Видання збірників документів керівних органів Комуністичної партії України бере свій початок у 1927 р., коли вийшла книга “КП(б)У в резолюциях ее съездов и конференций” (1918 — 1926). Друге доповненне видання збірника побачило світ у 1958 р., третє, до якого увійшли документи за 1918 — 1976 рр., причому не лише з’їздів і конференцій, а й пленумів Центрального Комітету та деякі інші, — у 1976 — 1977 рр. (у двох томах). А зовсім недавно вийшов у світ збірник документів партії*, прийнятих у пострадянський період її історії. До нього включено:  постанови, резолюції, звернення, заяви одинадцяти з’їздів Компартії України, двох всеукраїнських партійних конференцій, 40 пленумів Центрального Комітету та об’єднаних пленумів ЦК і Центральної Контрольної Комісії, а також ряд постанов, заяв і звернень Президії і Секретаріату ЦК, фракції Компартії у Верховній Раді України та інші документи. Значну частину документів опубліковано вперше.

Знаковим є те, що видання побачило світ напередодні XXXIX з’їзду Компартії України (Київ, 25 — 26 червня 2005 року), дата проведення якого майже збіглася з дванадцятою річницею з’їзду, який відбувся у Донецьку 19 червня 1993 року і проголосив про об’єднання прихильників комуністичної ідеї в Комуністичну партію України — політичну організацію комуністів незалежної держави, партію соціальної справедливості і соціального прогресу, спадкоємицю ідей і традицій Компартії України, неконституційно забороненої у серпні 1991 року.

Партійний актив, комуністи, громадськість країни одержали унікальну можливість ознайомитись з усією сукупністю документів, що розкривають основні етапи найдраматичнішого періоду в історії комуністичного руху в Україні.

Після тяжкого удару, завданого зрадництвом епігонів горбачовщини — Кравчука, Плюща та інших перевертнів, незаконною, безпідставною забороною Компартії, відродження організованої діяльності комуністів було непростою справою. Потрібно було знайти виважені тактичні рішення, які дозволяли б комуністам, не порушуючи законів держави, але зберігаючи вірність комуністичним принципам, діяти легально в рядах єдиної політичної партії. Головною перешкодою цьому була запекла протидія антикомуністичних сил, які прийшли до влади в країні, — вони все робили для того, аби Компартія не повернулася на політичному арену.

Драматизм початкового етапу боротьби за відродження партії гостро відчуваєш, знайомлячись із документами Ініціативного Організаційного комітету, створеного в жовтні 1992 року для підготовки Всеукраїнської конференції комуністів (с. 8—15). На жаль, розшукано далеко не всі матеріали, пов’язані з діяльністю Ініціативного Організаційного комітету. Але й ті, які вміщено в збірнику, переконливо свідчать, що Оргкомітет виявляв належну розсудливість і наполегливість у своїх діях. І з честю виконав своє завдання, забезпечивши скликання представницьких форумів — Всеукраїнської конференції комуністів і з’їзду Компартії України. Конче важливо зібрати й опублікувати свідчення безпосередніх учасників створення Оргкомітету, його членів, а також членів обласних оргкомітетів, різних тогочасних організацій комуністичної спрямованості — усіх, хто зробив вагомий внесок у відродження Компартії України.

Вже на з’їзді в Донецьку, 19 червня 1993 року, було затверджено Статут Компартії України і ухвалено Програмну заяву (с. 42 — 51) — важливий теоретичний і політичний документ, в якому проаналізовано уроки минулого, найважливіші проблеми, що постали перед Україною після контрреволюційного перевороту, сформульовано принципи діяльності партії, визначено її найближчі завдання. Партія проголосила відданість справі соціалізму, ідеалам Великого Жовтня, вірність вченню Маркса і Леніна в його творчому розвитку, ленінським ідейним і організаційним принципам.

