позиція вичікування і пристосовництва — “моя хата скраю — нічого не знаю” — хибна, бо крайня хата завжди горить першою.

Безперечно, подальше розгортання протиборства між працею і капіталом відродить класову свідомість трудящих і сприятиме як внутрікласовій консолідації, так і згуртуванню суспільства. Уже сьогодні формується новий суспільно-політичний запит на Комуністичну партію, відбувається кристалізація її соціальної бази.

Ми, комуністи, впевнені, що з “колективною короткозорістю” суспільства найближчим часом буде покінчено, а у псевдолівих крадіїв комуністичних ідей не залишиться простору для злочинної діяльності.

Нашу впевненість у цьому посилюють і тисячні відгуки як членів партії, так і співчуваючих нам на рішення жовтневого Пленуму ЦК, на якому комуністи першими запропонували суспільству Програму своїх дій на виборах. Передвиборна платформа комуністів вже дала необхідний агітаційно-пропагандистський ефект. У листах і зверненнях на адресу ЦК КПУ, до редакції газети “Комуніст”, місцевих партійних комітетів та ЗМІ автори схвалюють і підтримують викладені у цьому документі позиції комуністів із злободенних політичних та соціально-економічних проблем.

Найбільше листів із конкретними пропозиціями та зауваженнями надійшло з Донецької, Запорізької, Дніпропетровської, Харківської, Луганської і Полтавської областей, міста Києва.

Особливу увагу люди звертають на необхідність повернення до державної власності стратегічних народногосподарських об’єктів, відродження народного господарства, недопущення перетворення землі на товар, повернення вкрадених трудових заощаджень, посилення боротьби з корупцією, хабарництвом та іншими негативними явищами.

Пропонується також зміцнювати економічні зв’язки з колишніми республіками СРСР, підтримати малий та середній бізнес, взаємовідносини з віруючими і Православною Церквою як союзниками у боротьбі проти несправедливості, злочинності та аморальності, поширення в суспільстві проявів неофашизму, націоналізму і антисемітизму.

Тобто люди фактично повторюють усе те, що з самого початку закладалося в основу Передвиборної платформи комуністів. І це ще раз доводить, що КПУ є носієм та виразником народних сподівань і тому виступає справжнім захисником інтересів трудящих.

Важливо тепер, щоб за всією цією колективною, науково обгрунтованою працею виборець зумів з нашою допомогою розгледіти всю глибину тих перетворень, до яких закликає партія свій народ.

Ризиковано називати щось одне наріжним каменем реалізації даного проекту. І все ж питання координації наших дій, монолітності комуністичних лав в умовах, коли партія оголосила для себе і народу час “Ч”, набуває першочергового значення.

Товариші!

Переконаний, усі ми свідомі того, що вихід на лінію національної визвольної боротьби не терпить стартової розкачки.

Ми зможемо почати кардинальні реформи і взяти відповідальність за долю народу і країни тільки тоді, коли будемо завжди готові боротися за свої класові інтереси, перебувати на вістрі політичної боротьби. Ми віримо, що нас підтримають широкі маси трудящих. Чого вартий хоча б такий факт: лише протягом одного цьогорічного місяця — жовтня лави КПУ поповнили вдвічі більше нових членів партії, аніж торік. Ще більше протягом останніх дев’яти місяців стало у нас співчуваючих.

Це ще раз з усією очевидністю підтвердив минулого вівторка Майдан, де влада намагалася влаштувати пишні іменини так званої помаранчевої революції. Не вийшло! Люди дедалі більше зневірюються в обіцянках-цяцянках, виписаних колись на помаранчевих гаслах: “Наші руки чисті!”, “Бізнес піде з політики!”, “Багаті поділяться з бідними!”. Через рік після так званої “помаранчевої” революції переважна більшість громадян України (приблизно 60%) вважає, що обрана влада не виконує обіцяного на Майдані, а тому доля таких правителів, як “Віктор-самозванець”, відміряна самою логікою історії.

Користуючись стагнацією нинішньої влади, граючи роль політичних клоунів та прикриваючись гаслом боротьби з корупцією, силові структури фактично вже встановили владу хунти. Кримінальні пости силовиків виставлено на всіх життєво важливих перехрестях країни. Це їхні “бойовики”, владно орудуючи кийками, поставили під свій контроль наркобізнес і загнали суспільство у глухий кут. Спроби людей захистити себе наштовхуються на глуху стіну — не випадково ж у Верховному Суді припадає пилом більше 50 тисяч нерозглянутих справ. На своєрідну “мекку” для паломництва хабарників перетворилися господарські суди.

Це зайвий раз мало б нагадати нам, комуністам, що питання цілеспрямованого формування політичного іміджу для партії — одна з найголовніших ланок у системі її політичного ресурсу. Однак, незважаючи на наявність відповідних програм і рекомендацій, гострота цього питання не знімається. Нерідко партосередки діють несміливо, формально, по-старому. У результаті імідж, авторитет партії інколи залежить від обставин, а не від її потенціалу та політичної самодостатності.

“Помаранчева” влада та її догідливі поплічники роблять усе можливе, аби принизити авторитет КПУ, загнати комуністів в інформаційний вакуум, готують для нас на передвиборних перегонах брудні ідеологічні диверсії.

Нам треба належно підготуватися до цього, вміти однаково добре і наступати, і оборонятися. Необхідно особливо, як зіницю ока, берегти свої газети, зміцнювати й активно розповсюджувати партійні друковані органи.

Нам потрібні сьогодні не просто листівки “за інтересами”, а політичні видання, бойові органи партійних комітетів. Коротко і влучно у зв’язку з цим сказав Володимир Маяковський: “Газета — наші очі і вуха, допомога щоденна в щоденній роботі”.

Партактив просто зобов’язаний навчитися бити своїх політичних ворогів їхніми ж руками, їхніми ж методами. На шляху до виборів усі ці олігархічні ставленики, всілякі “шлакоблоки” і “помаранчеві” прислужники у протистоянні між собою виллють через ЗМІ один на одного зливу бруду, тонни компромату. Треба оперативно аналізувати такі факти і приклади, давати їм політичну оцінку і з класових позицій роз’яснювати виборцям позицію комуністів.

Важливо залучати до цього якнайширшу мережу ЗМІ, інші публічні форми взаємодії Комуністичної партії та суспільства.

Важіль нашого ідеологічного впливу має спрацювати так, щоб люди побачили: закликавши маси до національно-визвольної боротьби, партія сама викликає вогонь на себе. Тобто привертає до себе пильний, уважний погляд мас, аби вони краще розгледіли, за ким іти на виборах.

Це означає також: комуністів нема і не буде серед представників старої і нової влади, які трьома колонами злагоджено йдуть на вибори-2006. Плани у них різні, а мета одна: кучмісти з Партії регіонів та блоку Литвина йдуть рятувати свої награбовані капітали; нові “помаранчеві” олігархи з ющенківської “Нашої України” прагнуть повністю освоїти владний олімп; псевдореволюціонери із БЮТ відпрацьовують замовлення транснаціональних аферистів, банківських магнатів та нафтових королів.

Наші політичні противники, рвучись до влади заради власних корисливих інтересів, об’єднуються в блоки з подібними до себе маріонетками, домовляються про бізнесовий переділ України і на догоду “блочним” партнерам цинічно переписують свої власні, раніше декларовані програми. Тобто займаються політичним шахрайством, дурять суспільство і власних виборців.

