Шановні товариші!

Посилення неофашизму в Україні, Європі, світі — ось та головна причина, чому зібрався наш Антифашистський форум.

Ви, його учасники, уособлюєте сили прогресу, цивілізації, гуманізму. Ви представляєте тих, хто не забув історію, її повчальні уроки. А найважливіший з них, який ніколи не можна забувати, — це урок фашизму.

За всю багатотисячолітню історію людства, в якій було немало трагедій — воєн, нашесть, епідемій, — найстрашнішою небезпекою для нас став фашизм, ця відкрита терористична диктатура найбільш реакційних кіл монополістичного капіталу.

Ми хотіли б підкреслити саме цю сторону питання: фашизм є породженням найбільш реакційних кіл монополістичного капіталу. Історія XX століття — Італії, Німеччини та інших країн наочно показала, як олігархія заохочує націонал-шовіністичну пропаганду, організовує, фінансує, вигодовує загони фашистів (як би вони не іменувалися) і кидає їх на боротьбу проти революційного пролетарського і народно-демократичного руху, а то й приводить до влади.

Звичайно, робить це націоналістична олігархія тієї чи іншої країни, але за підтримки реакційних сил міжнародного капіталу. Згадаймо, як, наприклад, імперіалісти Англії, Франції та інших країн Європи мовчки дивилися на виникнення, розвиток і прихід до влади фашистів в Італії, Німеччині, Іспанії. Навіть спочатку заохочували їх агресію, підштовхуючи її на схід, проти СРСР. А понад 60 американських фірм брали участь в озброєнні фашистського вермахту. Недаремно відомого американського промисловця мільйонера Генрі Форда Гітлер нагородив “Залізним хрестом” за надану допомогу.

Варто вказати на таку особливість фашистської диктатури, як широке використання соціальної демагогії, гасел соціальної рівності, народності. Навіть партію свою німецькі нацисти назвали “націонал-соціалістською робітничою партією”. Фашизм завжди намагався залучити до своїх лав, до своїх “штурмових загонів” політично незрілу молодь, знайти собі опору в середовищі дрібної буржуазії, декласованої, зубожілої частини населення.

Основу фашистської ідеології становить націоналізм, шовінізм, расизм. А головна політична спрямованість фашизму — боротьба проти комунізму. Для цього капітал і породив фашизм. Гітлер не раз, зокрема в березні 1941 року, напередодні нападу на СРСР, говорив своїм сатрапам: йдеться про боротьбу за знищення комунізму. І перше, що робили фашисти і в Німеччині, і в усіх інших окупованих ними країнах, — розправлялися з комуністами, а потім і буржуазними демократами.

Метою зовнішньої політики фашистів завжди було завоювання чужих територій, панування і встановлення свого “нового порядку в світі”, винищування багатьох народів і передовсім слов’ян. Три фашистські держави — Італія, Німеччина і Японія, створивши “Антикомінтернівський пакт”, втягли людство у найкривавішу в історії Другу світову війну.

Не забудемо, яку страшну ціну заплатило людство за цю фашистську авантюру. Величезними були руйнування на території тих 40 країн, особливо Європи, де велися бойові дії. Близько 60 мільйонів чоловік було убито, майже 100 мільйонів покалічено, 18 мільйонів пройшли через пекло фашистських концтаборів.

Фашизм, його “новий порядок” загрожував загибеллю земної цивілізації. Хіба це може бути забуте?

І ще один урок того часу не може бути забутий — це урок колабораціонізму. У багатьох з тих країн, які були окуповані фашистами в період Другої світової війни, фашистам допомагали захопити країну і здійснювати кривавий окупаційний режим місцеві зрадники свого народу, насамперед з числа націоналістів. Так було, на жаль, і в Україні.

Але історія цього періоду залишила нам ще й інші уроки — уроки боротьби і перемоги над фашизмом.

Насамперед це урок пильності, неприпустимості недооцінки смертельної небезпеки фашизму, а тим більше неприпустимості спроб умиротворення фашистів, як це робили в 30-х роках так звані “західні демократії”.