З перших днів відроджена Компартія, її Центральний Комітет розгорнули різнопланову, активну роботу, спрямовану на реалізацію рішень партійного з’їзду, відновлення єдності і забезпечення високої боєздатності партійних рядів. У документах Першої Всеукраїнської конференції КПУ (квітень 1994 року), пленумів і Президії ЦК — “Зупинити криміналізацію влади, економіки, суспільства”, “За всебічний розвиток економічного співробітництва братніх незалежних держав”, “Ні — мовній дискримінації і фундаменталізму!”, з нагоди 55-річчя возз’єднання Західної України з Українською РСР, “Про антиконституційний державний переворот у Республіці Крим”, “Про позицію партії щодо Концепції соціально-економічного і політичного розвитку, запропонованої і здійснюваної Президентом України”, “Про позицію Комуністичної партії України у зв’язку з розробкою нової Конституції України”, “Про підготовку до 50-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні”, “З приводу загострення ситуації в Югославії”, “Зупинити націонал-екстремізм і фашизм”, “Проти злісних інсинуацій, за суворе дотримання Закону” (з приводу розгорнутої владними структурами істеричної кампанії по звинуваченню Компартії в намірах “повернути країну в тоталітарне минуле”), “Не допустимо нового удару по життєвому рівню трудящих. Настав час діяти!” (у зв’язку з важким станом справ у вугільній промисловості) та інших чітко виражено принципову позицію Компартії з найактуальніших проблем життя країни, запропоновано конкретні заходи щодо їх вирішення, висунуто заклики до трудящих активно обстоювати свої права.

Надзвичайно важливою подією в житті партії стало прийняття її II(XXX) з’їздом Програми Комуністичної партії України (с. 149 — 184). У цьому документі партія, глибоко і всебічно проаналізувавши ситуацію, що склалася, тенденції світового розвитку, заявила про своє бачення сучасного світу, про цілі і завдання, які вона ставить перед собою, шляхи та засоби їх досягнення, розвитку партійного будівництва. Десять років, що минули після прийняття Програми, підтвердили правильність зробленого в ній аналізу причин і наслідків антисоціалістичного перевороту, зруйнування великої соціалістичної держави — Союзу РСР, визначених напрямів боротьби за соціалізм, шляхів організаційного та ідейного зміцнення авангардної партії робітничого класу, трудящих.

Програмні, стратегічні цілі нашої партії — завоювання влади трудящими і відродження народовладдя у формі Рад, повернення України на соціалістичний шлях розвитку, відновлення на новій основі Союзу братніх народів — залишаються незмінними. Разом з тим час, бурхливий розвиток подій в Україні і світі вимагають уточнення окремих програмних положень, чергових завдань, тактичних підходів. Це робить партія у рішеннях своїх з’їздів. Важливе значення в цьому плані мали вміщені в книзі заяви програмного характеру: V(XXXIII) з’їзду — “За врятування України, за соціалістичний шлях розвитку” (с. 459 — 472) і XXXVI (об’єднаного) з’їзду — “За процвітаючу соціалістичну Україну!” (с. 563 — 567). На жаль, ідеї цих документів недостатньо, на мій погляд, використовуються у практичній діяльності.

У багатьох партійних організаціях у зв’язку з XXXIX партійним з’їздом висловлювалися пропозиції стосовно розробки і прийняття нової редакції Програми КПУ. Враховуючи їх, з’їзд дав відповідне доручення Центральному Комітетові. Визначальнмим у підході до внесення можливих змін у партійну Програму має бути те, що програмні цілі партії не досягнуті. Мова може йти про вироблення більш ефективної, такої, що адекватніше відповідає новим умовам, тактики дій.

У книзі викладено принципову позицію партії у зв’язку з підписанням нав’язаного Л.Кучмою так званого “Конституційного договору”(с. 212 — 215), який зламав засади конституційного ладу в Україні, фактично легалізував узурпацію главою держави надзвичайних повноважень, а також у зв’язку з розробкою і прийняттям Конституції України (с. 229—230, 233, 264 —266, 269—275). Прийнята 28 червня 1996 року в обстановці безпрецедентного тиску і відвертого шантажу з боку Л.Кучми, безпринципного маневрування Голови Верховної Ради України О.Мороза Конституція закріпила результати антисоціалістичного перевороту, реставрації в Україні капіталізму, легалізувала режим буржуазної президентсько-парламентської республіки з самодержавними, по суті, повноваженнями глави держави. Це обернулося встановленням в країні наскрізь корумпованої влади, брутальними порушеннями декларованих у Конституції прав і свобод громадян, наростанням в суспільстві протестного потенціалу і, врешті-решт, крахом режиму Л.Кучми.