У такий спосіб відбувся перший етап переділу України, коли рік тому владу захопили політичні опоненти, а згодом поплічники — “НУ”+БЮТ+соціалісти. Кумократія Віктора-самозванця, антагоністичний у своїх особистих інтересах уряд націоналістів та соціалістів безнадійно заплутався у нових оборудках, багатомільйонних махінаціях та транснаціональних аферах.

Про закономірність такого результату комуністи попереджали давно, відверто і прямо. А перші кроки “помаранчевої” влади тільки підтвердили те, що вона не визнає ні моралі, ні совісті. В умовах боротьби за владу і перерозподіл власності вона нагадує дикий канібалізм. Нинішнього року суспільство мало можливість переконатися в цьому на власні очі.

Тепер же, незважаючи на власні міжусобиці, але заради влади і грошей, ця зграя знову збирається докупи, підписала міжусобну угоду про процентний розподіл голосів виборців у 2006 році. І долучили до свого злочинного тріумвірату ще й Партію регіонів та Народну партію України.

Суть оборудки в тому, що “НУ”, наприклад, “накриє” своїм адмінресурсом західний край, в іншому випадку спрацює лжеліва ідея соціалістів, помножена на політичну олігархізацію та власну продажність, а ПР знову сяде на улюбленого “коника” — ідеологію лібералізації життя суспільства, за якою не стоїть нічого, окрім прихованих методів крадійства.

Ось чому ми і заявили: настав час “Ч” — час безкомпромісної боротьби. Ідучи на вибори, нам необхідно просвітити й зорієнтувати маси, організувати їх на спільний виступ, щоб у результаті виборів не тільки ідентифікувати інтереси основної маси людей зі своїми інтересами у владі, а й обрати своїх представників до Рад усіх рівнів.

Відповідні для цього соціальні настрої в суспільстві, додаткові симпатії різних верств населення повинна забезпечити належна ідеологічна робота. Особливо — в середовищі наукової і творчої інтелігенції та молоді.

Нам ще належить, товариші, осмислити і дати оцінку тому факту, що 7 листопада на святкову демонстрацію з нагоди 88-ї річниці Великого Жовтня вийшли тисячі юнаків та дівчат. Саме вони, організовані й об’єднані у своєму комуністичному переконанні, не дозволили ступити на Майдан нікому, хто прийшов туди з недобрим серцем і готовий був поглумитися над їхніми переконаннями.

Останнім часом молодь і справді стала активним учасником нашої боротьби. Тому ми, йдучи на вибори-2006, заявляємо: у Комуністичної партії України — молоде обличчя.

Це тим більш важливо усвідомлювати, що ідеї соціальної справедливості, рівноправ’я і братерства, які упродовж десятиліть утверджували своїм життям старші покоління громадян України, в тому числі і комуністів, тепер ретельно вичищаються зі шкільних підручників, починаючи навіть з 1-го класу. “Помаранчева” влада намагається прищепити дітям вже в їх ранньому віці віру в те, що комуністи — партія ворожа, що її треба ненавидіти.

Цинізм такого “навчання” спрямований через онуків проти воєнної гвардії комуністів і дітей тих партійців, які своєю ударною працею будували красиву країну рівних можливостей і соціальної справедливості у 70-х та 80-х роках минулого століття.

Кожен комуніст повинен активно підтримати революційну наступальність і наполегливість комуністичної молоді, її інколи жорсткі й безкомпромісні вчинки в боротьбі з політичними опонентами за власні переконання та інтереси партії, за нашу історію і за наше майбутнє. Будь-яка революція, будь-які революційні перетворення завжди здійснювалися молоддю і для молоді насамперед. Тим більш важливо вчасно підставити плече старшого товариша-наставника, дати надійну опору цьому поривові, розкрити творчу й бурхливу ініціативу молодої партійної гвардії.

Дуже добре сказав з цього приводу поет: “Науки юношей питают, отраду старым подают”.

У контексті ідеологічної роботи окремо треба сказати, що комуністам-парламентаріям і партійним комітетам дуже доцільно створити на час передвиборного марафону інформаційно-аналітичну вертикаль — від ЦК до райкому.

Треба створити безперебійний інформаційно-пропагандистський конвейєр, дати новий імпульсивний ресурс КПУ на найближчу перспективу, постійно демонструючи суспільству непохитну єдність слова і діла партії, монолітність її рядів, одностайність у досягненні мети: “Гуманізм — проти хижацького капіталізму!”.

У парламенті 2006 року ми маємо всі можливості примножити ідеологічну та організаційну потужність партії. Це, залежно від розподілу сил, дасть можливість брати безпосередню участь у формуванні нового уряду і втілювати в життя запропонований нами “Комуністичний проект України”.

Але, об’єднавшись проти КПУ, буржуазні політичні сили (НСНУ, БЮТ, ПРУ, НРУ та обслуговуюча їх СПУ) наймають численних технологів, переписують або просто безсоромно крадуть реалістичні програми комуністів і гарячково малюють з них власні передвиборні платформи. Це робиться для того, щоб приховати справжню мету своїх політичних структур, посилити обдурювання людей. А це значить, що руками політтехнологів вони борються проти власного народу.

Природно, що Комуністична партія України є центром політичного життя для більшості народу України. У різний час Ющенко і Литвин однаково заявляли, що єдиною і реальною ідеологічною опозицією владі виступає лише КПУ. Не випадково тому головною тактикою боротьби проти КПУ є її замовчування.

Бо вони добре знають, що справжні революційні перетворення на користь трударів, конкретні досягнення у поліпшенні їх життєвого рівня організаційно об’єднували навколо Компартії робітників та різні прошарки населення. Вони також добре розуміють, що розхвалювані нині на всі заставки моделі буржуазної демократії, тобто прав і свобод тільки для багатих, з ринковою економікою, насправді є вчорашнім, а то й позавчорашнім днем і не можуть бути основою підтримки цих сил.

Теоретично обгрунтовану перспективу для України дає єдино правильний шлях до прогресивних соціальних перетворень — соціалізм.

Але, закликаючи до реалізації величних планів суспільного переустрою, висунутих Марксом, Енгельсом і Леніним, ми зовсім не маємо на меті рух назад, до подоланих уже рубежів і вершин. Тим більше ми зовсім не схильні повторювати прорахунки, помилки, недоліки, негативи наших попередників.

Внаслідок цього ленінською ідеєю національного самовизначення, як і попереджав Ленін, можуть скористатися праві політичні сили і компрадорська буржуазія, тобто вороги справжніх соціальних зрушень.

В історії України вже тричі було, коли націоналісти під гаслом самовизначення приходили до влади — у 1918, 1941, 1991 роках. І всякий раз вони відновлювали експлуататорський лад і приводили на нашу землю іноземних окупантів. У 1918 році — німців, у 1941 році — знову німців, а тепер — транснаціональних глобалізаторів і НАТО.

Принципово заявляємо, що виважена, реалістична національна політика Компартії ніякою мірою не спрямована проти жодного з етносів ні в нашій державі, ні поза її межами.

Боротьба за оновлення Рад, за їх справжнє повновладдя, в яку ми зараз включаємося, здатна об’єднати в єдиному прагненні усіх трударів, які добувають собі хліб насущний шляхом продажу робочої сили — від чорнової до найінтелектуальнішої.