Потім це урок необхідності об’єднання всіх прогресивних сил не просто на відсіч, а на викоренення фашизму в усіх сферах — в ідеології, політиці, економіці, соціальному, духовному житті. Саме цей урок містить Вирок Міжнародного Воєнного Трибуналу в Нюрнберзі, що визнав злочини фашистів проти миру, людяності і воєнні злочини такими, що не мають терміну давності. Причому, як сказано у його 6-й статті, цей вирок стосується не тільки самих фашистів, але й їх пособників — колаборантів.

Урок полягає і в тому, що фашизм вдалося перемогти не тільки завдяки антигітлерівській коаліції, але й, насамперед, завдяки самовідданій Великій Вітчизняній війні радянського народу. Саме Червона Армія, радянський народ на чолі з Комуністичною партією розгромили основні сили фашизму і врятували людство. Важко сказати, як склалася б його доля, якби не було союзу радянських народів і партії більшовиків-ленінців!

Ще живі, на щастя, багато учасників того величного подвигу — радянські ветерани війни і праці. Їх представники є і в цьому залі — вони ініціатори й організатори нашого Антифашистського форуму. Вони не з книг, а з власного досвіду знають, що таке фашизм і як з ним боротися. Давайте привітаємо тих, хто смертю смерть зборов і звитягою своєю вразив.

Той факт, що вирішальний внесок у розгром фашизму зробив радянський народ під керівництвом комуністів, не є випадковістю. Комуністи — найбільш переконані борці за права і свободи людини, за рівність всіх рас і народів на землі, за суспільство соціальної справедливості. Саме тому комуністи були і завжди будуть найбільш твердими і рішучими борцями проти фашизму!

Ми почали свою доповідь з нагадування про події Другої світової війни не випадково. Адже історія того періоду наочно показує, як вигодований капіталом фашизм, почавши з переслідування комуністів, втягнув усе людство в криваву бойню, розгорнув геноцид. Але закінчилося все Нюрнберзьким судом народів.

Засудження фашизму, його главарів, його ідеології, політики, практики, судові процеси над пособниками фашистів у багатьох країнах, створення Організації Об’єднаних Націй і прийняті нею конвенції про заборону фашизму в будь-яких його проявах, антифашистський рух у всьому світі — все це свідччення того, що людство пам’ятає уроки фашизму.

Але ми не можемо закривати очі і на те, що всупереч урокам історії, волі народів до миру, демократії і свободи на землі існує і, більш того, посилюється загроза неофашизму. Цей новий, сучасний фашизм — украй реакційна політична течія, що відображає погляди найбільш агресивних, мілітаристських і шовіністичних кіл великої монополістичної буржуазії.

Ще далеко не всі усвідомили цю загрозу неофашизму. Сучасні фашисти використовують багато в чому нову тактику. Вони не проголошують відкрито, як це робили їх попередники, свої цілі — геноцид народів, придушення прав і свобод людей праці, народно-демократичних і національно-визвольних рухів, захоплення чужих територій. Вони роблять це, використовуючи геббельсівські методи пропаганди, прикриваючись, ще більшою мірою, ніж це робили їхні попередники, соціальною демагогією, застосовуючи новітні засоби масової інформації.

Неофашисти поки що не пішли на третю світову війну. Але вони організували “холодну війну” проти соціалізму і демократії, провокують міжнаціональні і малі регіональні війни, проводять таємні операції та ініціюють соціальні катастрофи в потрібних їм країнах. Вони вчиняють агресії під назвою “миротворчих” операцій. Вони лицемірно називають “оборонним альянсом” агресивний військовий блок НАТО. Вони створили десятки військових баз по всьому світу. Врахувавши уроки фашизму 20—40-х років минулого столяття, неофашизм убрався в тогу борців за демократію і права людини. І цим він значно небезпечніший за своїх оскаженілих попередників.