В результаті тривалої, гострої боротьби у грудні 2004 року було прийнято Закон про внесення змін до Конституції України, розроблений з ініціативи і за найактивнішою участю членів фракції Компартії у Верховній Раді. Але реакційним праволіберальним і націонал-екстремістським силам, на бік яких перейшла верхівка Соціалістичної партії, вдалося відтягти введення в дію зазначеного закону. Домігшись усунення з президентського поста Л.Кучми і обрання на цей пост В.Ющенка, вони зберегли кучмізм — авторитарну, жорстоку і цинічну владу компрадорського кримінально-олігархічного капіталу (хоча й іншої групи).

Документи збірника відтворюють гостроту політичної боротьби, якою супроводжувались кампанії по виборах Президента України 1999 і 2004 років, народних депутатів України і органів місцевого самоврядування 1998 і 2002 років (с. 372—377, 392 — 404, 411— 419, 425 — 432, 534 — 542, 661 — 670 та ін.). Партія виходила на вибори з програмами, які враховували корінні інтереси трудящих, пропонувала комплекс конкретних заходів, спрямованих на виведення України з глибокої кризи, що охопила всі сфери життя українського суспільства, забезпечення сталого інноваційного розвитку вітчизняної економіки, утвердження справді демократичних засад суспільного і державного життя. Читачі мають можливість ознайомитися з передвиборними платформами Компартії і кандидата від неї на пост Президента України П.М.Симоненка (с. 342 — 352, 420 — 424, 522 — 596, 655 — 660). На з’їздах і пленумах ЦК партія всебічно аналізувала підсумки виборчих кампаній, здобувала уроки з допущених помилок і прорахунків, що також відображено в документах збірника.

В численних партійних документах, вміщених у книзі, відображено постійну увагу Центрального Комітету до питань внутріпартійного життя, вдосконалення організаційно-партійної, ідеологічної, масово-політичної роботи, турботу про зміцнення єдності партії, партійної дисципліни, розвиток активності й ініціативи комуністів. При цьому враховувалося те, що антинародна влада, наші політичні противники не відмовилися і ніколи не відмовляться від спроб розколоти Компартію, створювати і підгодовувати так звані партії-“клони” — псевдокомуністичні організації, які відіграють роль новоявлених попів гапонів.

Відомо, якого значення надавав В.І.Ленін уважному і всебічному висвітленню і вивченню практичного досвіду місць і центру, використанню всього того, що практично випробуване, перевірене досягнутими результатами, навчанню “необхідного в революції мистецтва — гнучкості, вміння швидко і різко міняти свою тактику, враховуючи нові об’єктивні умови, вибираючи інший шлях до нашої мети, якщо дотеперішній шлях виявився на даний період часу недоцільним, неможливим” (Повне зібр.тв., т.44, с.143). І сьогодні зберігають своє значення прийняті в різний час партійні рішення стосовно поліпшення відбору в партію нового поповнення і роботи з кадрами, молодіжної політики, роботи з ветеранами і зміцнення зв’язків з ветеранськими організаціями, з інтелігенцією, посилення в нових соціально-економічних умовах впливу партійних організацій на селі, про особливості тактики Компартії в умовах зміцнення диктатури кримінально-олігархічної буржуазії, організації протестних акцій, політики щодо релігії і церкви. Особливу увагу цим проблемам було приділено на Всеукраїнських зборах перших секретарів партійних комітетів, які відбулися 27 квітня 1996 року (с. 246— 252). Центральний Комітет орієнтував партійні організації на необхідність вміло використати для організаційно-політичного зміцнення партійних рядів вручення комуністам партійних квитків члена Комуністичної партії України (с. 488— 492).

Вся діяльність відродженої Компартії України, як свідчать матеріали книги, пройнята непохитною вірністю принципам марксизму-ленінізму, непримиренністю до будь-яких проявів опортунізму, догматизації революційного вчення, його ревізіоністських перекручень. Партія займає непримиренну позицію щодо спекуляцій навколо трагічних сторінок нашого минулого, намагань перекрутити, фальсифікувати вітчизняну історію, принизити безсмертні подвиги старших поколінь радянського народу, переможців у Великій Вітчизняній війні, реабілітувати пособників фашизму — вояків ОУН — УПА. Такою ж послідовною є її позиція стосовно політики у сфері культури, мистецтва, мови. Партія рішуче виступає проти будь-якої дискримінації в мовних питаннях, за наповнення реальним змістом державного статусу української мови і надання статусу другої державної російській мові, за всебічний розвиток мов і культур представників усіх націй і народностей, які населяють Україну.