Добитися, щоб наші Ради перестали бути знаряддям обслуговування інтересів купки олігархів, а стали інструментом забезпечення соціальних і національних прагнень, — це означає не тільки стати на бік абсолютної більшості народу, а й організувати її на свідоме волевиявлення своєї позиції через делегування до Рад своїх представників.

Цього й добиваються, повторюю, комуністи: перевернути владно-бюрократичну піраміду, яку поставив з ніг на голову правлячий капітал, коли багата меншість (5 — 10%) населення злочинно управляє країною всупереч інтересам трудової більшості (90 — 95%) народу.

У цьому й полягає зміст головного передвиборного гасла комуністів “Владу і власність — трудовому народові!”

Товариші!

У світлі стійких світових тенденцій можна з упевненістю говорити: наш нинішній виклик вітчизняній і світовій буржуазії має хороші перспективи. У більшості країн Азії, Латинської Америки, на всьому пострадянському просторі та у Східній Європі сформовано стабільну соціальну базу лівих сил. Для нас цей фактор може відіграти роль солідарної парасольки — саме під нею Україна може очікувати і політичної, і економічної підтримки.

Але в умовах системної кризи, в якій постійно перебуває країна, дуже легко стати об’єктом міждержавних фінансових спекуляцій, залежним від зовнішньої кон’юнктури, потрапити під загрозу втрати економічного й державного суверенітету. Тим більше, коли влада добровільно затягує країну в таку кабалу.

Результат цього очевидний: різноманітні поплічники “помаранчевого” режиму сформували єдиний політичний спецназ на чолі з Кабміном, який діє проти власного народу. Його завдання — зачистити в інтересах групи “розвинутих” країн український ринок для збуту світового мотлоху; перетворити Україну на сировинний придаток, зробити основною сировиною дешеву працю наших робітників, селян, учених; висмоктати з української землі всі соки на догоду купці латифундистів, заради надприбутків як для себе, так і задля їхніх закордонних господарів.

Аби замилити людям очі і приховати свої справжні наміри, сформовані кримінальним капіталом буржуазні партії на період виборчої кампанії вигадали для себе спеціальну тактику. Залежно від того, в яких офшорних зонах знаходиться їхній капітал і хто із західних політичних “менеджерів” контролює його, доморощені “добродії” заявляють про необхідність проведення всіляких референдумів щодо вступу України в НАТО, СОТ і т.д.

Дивовижно, але факт: такі популістські заяви роблять саме ті, хто провалював і блокував свого часу ініціативи комуністів щодо проведення всенародних референдумів з цілого ряду принципових для суспільства питань — соціальної політики, вступу до НАТО, зв’язків з Росією та статусу російської мови.

Теперішня хитрість, з якою представники великого капіталу виходять на вирішення проблеми, полягає в тому, що вони покладаються на союз із владою. Адже у владних руках знаходиться головний ресурс — адміністративний. Використовуючи його, можна доволі легко отримати від народу потрібне “добро”, який начебто на референдумі проголосував “за” вступ України до НАТО, СОТ і т.д.

Ми заявляємо: комуністи — за демократичне розв’язання усіх цих проблем. Але для того щоб забезпечити волевиявлення народу справді демократичним і об’єктивним шляхом, спочатку треба змінити владу.

Поки цього ще, на жаль, не сталося, а також, виходячи із сьогоднішніх реалій, КПУ розгортає на зовнішньому напрямі тактику, так би мовити, локальної ініціативи.

Ми наполягаємо на поверненні до плідної роботи українсько-російської Групи високого рівня з питань Єдиного економічного простору, і готові запропонувати власний формат цього об’єднання — умовно ЄЕП-2. У ньому робиться ставка на галузеву економічну інтеграцію. ЄЕП повинен перетворитися із зовнішньо-економічного замовлення окремих олігархічних груп на інструмент розвитку промислово-інвестиційної кооперації країн-учасниць. Зближення економік країн — членів ЄЕП повинно відбуватися через зближення стратегічно важливих галузей господарства.

Інакше кажучи, досвідом інтеграційних процесів, набутим нами в часи співдружності незалежних республік у складі СРСР, треба розумно скористатися. Через інтеграцію у межах галузей — до інтеграцій економік і далі — до формування потужного полюса сили — Євразійського Союзу, як політико-економічної противаги гегемонії США, НАТО та їхніх союзників.

Комуністи виступають категорично проти вступу України до НАТО. Короткозорість у даному питанні нинішньої влади вражає: адже загроза розміщення на нашій території ядерної зброї, що виникне одразу ж після вступу до альянсу, не тільки входить у суперечність з Конституцією України, а й наражатиметься на невдоволення сусідніх з нами європейських країн, перетворить Україну на санітарний кордон у центрі Європи. Торгівля географічним положенням України призведе, окрім того, до експорту “кольорових революцій” до Росії, Білорусі, інших країн СНД та насадження в цих регіонах маріонеткових політичних режимів.

Така розкольницька політика “помаранчевої”” влади спалює дорогоцінний час, ми втрачаємо все нові й нові шанси вийти на справжні, цивілізовані світові ринки, зокрема зорієнтовані на виробничо-інвестиційне співробітництво з країнами групи ВRІСН (Бразилія, Росія, Індія, Китай).

Після XXXIX з’їзду КПУ ми вкотре заявляємо, що питання вступу України до СОТ полягає не стільки в самій СОТ, скільки у необхідності науково обгрунтованої програми вступу, програми захисту національних інтересів і національного товаровиробника. Крім того, КПУ попереджає про ті негативні наслідки для нашої економіки, що можуть виникнути за згоди української сторони приєднатися до СОТ на дискримінаційних для російсько-українських торгових взаємин умовах. Ми не повинні допустити “торгових воєн” між Україною і нашим історично близьким, стратегічним партнером — Росією. Наша позиція полягає у тому, щоб координувати з нею свої плани щодо вступу до СОТ, а це зменшить економічні ризики України. Та й ніщо не заважає нам рухатися до СОТ разом з Росією та Білоруссю.

Це і буде реальним спільним кроком проти загроз сучасного глобального капіталізму.

Ми ведемо боротьбу і виступаємо за розвиток сильної й економічно активної держави, в основі якої на першому етапі лежать принципи народної демократії і соціальної справедливості. Їх реалізація може забезпечити трудящим гідні стандарти життя.

За останні роки комуністи показали себе активними державниками. Це визнають навіть наші політичні опоненти. Різниця лише в тому, що ми, комуністи, ведемо боротьбу за повернення влади трудящим.

Це означає, що в нинішніх умовах партія зобов’язана активізувати свою класову боротьбу, допомогти робітникам розібратися у своїх інтересах і через їх відстоювання, тобто посилення класової боротьби через народну демократію, через справжнє народовладдя, повернути владу під контроль трудящих. По суті, йдеться про домінанту більшості над меншістю. Політична воля більшості за будь-яких обставин має стати законом для всього суспільства і реалізовуватися через динамічну систему різних інститутів демократії.

Теза про домінанту політичної волі більшості над меншістю ще раз доводить непохитність комуністичної ідеології у захисті інтересів трудящих і пояснює, чому КПУ з першого дня свого відродження рішуче засуджує президентську владу як інститут державного управління. Бо саме такий устрій держави являє собою “диктатуру навпаки” — меншості над більшістю. Це влада диктатури грошей. Влада, трансформована від криміналітету до олігархату й основана саме на цих злочинних правилах гри.