Але, по суті, неофашизм ставить перед собою колишні цілі фашизму — встановити своє повне панування в світі, свій “новий порядок” в ньому шляхом геноциду, окупації і економічного примусу волелюбних народів і країн. Залишається тією самою й ідеологічна основа неофашизму: шовінізм і махровий націоналізм.

Всі ці висновки про суть неофашизму стають очевидними у світлі подій після Другої світової війни, що завершилася перемогою антифашистських сил і розгромом фашистського блоку.

Саме у зв’язку з цим імперіалізм і почав реанімацію фашизму — цієї своєї ударної сили проти СРСР, соціалізму, що народився в Жовтні 1917 року і здобув перемогу в Другій світовій війні на чолі з комуністами.

Варто нагадати, що початком неофашизму був зловісний план Даллеса, представлений ним Раді з міжнародних відносин США весною 1945 року. Саме в цьому плані ставилося завдання здійснити “загибель найнепокірнішого на землі” радянського народу. Йшлося про застосування типово неофашистських методів — обману людей, особливо молоді, підміни їх цінностей на фальшиві. У цьому документі майбутній глава Центрального развідуправління США неофашист Даллес писав: “Ми будемо насаджувати і втовкмачувати в людську свідомість культ сексу, насильства, садизму, зради — словом, всякої аморальності. В управлінні державою ми створимо хаос і плутанину. Будемо виривати і знищувати основу народної моральності. Ми завжди будемо робити ставку на молодь, розкладати, розтлівати, розбещувати її”.

Такими методами міжнародний імперіалізм, неофашизм діють і сьогодні. Ми з вами свідки того, як з використанням найпотужніших електронних засобів масової інформації втовкмачуються у свідомість молоді аморальність, садизм, насильство, зрада.

Проституція, дитяча порнографія, епідемії, зокрема СНІД, наркоманія, самогубства, — ось наслідки неофашизму. Ця трагедія тепер не обминає і країни, що зараховують себе до так званих “зразків демократії”.

А що вже говорити про становище в таких країнах, як Україна, яка за темпами приросту кількості ВІЧ-інфікованих займає “провідне” місце, в якій кожних півгодини хтось із тих, що зневірилися, надягає собі зашморг на шию?

У страшному арсеналі післявоєнного неофашизму і багато інших методів боротьби проти прогресивного людства, насамперед проти соціалізму і СРСР. Хіба можуть бути забуті підготовлені неофашизмом контрреволюційні заколоти в НДР (1953 р)., Угорщині (1956 р.), Чехословаччині (1968 р), неодноразові провокації і спроби американського вторгнення на Острів Свободи — Кубу, організовані США державні фашистські перевороти в Чілі, Сальвадорі, Гватемалі, Нікарагуа, Панамі та інших країнах, агресії проти КНДР (1950 — 1953 рр.), проти Демократичної Республіки В’єтнам (1960 — 1975 рр.), де вояччина США застосовувала нову страшну бактеріологічну і хімічну зброю, зокрема і напалм, що спалював живцем людей і рослинність. А трагедії Югославії, Афганістану, Іраку, організовані США!

Досить нагадати події в Югославії, щоб зрозуміти методи неофашизму. З початку 1990-х років США і НАТО посилили цілеспрямовані дії щодо підриву економіки і політичного устрою соціалістичної Югославії. Міжнародний Валютний Фонд — цей спецорган імперіалізму — запропонував Югославії під “програми допомоги” “вигідні позики”. Потім “затиснув” розрахунки і зажадав згорнути “соціальні програми” в країні, зокрема в албанській автономії Косово. А на той час тут, також цілеспрямовано, НАТОвські служби організували націоналістичний рух. Було створено і озброєну терористичну “Армію визволення Косово”. З 1998 року в Югославії почалася братовбивча війна. Західна преса у всьому брехливо звинувачувала тільки сербів. НАТО пред’явив Югославії ультиматум, а коли югославський уряд його відкинув, — почалися масовані бомбардування Бєлграда і багатьох районів країни. НАТОвці використовували 1100 літаків, застосовувалися нові страшні бомби — графітові та із слабозбагаченим ураном. Тисячі жертв, величезні руйнування...