Турбота про забезпечення національних інтересів України, її оборони і безпеки визначає позицію Компартії щодо зовнішньополітичного курсу і оборонної політики. Цьому, на думку КПУ, має слугувати зміцнення і всебічний розвиток відносин з Російською Федерацією, іншими колишніми союзними республіками як на двосторонній основі, так і в рамках Співдружності Незалежних Держав, входження України спільно з Російською Федерацією, Білорусією, Казахстаном в Єдиний економічний простір. Співробітництво з НАТО, ЄС не повинне спричинитися до втрати Україною державного суверенітету, перетворення її на підмандатну територію, васала США і маріонетку міжнародних фінансових спрутів, погіршення відносин з Росією, що неодмінно сталося б у разі втягнення України в НАТО. Усі ці питання відображено в документах книги.

Збірник документів переконливо свідчить, що Комуністична партія України є бойовим загоном міжнародного комуністичного руху, активним суб’єктом Союзу комуністичних партій — КПРС. Постійно дбаючи про згуртування лівого руху, активізацію боротьби проти політики глобалізації, мета якої — підпорядкувати світову економіку інтересам американських монополій, КПУ високо несе прапор пролетарського інтернаціоналізму.

Значне місце в книзі займають документи, пов’язані з боротьбою комуністів за скасування незаконної заборони Компартії України у серпні 1991 року. Більше 10 років тривала ця боротьба. Завершилась вона переконливою перемогою: 27 грудня 2001 року Конституційний Суд України своїм рішенням(с. 695 — 703) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), укази Президії Верховної Ради України від 26 і 30 серпня 1991 року про тимчасове припинення і заборону діяльності Компартії України. Було виконано, нарешті, одне з найважливіших завдань, яке ставила наша партія ще при її створенні — на з’їзді в Донецьку 19 червня 1993 року.

Оскільки після набуття чинності Рішенням Конституційного Суду склалася ситуація, коли в Україні юридично діяли дві Компартії з однаковими назвами і соціальною базою, з тотожними стратегічними цілями і програмними завданнями, побудовані на ідентичних ідейно-теоретичних, політичних (тактичних) і організаційних засадах, на порядок денний постало завдання забезпечення організаційної єдності комуністичного руху в країні, об’єднання в одну обох комуністичних партій. Це завдання було вирішено на Надзвичайному з’їзді Компартії України, утвореної 12 липня 1918 року, зареєстрованої 22 липня 1991 року, незаконно забороненої у серпні 1991 року і легалізованої рішенням Конституційного Суду України 27 грудня 2001 року (с. 547—552), позачерговому VII (XXXV) з’їзді Компартії України, утвореної 19 червня 1993 року і зареєстрованої 5 жовтня 1993 року (с. 556), і XXXVI (об’єднаному) з’їзді Комуністичної партії України (с. 559 — 567), які відбулися 25 —26 травня 2002 року. Всі права і повноваження Компартії України, незаконно забороненої, перейшли до Компартії України, зареєстрованої 5 жовтня 1993 року, яка, таким чином, з 26 травня 2002 року стала єдиною офіційною правонаступницею незаконно, як визнав Конституційний Суд України, забороненої Комуністичної партії України. Було внесено відповідні зміни і доповнення до Статуту партії (вони зареєстровані Мінюстом України), офіційно закріплено нумерацію партійних з’їздів починаючи з Першого з’їзду КП(б)У, який відбувся у липні 1918 року.

У Програмі Комуністичної партії України, прийнятій її II (XXX) з’їздом 12 березня 1995 року, зазначено: “Виступивши як ідейна і організацйна спадкоємиця Компартії, яка діяла в Україні до антиконституційної заборони в серпні 1991 року, об’єднавши у своїх лавах переконаних прибічників комунізму, Комуністична партія України підхопила прапор боротьби за соціалізм в один з найбільш складних і драматичних періодів своєї історії”. Документи, що відображають дванадцятирічний шлях, пройдений партією після її відродження, дають всі підстави сказати: Компартія достойно несе цей священний прапор.