Але ми повинні бути свідомі того, що перемогти на виборах і залишити при цьому стару Конституцію, — це не приведе до корінних змін. Старий Основний Закон продовжуватиме захищати і виражати інтереси капіталу.

Тобто вибори до Рад, як і сама ідеологія руху за відродження влади загалом, повинні будуватися на усвідомленні суспільством (а комуністи вже вносять конкретну пропозицію), що країні потрібна нова Конституція — Конституція трудящих, або народна Конституція — так ми можемо її ще назвати.

Як добитися цього? Щоб відповісти на це запитання, комуністи й заявили: настав час “Ч”. І ще раз нагадали про результати майнового розшарування суспільства, які підняли геноцид до рівня державної політики. Ми закликаємо виборців голосувати навесні наступного року за списки КПУ. Тому що лише наша партія є партією революційних перетворень і по-справжньому захищатиме й відстоюватиме інтереси трудящих. Наше політичне гасло моменту — “Вся влада Радам трудящих!”

Товариші!

Метою нашої участі у наступних виборах повинно стати не тільки формування потужної фракції у Верховній Раді, а й створення партійних груп в обласних, районних та міських радах. КПУ має всі підстави і для того, аби поборотися за посади міських, селищних і сільських голів. У нас є багатющий досвід роботи в органах самоврядування, є підтримка народу. Тому завдання, які висуваємо перед собою сьогодні, — реальні, їх не тільки можна, а й треба виконати.

А це означає лиш одне: в партії оголошується загальна мобілізація, партійні комітети повинні з усією рішучістю, без пустопорожніх балачок включитися в реальну боротьбу за владу.

Кожен партійний комітет повинен абсолютно чітко сказати, що, кому, де і як конкретно треба робити.

Насамперед обласні і районні комітети партії повинні злитися в одне ціле зі своїми штабами по виборах — 2006. Ви маєте працювати на одному подиху, в єдиному ритмі, знати настрої людей, як кажуть, від гастрономівського прилавка до сільської призьби. Це підкаже, як діяти далі, реальніше окреслить можливості у виборчому процесі.

Нам треба повернути собі позиції серед найманих працівників реального сектору економіки — це ще одне величезне політичне завдання, вирішити яке необхідно на самому старті виборчих перегонів. В агітаційно-пропагандистській роботі партійних організацій слід повніше врахувати, що більшість українських робітників і службовців змушені працювати в умовах абсолютного диктату власника. На них постійно тисне загроза звільнення з роботи, невиплати зарплати та встановлених законом соціальних компенсацій. Трудящі позбавлені можливості брати участь у процесі управління та розподілу прибутку. Тільки комуністи здатні витягнути трудовий люд із капіталістичного зашморгу.

Таку роз’яснювальну й пропагандистську роботу можуть однаково успішно виконувати як окремі члени партії, так і мобільні організаційно-пропагандистські групи — їх треба створювати скрізь, де це тільки можливо.

Завдання таких груп — оперативно реагувати на настрої людей на підприємствах та в організаціях, роз’яснювати робітникам і селянам поточну ситуацію, надавати їм правову допомогу, просто бути з людьми у складних ситуаціях. Інакше кажучи, такі групи повинні конкретними ділами показувати, як партія захищає інтереси трудящих і як можна примножити такі результати, коли реальну владу в радах усіх рівнів візьмуть самі трудящі. Не зайве нагадати у зв’язку з цим, що В.І.Ленін особливо наголошував: тільки безпосередньою боротьбою робітничий клас зможе захистити свої інтереси, ніхто інший йому перемогу не здобуде.

Великі надії покладаємо на загін партійного резерву, сформований з числа співчуваючих партії громадян. Завдання про створення такого інституту у форматі кадрової роботи партії ставилося задовго до сьогоднішнього дня. У партійних організацій є можливість, користуючись і ситуативною необхідністю, надолужити втрачене в цій роботі. Важливо пам’ятати: ніякі форми пропаганди не діють на людей переконливіше, ніж ті, що народжуються в дискусіях і задушевних розмовах між людьми, колегами по роботі, родичами.

Задовго до наступних виборів ми надзвичайно уважно поставилися до кадрового корпусу партії, прагнучи прищеплювати йому почуття нового ритму часу, вміння адекватно відповідати на виклики часу. Було висунуто і таке завдання: у партії на виборах має бути молоде обличчя. Ми ретельно готували молодь до продовження політичної боротьби на досвіді й традиціях ветеранів партії. Настав час дати їй шанс реалізуватися.

По-перше, ми повинні добитися, щоб не менше четвертої частини списку на виборах до органів місцевого самоврядування склали молоді партійці. Їхня енергія допоможе партії виконати поставлені завдання, особливо у боротьбі за вирішення на користь народу земельного питання. У зв’язку з цим ЦК рекомендував дуже відповідально поставитися до формування списку кандидатів від КПУ. На жаль, лише Кримський реском, Дніпропетровський, Закарпатський та Херсонський обкоми партії виконали ці рекомендації. Висновок зі сказаного очевидний: партійні комітети ще мають час, хоча й мізерний, для того, щоб надолужити згаяне.

По-друге. Влітку в молодіжному навчально-тренувальному таборі “Факел”, як відомо, пройшли відповідне навчання 600 наших активістів з різних регіонів. Воно ще раз засвідчило: у КПУ є хороший бойовий резерв. Додаймо до нього ще 13 тисяч молодих членів КПУ, які вже мають достатній досвід практичної партійної роботи. Масштаби молодіжної роботи вже такі, що партійним комітетам саме час розширювати й поглиблювати взаємодію з ЦК комсомолу.

Перевірені навчанням і практикою юнаки та дівчата повинні стати ядром мобільних агітаційно-пропагандистських молодіжних груп. Потрібно оперативно забезпечити їх необхідними матеріалами, допомогти ретельно спланувати передвиборну роботу. Цікавою могла б вийти і спроба пересісти (особливо у сільській місцевості) на революційні тачанки і в складі агітаційних бригад вирушити у рейди до майбутніх виборців.

Революційний порив та сучасний інтелект молодого крила партії має стати атакуючою бронею на виборах 2006 року.

Інтелектуальне лідерство на виборах — це не тільки, так би мовити, “молодіжне” завдання партійних комітетів.

В усі періоди своєї історії Комуністична партія володіла потужним інтелектуальним потенціалом і завжди здатна була формувати і дохідливо пропонувати громадянам нові проекти економічного й політичного розвитку держави. Треба посилити цю якість партії. Програмними й ідеологічними форвардами КПУ на передвиборчих перегонах повинні стати наші однодумці й соратники з числа найавторитетніших людей країни, регіону, району, села. Конче необхідно розвивати співпрацю з ідеологічно близькими партії громадськими організаціями, постаратися знайти спільну мову з профспілками, які останнім часом багато в чому зрадили інтереси трудящих.

В основі цієї передвиборної тактики має лежати двоєдине правило:

Перше. Люди мають ще раз пересвідчитися, що вся робота КПУ, її передвиборна програма в тому числі, будується на глибокому розумінні кожної людини, її насущних турбот і прагнень. Головне тут — не тільки сформувати уявлення, а й переконати трудящих у тому, що тільки КПУ є справжнім виразником їхніх інтересів і веде за це боротьбу.