НАТО використовує суто фашистські методи — провокації, спецоперації, брехню і дезінформацію... Все це є прелюдією до відкритої агресії. Такі ж методи були застосовані для виправдання агресії і окупації Іраку. Правителі США і Англії свідомо брехали світовій громадськості про ядерну загрозу з боку Іраку і здійснили агресію, втягнули туди і Україну.

Тепер американські яструби націлюються на Іран. І знову світову громадськість імперіалісти обманюють. Народи країн, куди приходили США і НАТО, надовго позбавлялися свободи і мирного життя. Зате США опановували новим, стратегічно важливим районом.

Не виграє від цього і американський народ. Навіть за даними американської статистики, в цій найбагатшій країні більше 40 мільйонів дорослих — неписьменні, 36 мільйонів — віднесені до категорії “бідних”, а понад половина населення має душевні розлади.

Від агресивної неофашистської політики виграють імперіалістичні верховоди США. 6% багатіїв у США володіють половиною світових багатств. А три найбагатших американці мають доходи, рівні сумарному доходу населення 60 найбідніших країн світу.

Ці та інші численні подібні факти показують справжнє обличчя неофашизму, що насаджується верхівкою США: тримати в шорах та експлуатувати весь світ у своїх імперіалістичних інтересах.

Найганебнішим злочином сучасного неофашизму стало зруйнування Союзу РСР. Радянська країна була надійним оплотом усіх демократичних і миролюбних сил в їх боротьбі проти наступу неофашизму. Радянський Союз забезпечував рівновагу світової глобальної системи. Але, найголовніше, — радянський лад, соціалізм були прикладом для всіх пригноблених імперіалізмом народів.

Цей приклад СРСР, а ми упевнені — це майбутнє людства, — лякав імперіалістів. І тому імперіалізм саме сюди спрямував свій головний удар. Десятиліттями, витрачаючи трильйони доларів, використовуючи новітні засоби і не гребуючи ніякими методами, спираючись на свою “п’яту колону” — націоналістів і дисидентів в СРСР, імперіалісти США та їх сателіти вели економічну, ідеологічну, дипломатичну, політичну війну проти СРСР — підривали засади унікальної соціалістичної цивілізації, створеної працею радянського народу.

Їм вдалося розорити нашу країну, коли до влади в СРСР (і теж не без їх допомоги) прийшли горбачови, єльцини та їхні дрібніші брати: шушкевичі і кравчуки…

Тепер, після 15 років так званої “самостійності”, абсолютно очевидно, якою страшною трагедією для людства, а тим більше для народів колишнього Союзу РСР стала його ліквідація.

Як показали недавні дослідження, опубліковані в пресі на цьому тижні, майже половина населення України, а на її сході і півдні і 70% жителів, хочуть відновлення Союзу РСР. І це після 15 років буржуазно-націоналістичного промивання мізків!

Причина очевидна. У Союзі РСР життя трудящих поліпшувалося рік у рік. Була впевненість у майбутньому. А за 15 років так званої незалежності країна розорена сильніше, ніж за час фашистської окупації. Сьогодні Україна займає 78-е місце, а тоді Українська РСР знаходилася на 8-му місці світового рейтингу за рівнем розвитку і соціального благополуччя. Стабільно високим був приріст населення. А нині воно зменшилося на 5 мільйонів чоловік. Смертність удвічі перевищує народжуваність. Кожен третій новонароджений має серйозні відхилення в стані здоров’я... Наш народ і країна на межі катастрофи.

Світовому неофашизму на чолі з США слабка і залежна Україна потрібна ще і в особливих цілях. Вони добре розуміють унікальне геополітичне положення України в центрі Європи, її роль в історії. Американський імперіалізм зацікавлений в оволодінні Україною і перетворенні її на плацдарм боротьби проти Росії, яка залишається поки що головним суперником США. Про все це цинічно пишуть у своїх публікаціях пани бжезинські.

Варто нагадати, як неофашизм добивався ліквідації в Україні Радянської влади і контролю над країною.