Друге. Виборець мусить знати, і на цьому я особливо наголошую сьогодні ще раз, що вся діяльність КПУ грунтується на ідеї єдиної України. Сам факт, практика передвиборних перегонів повинні стати наочною ілюстрацією того, як партія на ділі реалізує це своє гасло.

Партійні осередки, штаби повинні дуже гнучко, з глибоким розумінням суті регіональних проблем і питань, що особливо турбують трудящих тієї чи іншої місцевості, організувати передвиборну роботу в кожному конкретному селі, місті, районі, області.

На багатонаціональному півдні країни ми повинні конкретними ініціативами підтримати, наприклад, настрої суднобудівників у їхньому патріотичному прагненні відродити галузь чи протести тамтешніх селян проти руйнації потужної колись причорноморської меліоративної системи.

Шахтарям як сходу, так і заходу країни партія повинна запропонувати чіткий план реставрації вугільних шахт і повернення до життя розорених шахтарських містечок.

На заході маємо, скажімо, постаратися об’єднати сили російського й офіцерського рухів, знайти своїх прихильників серед представників православ’я. А людям, які безапеляційно критикують Радянську владу і сліпо вірять у принади закордонного життя, капіталістичну модель облаштування національного господарства, можливо, варто було б нагадати про масові останнім часом невдоволення буржуазно-споживацькими стереотипами життя польських фермерів.

Їм треба частіше нагадувати, що тамтешній регіон живе сьогодні на тому соціально-економічному потенціалі, який закладено для народу ще за часів Радянської влади. То чому ж теперішня влада забирає все це у власного народу, спродує власність російським олігархам? А місцевий люд змушений поневірятися по світу в пошуках будь-якої роботи, продавати себе за безцінь, аби хоч якось прогодувати себе і свої сім’ї.

З цієї трибуни ми можемо заявити, що в західному регіоні України чи не найвиразніше віддзеркалилася світова практика. А саме: капіталізм та ринковий лібералізм, за яким так важко зітхає деякий ґазда, та впровадження цих економічних моделей веде не до розвитку його краю, а до економічного феодалізму, уярмлення трудящих і тотального плюндрування соціальних прав і свобод. Хіба ж тернопільчани, чи львів’яни, чи івано-франківці, блукаючи по світу в пошуках роботи, не помічають цього? І хіба вони хочуть такого лиха для своїх дітей?

У всіх регіонах партія з однаковою силою аргументації повинна включитися в дискусії про землю. Земля — наріжне питання майбутніх виборів. У нових економічних умовах основна боротьба між олігархічними групами вже йде не просто за право володіти нею і за право контролювати її. Точиться непримиренна війна вже за перепродаж української землі іноземному капіталу. В цьому, зокрема, і сенс політичного протистояння між олігархами, що перемогли на торішніх президентських виборах, — НСНУ, БЮТ і партіями реваншу — ПРУ та СДПУ(о). Саме вони ставлять перед собою мету остаточно вирішити на свою користь земельне питання. Адже Ющенко вже наголосив: одразу після виборів буде запущено в дію механізм розпродажу землі — останнього надбання народу, яке ще не прихватизоване.

Але земля — це не тільки продовольча безпека країни, надра і багато чого іншого. Це, насамперед, життєвий простір для нашого народу. Нарешті, земля — це капітал селянина.

Людям треба нагадати: ленінська теза “Земля — селянам!” у новітній історії України вже реалізована завдяки і підтримці комуністами процесу розпаювання землі. Ця земля вже роздана.

Послідовно відстоюючи інтереси селян, комуністи неодноразово пропонували механізми її подальшого використання. Ставили питання про паритет цін і закупівлю до держрезерву, про дешеві кредити і розвиток вітчизняного сільгоспмашинобудування. Усе це не сприймалося у владних верхах. Тому ми, комуністи, сьогодні закликаємо вас, селян:

По-перше. Піти шляхом кооперування селянських господарств, не дати знищити великотоварне виробництво. Тим самим ви відродите село — на великі площі сільгоспугідь повернеться агротехнічний інтелект: агрономи, інженери, зоотехніки. З’явиться перспектива для молоді, в селі знову почуємо дитячий сміх.

По-друге. Підтримайте КПУ на виборах, і ви матимете хорошу державницьку перспективу отримувати реальні прибутки зі своїх земельних наділів. Ми доб’ємося, що ви матимете зі свого паю 20% фактичного урожаю, якими зможете розпоряджатися на власний розсуд.

По-третє. Ми заявляємо, що час “Ч” настав і для того, щоб разом з вами контролювати, як насправді використовується земля, що передана вами в оренду. Чи не виснажуються українські чорноземи хижацьким ставленням до них? Чи добре відпочила і чи гарно вгодована рілля для майбутніх щедрих урожаїв?

Словом, товариші, від апеляцій до ностальгічних настроїв і соціально розмитого, незадоволеного електорату необхідно переходити до предметної і аргументованої роботи із соціальними групами, які є традиційною основою комуністичного руху. Це — індустріальний робітничий, міський і сільський пролетаріат, наймані працівники приватного сектору.

Наша тактика у передвиборному марафоні лише тоді буде успішною, коли реально відображатиме інтерес цих людей до подій. Коли за цим інтересом підуть не одиниці, а тисячі.

Усе, про що ми говоримо сьогодні на з’їзді, повинно стати предметом прискіпливого обговорення на звітно-виборних зборах, які проходять нині в партійних осередках.

Саме на зборах треба ще раз переглянути організаційний та ідеологічний ресурс первинних парторганізацій. Складіть поіменні списки членів партії, активістів та співчуваючих, окресліть конкретну ділянку роботи для кожного. Знайдіть, де можуть докласти своїх зусиль і найенергійніші, і люди з обмеженими, скажімо, фізичними можливостями. Подбайте про ефективне розповсюдження партійної преси, інших ідеологічно-пропагандистських матеріалів.

У кожної парторганізації мусить бути, так би мовити, своя “персональна” проблема. Візьміть на облік проблемні питання з життя того чи іншого регіону, міста, села, трудового колективу, школи, лікарні, конкретної людини, яка живе поруч з вами.

Інакше кажучи, кожна парторганізація повинна заявити про себе не кількістю комуністів, що перебувають у ній на обліку, а конкретними справами партійців, їхньою дієздатністю і бойовитістю. Тобто, ми повинні продемонструвати, а люди мусять побачити організацію, яка ідентифікується й асоціюється в очах мас як організація борців за права трудящих.

У реаліях нинішнього життя, безпосередньо під час виборчої кампанії, ми зобов’язані бути насамперед там, де людські трагедії, де людям потрібна підтримка і наша допомога. Мусимо продемонструвати суспільству, що сьогоднішні комуністи — це фактично ті самі 25-тисячники з колишніх часів колективізації сільського господарства і такі самі, що першими кидалися в атаку на фронтах Великої Вітчизняної. Комуністи завжди готові до самопожертви заради благополуччя співвітчизників і розквіту України.

Шановні товариші!

Завершити свою доповідь хочу словом до тих, з кого й починав, — до наших заслужених ветеранів.

Вас 14 мільйонів, ви мудрі й досвідчені. Вам, як нікому іншому серед нас, не треба доводити, чому і як геноцид проти власного народу виріс до рівня державної політики.

Ви ще маєте сили, а головне — досвід, тому знаєте, як можна змінити ситуацію в країні на краще. Бо саме ви, як ніхто інший, своїми численними голосами безпосередньо формуватимете на виборах органи місцевого самоврядування. У кожному селі чи районі ветеранські, так би мовити, загони стануть ключовими на виборах. Тому, по суті, доля вашого рідного краю, доля землі, як і доля всієї України, — вважайте, у ваших руках.

Проголосуйте на виборах за те, за що воювали на фронтах Великої Вітчизняної — за мир і за щасливе майбутнє своїх дітей та онуків. Не дайте владі сфальсифікувати результати виборів. Підтримайте партію комуністів та її молоде поповнення — воно готове гідно продовжити ваші традиції, відродити державу трудящих. Від цього залежатиме, яке життя буде у нас з вами завтра.

Ми, комуністи, глибоко впевнені у своїй історичній правоті, у своїх можливостях і силах. Ми віримо у своїх виборців і свій народ, віримо у нашу перемогу!

Одразу налаштуймося на хвилю революційного оптимізму — перспектива справжньої перемоги повинна стати рушієм нашого руху, нашої боротьби, кінцева мета якої —

“Владу і власність — трудовому народові!”.

Про Передвиборну програму Комуністичної партії України і завдання партійних організацій на період виборчої кампанії 2006 року

З’їзд відзначає, що на президентських виборах 2004 року два олігархічно-кримінальних угруповання, які виникли і зміцніли в епоху авторитарного правління Кучми, обдуривши народ, розіграли політичне шоу під назвою “помаранчева революція”.

Протягом останніх десяти років український народ був заручником їхніх політичних інтриг та економічних махінацій. І тепер ми бачимо лише зміну осіб і декорацій, але принципи формування державної політики, політичний та соціально-економічний устрій залишаються без змін.

Сьогодні громадяни України мають можливість оцінити ступінь опозиційності “помаранчевих” і “біло-голубих”, які галасливо осуджують кучмізм та один одного і в той же час за спиною народу підписують договори про співробітництво, вже сьогодні розпродають місця у майбутньому парламенті з надією на обман, підкуп та адміністративний ресурс.

Партія комуністів категорично заявляє всякого роду пристосуванцям, політичним шахраям — “оранжистам”, “регіоналам”, соціалістам і подібним до них політичним маріонеткам, що ми будемо закликати народ України на боротьбу за свої права і свободи, за свої фабрики і заводи, за свою землю, за майбутнє дітей та онуків.

В таких умовах, коли політична боротьба загострюється, на порядок денний з усією гостротою і відповідальністю за поточний момент і ситуацію в країні може бути висунуто лише одне питання — це питання класової боротьби за повноправне встановлення влади Рад — Рад трудящих, за відвоювання життєвого простору для приниженого й обкраденого народу.

Тому ми повинні ще й ще раз заявити: Україні потрібні негайна зміна як зовнішнього, так і внутрішнього політичного та соціально-економічного курсу. Такий курс не повинен суперечити інтересам народу.

Історичний шанс для цього дають вибори до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування, які відбудуться 26 березня 2006 року, а також суспільно-політична ситуація, що склалася в державі останнім часом.

Хиткість влади, дилетанство і корупція вищих державних урядовців, розкол суспільства, криза в економіці, невдоволеність у регіонах — все це результати запеклої боротьби олігархічних угруповань за політичну та економічну владу в Україні.

Партія вступила в нову вирішальну фазу політичної боротьби з противниками соціалістичного шляху розвитку України, а це вимагає дуже оперативно вносити корективи в тактику своїх дій.

Передвиборна програма Компартії України дає чітку відповідь, яким шляхом йти нам разом із знедоленим народом далі. В ній закладені основи для реального економічного прориву, забезпечення соціальних пріоритетів, соціалістичних стандартів життя, формування Союзу вільних суверенних народів, передачі через Народну Конституцію всієї повноти влади Радам трудящих.

Економічна та політична ситуація, яка склалася в суспільстві напередодні виборів, дає реальні можливості партії разом з іншими політичними силами, громадськими організаціями лівого спрямування за результатами волевиявлення виборців створити потужні фракції комуністів в більшості рад всіх рівнів, які на ділі будуть виразниками інтересів більшості населення, створити умови для розвитку дійсно демократичних засад в суспільному житті і подолання системної соціально-економічної кризи.

Розуміючи складність проведення виборчої кампанії, яка буде проходити за новими правилами, враховуючи недостатній організаційний ресурс для кількісного і якісного формування в повному обсязі складу учасників виборчого процесу, Центральний Комітет, партійні комітети заздалегідь розпочали підготовку до виборчої кампанії — з формування Лівого фронту, добору кандидатів у депутати рад всіх рівнів, на посади сільських, селищних, міських голів, членів виборчих комісій різного рівня, інших учасників виборчого процесу, добору та навчання агітаторів, особливо з числа молоді, організації передплати на газету “Комуніст” та суттєве зміцнення матеріальної бази партійних комітетів.

Успіх всієї виборчої кампанії багато в чому буде залежати від нових підходів в організації агітаційно-пропагандистської роботи, наполегливого пошуку приводів для прориву інформаційної блокади, активного та всебічного роз’яснення нашої Передвиборної програми виборцям.

Позачерговий 40-й з’їзд Комуністичної партії України

постановляє:

1. Затвердити Передвиборну програму Комуністичної партії України (додається).

Текст Звернення з’їзду до виборців схвалити.

Опублікувати їх в газеті “Комуніст”, журналі “Комуніст України” та місцевих партійних виданнях.

Секретаріату ЦК Компартії України, Кримському рескому, обкомам, міськкомам, райкомам партії, первинним парторганізаціям розгорнути широке роз’яснення Передвиборної програми серед виборців, активно використовувати її для завоювання перемоги партії на виборах, забезпечити найактивнішу участь кожного комуніста, прихильника партії в реалізації цього найважливішого завдання.

2. Партійним комітетам, виборчим штабам спрямувати всю організаційну і масово-політичну роботу партійних організацій на забезпечення широкої підтримки громадянами України виборчих списків Компартії України на всіх рівнях.

Особливу увагу приділити добору кандидатів у депутати місцевих рад і на посади сільських, селищних та міських голів, включивши до списків комуністів і позапартійних громадян, які користуються авторитетом, повагою серед виборців відповідних регіонів. При цьому активно, сміливіше висувати молодь.

3. З’їзд зобов’язує Президію Центрального Комітету Компартії України забезпечити неухильне виконання планів організації виборчої кампанії партії, чіткий розподіл обов’язків між центральним, регіональними та місцевими виборчими партійними штабами, конкретно визначивши кожному обсяги роботи, щоб уникнути дублювання одне одного, встановити дієвий контроль за своєчасним і в повному обсязі виконанням календарного плану основних організаційних заходів з підготовки та проведення виборів.

4. Центральному виборчому штабу забезпечити надійний зв’язок з місцевими партійними комітетами та їх штабами, підготовку, видання та направлення на місця необхідних інформаційних, методичних, агітаційних та аналітичних матеріалів, накопичення коштів до виборчого фонду партії, поліпшення роботи місцевих осередків партії, взаємодію із засобами масової інформації по висвітленню передвиборної кампанії, яку проводить наша партія, організацію разом з іншими політичними силами, які беруть участь у виборах, контролю за виконанням вимог законів України про вибори та підрахунком голосів, роботу в регіонах агітаційно-пропагандистських груп з числа народних депутатів України — членів парламентської фракції комуністів.