Після вигнання фашистських окупантів з України в 1944 році імперіалісти США і Англії надали всебічну допомогу оунівцям і УПА для повалення Радянської влади. Вони пригріли у себе вигнаних народом провідників ОУН, допомогли оунівцям створити антирадянські центри, пригріли вояків дивізії СС “Галичина”. Всі післявоєнні роки американо-англійські неофашисти організовували і спрямовували підпільну дисидентську діяльність українських націоналістів. Коли їм вдалося ослабити СРСР в кінці 80-х років, вони створили тут націоналістичний Рух і спробували привести до влади в країні уже в 1991 році своїх вірних сатрапів — українських націоналістів. Тоді у них не все вийшло. Тому-то неофашизм і підготував американо-англійську так звану “помаранчеву революцію” в Україні. Тим паче, що вже був досвід подібних переворотів в Югославії і Грузії.

Варто звернути увагу на типово неофашистські методи підготовки і проведення цих “кольорових революцій”. Всі вони — і в Югославії, і в Грузії, і в Україні готувалися за однією методикою. Ось її основні риси.

Політтехнологами розробляється сценарій державного перевороту. Звичайно ж, “демократичного” і у вигляді виборів. На Україну для цього працювали два великих центри психологічної війни і десятки політтехнологів Заходу. Ними планувалося буквально все: бренди, гасла, символи, програми, кадри, на які неофашизм робив ставку в Україні.

Потім на величезні гроші, через так звані неурядові організації, фонди і гранти (а таких в Україні більше тисячі), через “незалежні” ЗМІ, оплачувані за ці ж гроші, було завчасно розгорнуто психологічну обробку населення. Кияни добре на собі випробували і “листівкові атаки”, і “масові шоу-концерти”, і факельні походи, і наметові містечка і т.д.

Зовні все це виглядало як стихійна невдоволеність режимом Кучми. Але ті, хто організовував і здійснював це, були добре підготовлені і проінструктовані. Вони чітко знали, що, коли і як робити. Були в “помаранчевих” свій штаб і свої “польові командири”. Була створена, є і нині добре забезпечувана “своя” молодіжна штурмова організація з символічною назвою “Пора”. (У Югославії такі штурмові загони називалися “Отпор”, а в Грузії — “Досить”.) Керівники і багато рядових учасників цієї організації пройшли спецнавчання в літніх таборах, починаючи з 2001 року. Там були підготовлені тисячі зомбованих молодих людей, насамперед із середовища пронаціоналістично налаштованих.

Їх вчили багато чому: як розпускати чутки, як вести пропаганду, як організовувати особисті акції, під барабан і дудки збурювати публіку, як провокувати міліцію і зображувати себе її “жертвами”. Було розроблено і передвиборну програму “несунів” з невипадковою назвою “10 кроків назустріч людям”.

Неофашистськими організаторами так званих “кольорових революцій” розроблялися і детальні плани дій у переддень, в день і “на завтра” після виборів. Для оранжистів опрацьовували різні варіанти: на випадок “перемоги” на виборах “відразу” і на випадок, якщо відразу не вдасться.

Свою роль в ході всієї цієї спецоперації неофашистів виконували і деякі іноземні представництва.

Ми всі очевидці того, що відбувалося в Україні, особливо тут, у Києві, в листопаді — грудні 2004—січні 2005 року. Зовні нетямущому обивателю здавалося: ось вона, “народна революція”, “Майдан”! (До речі, цей термін теж не випадково був запущений в обіг, як і терміни “безкровний переворот”, “громадянська непокора” та ін.)

Багато обивателів, зокрема в Києві, вірили і до сліз розчулювалися “патріотизму” і “геройству” “революціонерів” “Майдану” і “наметового містечка” на Хрещатику. Більшість, хоча далеко не всі сьогодні прозріли, зрозуміла, що “помаранчевий Майдан” був найнебезпечнішою психологічною акцією спецслужб, зомбуванням мільйонів людей. Про все це, про ці технології ніяк не можна забувати сьогодні, у переддень виборів до Верховної Ради України.