5. Партійним комітетам необхідно забезпечити якісний добір, підготовку та навчання кандидатів до складу територіальних та дільничних виборчих комісій, уповноважених осіб партії, офіційних спостерігачів. Широко залучати до цього прихильників партії, передплатників газети “Комуніст”. Створити всі необхідні умови для ефективної діяльності роботи агітаційно-пропагандистських груп з числа молоді, яка пройшла відповідну підготовку в центрі та на місцях, кандидатів у депутати рад усіх рівнів. Забезпечити своєчасний збір протоколів дільничних та територіальних виборчих комісій про результати голосування і направлення їх до Центрального штабу.

6. Фракції комуністів у Верховній Раді України розробити та реалізувати систему заходів, спрямованих на розширення арсеналу агітаційно-пропагандистських прийомів, які використовуються у парламентській діяльності.

Забезпечити оперативність і узгодженість дій фракції, чітке визначення її позиції з ключових соціально-економічних і політичних питань, які хвилюють більшість населення України. Ширше інформувати громадян про діяльність фракції, підвищувати інформаційну активність комуністів-депутатів рад всіх рівнів.

7. Секретаріату ЦК, партійним комітетам та їх виборчим штабам активізувати роботу щодо вдосконалення єдиної інформаційної вертикалі, особливо її складових частин — газети “Комуніст”, місцевої партійної преси, сайтів у мережі інтернет, прес-служб ЦК та регіональних партійних комітетів, системи прямих та зворотних зв’язків між центром та регіонами, створення системи розповсюдження друкованої продукції. Розглядати листівку та газету-листівку як одну з найефективніших форм передвиборної агітації і пропаганди. Удосконалювати роботу над стилем подачі інформації, якістю виконання агітаційної продукції та її розповсюдженням. З максимальною віддачею забезпечити використання наявної матеріальної бази.

Створити спеціальні групи для адресної роботи з пенсіонерами, освітянами, працівниками охорони здоров’я, культури, студентами, військовими пенсіонерами, молоддю та інтелігенцією. Приділити особливу увагу активізації агітаційно-пропагандистської роботи на селі.

* * *

Владу і власність — трудовому народу України!

Народ України чекає змін. Він стомився від бідності і брехні президентів та урядів, від цинічних експериментів горе-економістів й кадрової чехарди. Стомився від свавілля чиновників і безробіття, від забутих за роки Радянської влади хвороб та постійного зростання цін і тарифів, від тотальної корупції й кримінальних розборок, від щоденного телевізійного зомбування. Стомився від непрофесійних, безглуздих дій режиму і нездатності його представників вивести країну на шлях благополуччя.

Народ України прагне приходу до влади такої політичної сили, яка глибоко розуміє життєві потреби людей, має чітку програму політичних і економічних дій.

Компартія України звертається до співгромадян, кому небайдужа доля Вітчизни, доля народу, до широких верств нещадно експлуатованих і принижених трударів, до ветеранів і молоді із закликом об’єднатися навколо комуністів і докорінно змінити ситуацію, забезпечити усім гідне життя.

Ми зможемо:

Ми створимо державну систему пільг і соціальної допомоги, яка гарантуватиме пристойні умови життя малозабезпечених верств населення, ветеранів, інвалідів, одиноких, багатодітних і молодих сімей, сиріт і вдів.

Забезпечимо матеріальний достаток, повагу та всебічний захист фронтовику — рятівнику людства від фашизму, реалізуємо вимоги закону щодо дітей війни.

Буде скасовано податок на додану вартість, перш за все на споживчі товари і соціальні послуги.

Запровадимо на основні продукти харчування, товари першої необхідності та ліки стабільні єдині ціни в межах усієї країни, накладемо мораторій на їх підвищення.

Протягом 5-ти років повернемо громадянам вкрадені у них капіталізаторами заощадження.

Наша політика спрямована на досягнення та забезпечення суттєвого приросту реальних доходів населення, значного підвищення платоспроможного попиту громадян. Народна влада і Закон зроблять систему соціальних стандартів основою державних гарантій матеріального достатку всіх громадян України.

Сформуємо дієву державну програму ліквідації безробіття і створення нових робочих місць. До 2010 року подвоїмо реальні доходи працюючих. Збільшимо фонд оплати праці — основу підвищення розміру соціальних виплат непрацюючим. Мінімальна пенсія, соціальна допомога становитиме сімдесят відсотків середньої зарплати.

Незалежно від форм власності мінімальні ставки оплати праці будуть не нижчі реального прожиткового мінімуму.

Цю проблему вирішуватимемо шляхом підвищення рівня фінансування системи охорони здоров’я, розвитку мережі медичних закладів, ефективного використання коштів соціального страхування, встановлення держзамовлення на продукцію вітчизняних фармацевтичних підприємств.

Забезпечимо безоплатну якісну медичну допомогу, збільшимо розміри зарплати медпрацівників, оснастимо заклади охорони здоров’я сучасним обладнанням, установимо жорсткий державний контроль за якістю і рівнем цін на ліки.

Ми не допустимо підвищення квартирної плати, тарифів на комунальні послуги. Створимо умови для безаварійного функціонування об’єктів житла і систем життєзабезпечення населених пунктів, підвищення якості цих послуг.

Заборонимо безпідставне знищення житла і соцкультпобутових об’єктів, продаж гуртожитків разом з їхніми безквартирними мешканцями, виселення громадян без надання житла.

Захистимо інтереси вітчизняних виробників сільгосппродукції та власників земельних і майнових паїв, забезпечимо держзамовлення на їх продукцію, доступні кредитні ресурси для агропромислових підприємств та паритет цін на промислову продукцію. Гарантуємо виділення на потреби села 10% ВВП, встановлення пільгових кредитів (не вище 5% річних), державного замовлення на продукцію сільгоспвиробника з 50- відсотковою передоплатою.

Власники паїв одержуватимуть п’яту частину вирощеного врожаю.

Забезпечимо відновлення і розвиток соціальної інфраструктури села — газифікацію, телефонізацію, будівництво житла для молоді, розширення мережі автомобільних доріг.

Встановимо державний контроль за дотриманням конституційних норм використання земельних ресурсів, поведемо нещадну боротьбу проти передачі у приватну власність курортних і заповідних територій.

Ми категорично проти перетворення землі сільськогосподарського призначення на предмет купівлі-продажу.

Україна буде експортером, а не імпортером продуктів харчування.

Ми відновимо державне фінансування будівництва житла для незаможних і пільговиків, робітників та інтелігенції.

Створимо широку систему дотацій, субсидій і кредитів для будівництва індивідуального і кооперативного житла на доступних умовах, в першу чергу — для молодих сімей.

Забезпечимо витрати на академічну науку і прикладні дослідження на рівні не менш ніж 3% ВВП. Підвищимо до рівня середньої в промисловості зарплату викладачів середніх спеціальних закладів, учителів шкіл, а стипендії студентів — до рівня прожиткового мінімуму. Забезпечимо молоді соціальні пільги на час навчання. Подолаємо дитячу безпритульність.

Зупинимо процес розколу України. Створимо умови для повноцінного культурного розвитку усіх націй і народностей, що проживають в Україні.

Припинимо пропаганду культу наживи, жорстокості, насильства, пияцтва і розбещеності. Не допустимо реабілітації фашистських головорізів ОУН — УПА. Російській мові надамо статус другої державної.