Дуже важливо пояснювати виборцям, хто ж виграв від помаранчевого перевороту. Адже рік — термін цілком достатній для певних висновків.

Так ось, і це абсолютно очевидно, від “помаранчевого Майдану” виграла компрадорська необуржуазія України, ті 250—300 сімей мільярдерів і мільйонерів, які заволоділи нахабно всім народним багатством України. Вони за цей рік встигли прихопити чимало!

Особливо виграв іноземний капітал. Він тепер прив’язав помаранчевий режим України до себе на короткий повідець, дістав можливість заволодіти багатствами і землею України, можливість посилити свій психологічний вплив на наш народ, втягнути Україну в НАТО і ще більше розрубати зв’язки України з Росією та іншими братніми народами колишнього Союзу.

Дещо виграли і українські націоналісти — ці носії фашистської ідеології, холуї західного імперіалізму. Їм дали нові владні портфелі, а значить нові можливості збагачуватися і обдурювати народ.

А трудовий народ України від “помаранчевої революції” програв. Мільйони людей підтримали помаранчевих, ненавидячи режим Кучми. Вони виявилися обдуреними, привівши до влади такий же антинародний буржуазно-кримінальний режим — тільки з іншим обличчям.

Але народ не тільки обдурений у своїх сподіваннях. Йому стало важче жити. За цей рік зросли корупція, нестабільність, приріст ВВП знизився в 5 разів. Інфляція зросла до 20%. Відбувається шалене зростання цін, особливо на продукти харчування, на ліки, на житлово-комунальні послуги та й на все інше. Обширна криза охопила українське село. Доходи багатіїв стали нечуваними, а 11 мільйонів пенсіонерів отримують пенсії на рівні жебрацького прожиткового мінімуму, хворіють і вмирають від холоду і голоду.

Незліченні кризи — цукрова, нафтова, газова, бензинова, м’ясна і т.д. ударили передусім по людях праці.

Їм стало гірше жити і в морально-психологічному плані. За фактичної підтримки влади та її помаранчевих компаньйонів активізувалася антикомуністична пропаганда, розперезався націоналізм. Найбільш праві з них, звані вчора соціал-націоналістами, а тепер — об’єднанням “Свобода”, йдуть на вибори з русофобською і шовіністичною програмою, а Мінюст офіційно заявляє своє “незаперечення”.

Розтління молоді набуло нового розмаху і “майданних” форм, молодь втягують до таких організацій, як “Пора”, різні братства, до реакційних політичних акцій.

На порушення Конституції України проводяться акції проти братнього російського народу і російської мови, яку своєю рідною вважає половина населення України. Під облудним гаслом “примирення” помаранчева державна влада намагається реабілітувати пособників фашистських окупантів — бандитів з ОУН і УПА і тим самим реабілітувати їх фашистську ідеологію, політику і практику. Наростає небезпека встановлення в Україні неофашистської диктатури націоналістів.

Йде наступ на канонічну Українську Православну Церкву на догоду уніатській і католицькій.

Триває і посилюється фальсифікація вітчизняної історії. Новий режим ще більшою мірою, ніж це було раніше, сприяє тому, щоб молодь “відхрещувалася”, більш того — зненавиділа історію радянського періоду, історію життя своїх дідів і прадідів, їх героїчну історію, і “захоплювалася” чужою історією капіталістичного Заходу.

У зовнішній політиці помаранчева влада разом з проамериканськими правителями інших держав загострює відносини з Росією, втягує країну в НАТО.

Вся ця антинародна політика прикривається брехливими промовами про свободу, демократію, турботу про благо так званого “пересічного українця”.

Такий далеко не повний перелік того, в чому знаходить свій вияв помаранчевий неофашизм у сучасній Україні. І в перспективі кращого чекати від цього, як і від будь-якого буржуазного режиму, народові України не доводиться. Бо неофашизм, що існує в Україні, не збирається так просто залишати цей свій плацдарм. У нього свої глобальні інтереси: експлуатувати Україну, втягнути її в НАТО, нацькувати її на Росію. Компрадорсько-кримінальний капітал України (і помаранчевий, і біло-голубий, і будь-який) вірно служитиме західним хазяям, а не народу України. У цьому його природа.

Очевидним є посилення в політиці режиму неофашизму, а значить — соціально-політичних конфліктів усередині країни і проти Росії і Білорусії. Очевидним є і подальше розгортання масового зомбування народу і соціальної демагогії з одночасним застосуванням силових, диктаторських методів боротьби проти трудящих, їх прав і свобод, проти їх бойового авангарду — комуністів.

Вітчизняний неофашизм підгодовується ззовні. Нещодавно неофашистам в Парламентській Асамблеї Ради Європи вдалося організувати слухання доповіді на тему “Необхідність міжнародного осуду злочинів тоталітарних комуністичних режимів”.

Питається, з чого б це “демократи” Європи, забувши не тільки той факт, що саме комуністи, Союз РСР врятували Європу і світ від фашистської неволі і загибелі, забувши сьогоднішні незліченні глобальні і свої проблеми, раптом звернулися до такої теми?

Це не випадково. Це чергова спроба відвернути увагу світової і української громадськості від нових авантюр неофашизму, від посилення диктату “золотого мільярда”. Це спроба витруїти з свідомості людей, особливо молоді, великі ідеали і звершення епохи соціалізму.

Але ганебні кроки псевдодемократів з ПАРЄ — це і ознака їх страху. Здавалося б, вони неподільно панують у світі після розвалу СРСР. Проте, і це факт, вони нічого не можуть вдіяти з тим, що планета лівіє, і цей процес розгортається все ширше і швидше. Соціалістичний Китай став, по суті, другою наддержавою. Парламент Індії очолив комуніст. Президентом Бразилії, де на чолі парламенту теж комуніст, став відомий робітничий лідер. В Аргентині, Уругваї, Чілі, Болівії до влади прийшли ліві сили. Посилюється авторитет ідей соціалізму в Європі і в усьому світі.

Прогресивна громадськість дає відсіч новим вилазкам неофашистів. На завтра, на 4 березня, в Москві готується Всеросійська акція протесту під девізом “Ні — європейському маккартизму і антикомунізму!”

На кінець травня—початок червня цього року в Берліні Європейський форум миру готує колоквіум за участю представників всіх європейських країн. Обговорюватимуться проблеми:

За таких умов проведення нашого Антифашистського форуму має величезне значення.

Усвідомлюючи реальну небезпеку неофашизму в Україні, ми зобов’язані взяти на себе важке, але невідкладне завдання — згуртування всіх прогресивних політичних і громадських сил для того, щоб невідкладно розгорнути в Україні організований антифашистський рух.

Конкретні завдання, що постали перед антифашистським рухом України, запропоновані в розданих вам документах. Вони будуть обговорені форумом.

А на закінчення доповіді хочу ще раз наголосити: якщо ми розуміємо ситуацію, яка склалася в світі, Європі і Україні, якщо усвідомлюємо, що йдеться про майбутнє нашого народу, наших дітей і онуків, то повинні зробити все, щоб фашизм в Україні не пройшов!

І першим практичним завданням на цьому шляху має бути наша перемога на виборах до Верховної Ради України! Тепер, після конституційної реформи Верховна Рада зосереджує великі повноваження. Але не забуваймо, що помаранчева влада, як і на президентських виборах, не зупиниться ні перед якими кроками, щоб у черговий раз обдурити народ своїми “чистими руками”. Не зупиняться перед фальсифікацією й інші партії і блоки, що йдуть на вибори.

Ми зобов’язані зробити все, щоб якомога більше наших співгромадян підтримали 26 березня комуністичний проект України, з яким ми йдемо на вибори і який передбачає: “Владу і власність — трудовому народові”

Впевнений, що 15 років страждань нашої Вітчизни наочно показали: справжньою захисницею інтересів трудового народу була і залишається партія комуністів!