Гарантуємо свободу совісті та віросповідання, не допустимо знищення канонічного православ’я.

Захистимо моральні та духовні цінності українського народу.

Не допустимо втягування України до агресивного блоку НАТО. Зміцнимо дружні зв’язки з Російською Федерацією, Республікою Білорусь та іншими країнами СНД, наповнимо реальним змістом Угоди про Єдиний Економічний Простір.

Забезпечимо надійний рівень обороноздатності країни, її безпеки, створимо захисникам Вітчизни належні умови для виконання конституційних обов’язків і гідного життя їхніх сімей.

Визнаючи рівноправ’я усіх форм власності, комуністи виступають за націоналізацію стратегічно важливих галузей і підприємств.

Бюджетонаповнюючі галузі, в першу чергу виробництво спиртних напоїв і тютюнових виробів, перейдуть у державну власність, а зовнішня торгівля стане державною монополією.

Відновимо роль трудових колективів і профспілкових організацій в управлінні виробництвом і розподілом прибутку.

Забезпечимо відродження і прискорений розвиток традиційних високотехнологічних і конкурентоспроможних галузей вітчизняної економіки: авіа- і суднобудування, ракето- і танкобудування, важкого машинобудування, електроніки і приладобудування.

На базі прогресивних технологій забезпечимо випереджаючі темпи розвитку вугільної промисловості — енергетичної бази економіки.

Ми залишаємось послідовними прихильниками влади трудящих, а в сучасних умовах — реалізації політичної реформи, переходу до парламентсько-президентської форми правління, підвищення ролі і розширення повноважень органів місцевого самоврядування у сфері бюджетної політики і соціально-економічного розвитку регіонів.

Ми закликаємо виборців обрати до Рад усіх рівнів більшість представників експлуатованого народу та трудової інтелігенції.

Тільки народна влада знищить корупцію в державному апараті, в судових органах, забезпечить створення ефективного народного контролю за діяльністю владних структур.

Україна прагне позитивних змін.

Хто їх хоче — проголосує за комуністів!

Наше кредо незмінне:

Змінимо наше життя на краще!

У березні 2006 року відбудуться вибори депутатів Рад усіх рівнів. Вони дають вам можливість змінити життя на краще. Цього ви зможете досягти, віддавши свої голоси кандидатам від Комуністичної партії України, до списків яких включено і наших безпартійних прихильників. Компартія — це та політична сила, яка глибоко розуміє життєві потреби людей, має чітку і зрозумілу програму дій, здатна відновити соціальну справедливість, забезпечити трудівникам роботу і гідну зарплату, ветеранам — захищену старість, молоді — надійні перспективи.

У нас усіх назбиралося багато запитань до нинішньої влади з приводу даних нею обіцянок. Чому ж олігархічна бандократія не сидить у тюрмах? Де додаткові мільйони робочих місць? Чому невтримно зростають ціни і тарифи? Коли у молоді з’явиться можливість здобути освіту, робоче місце, житло? Коли припиняться переслідування канонічного православ’я і знущання над правдою історії? Де ж державна підтримка села?

Подібних запитань — десятки. І дарма чекати від влади чесних, відвертих відповідей на них. Бо в Україні новій, післякучмівській все залишилося по-старому. Бо Україна з Ющенком, без Кучми, — це, як і раніше, Україна в кучмізмі! Всього декілька олігархічних кланів, як і раніше, контролюють більшу частину економіки країни і казково наживаються з того. І це обертається, як і раніше, пеклом для пенсіонера, робітника, селянина, лікаря, вчителя, інваліда, — їм все важче і важче зводити кінці з кінцями.

Сьогодні партії і блоки чи то памаранчевого, чи то біло-блакитного забарвлень (це не має істотного значення) вирушили на вибори, щоб вкотре солодкоголосими промовами і дешевими подачками обдурити виборців і закріпити своє панування над людьми праці.

Ви вже самі бачите, що це за партії і блоки. Вони весь час мулятимуть очі з телеекранів, їх постійно хвалитимуть по радіо і в газетах. За них вас примушуватимуть голосувати начальники і чиновники різних рівнів, які нічого доброго для вас не зробили і не зроблять.

Вони страшаться можливої перемоги на виборах комуністів, бояться втратити свої прибутки і владу. Тому прикупили слухняних журналістів і соціологів, не шкодують грошей, вкрадених у вас, на передвиборну агітацію проти вас.

Влада веде проти комуністів справжню пропагандистську війну, здійснює жорстку інформаційну блокаду. Така ненависть, такий сказ переконливо свідчать про те, що все більше громадян України підтримують комуністів.

А правителі всіх рівнів повинні зарубати собі на носі: вони будуть відповідати за кожен свій крок, за будь-яку протиправну дію. Вони повинні знати, що народ не тільки дає владу, але і може відібрати її у будь-який момент.

У супротивників Компартії України — сотні мільйонів гривень, доларів і євро. Зате нас — десятки мільйонів простих трудівників, які втомилися від беззаконня, нахабства, цинізму властей і хочуть змінити своє життя на краще.

Це можливо зробити, обравши таких депутатів, які служитимуть народу, а не будуть підпасками в олігархів.

Ви вже переконалися, що депутат-комуніст — це небайдужість до людських проблем, це прагнення допомогти людині, це добросовісне ставлення до своїх депутатських обов’язків.

Наш правдивий голос не буде найгучнішим у передвиборному галасі, який влаштують наші суперники. Вони набагато випередять нас за витратами на політичну рекламу. Це не дивно. Адже комуністи ніколи не підуть на уклін до “грошових мішків” заради їх іудиних срібників.

Але ми і не робимо ставку на гроші. Наша сила — в вас, шановні співвітчизники, в простих трудівниках землі української. У людях, які не схилили свої голови перед злодіями і бандитами, які зберегли, незважаючи ні на що, гідність і мораль, які голосують тверезим розумом і чистим серцем.

Громадяни України хочуть змін.

Iнформаційне повідомлення про Пленум Центрального Комітету Комуністичної партії України

27 листопада 2005 року в Києві відбувся Пленум Центрального Комітету Комуністичної партії України. У роботі Пленуму взяли участь члени Центральної Контрольної Комісії Комуністичної партії України.

Пленум розглянув питання: “Про документи позачергового 40-го з’їзду Комуністичної партії України”.

З доповіддю виступив перший секретар ЦК Компартії України П.М.Симоненко.

В обговоренні доповіді взяли участь: О.П.Гінзбург — член ЦК, перший секретар Конотопського міськкому Компартії України (Сумська обласна парторганізація); А.О.Александровська — член ЦК, перший секретар Харківського обкому Компартії України; М.П.Карасюк — член ЦК, перший секретар Лозівського міськкому Компартії України (Харківська обласна парторганізація); В.В.Борщевський — член ЦК, перший секретар Дніпропетровського обкому Компартії України; В.Г.Роєнко — член ЦК, другий секретар Київського обкому Компартії України; М.Т.Наконечний — член ЦК, перший секретар Новоархангельського райкому Компартії України (Кіровоградська обласна парторганізація); В.М.Пархоменко — член ЦК, перший секретар Севастопольського міськкому Компартії України.

Пленум ЦК Компартії України схвалив проекти документів, винесені на розгляд позачергового 40-го з’їзду Комуністичної партії України.