Компартія України

Виступ Петра Симоненка у Верховній Раді України 19 лютого 2010 року

Загальне надбання держави – державна власність на основні засоби виробництва – було нелегітимно, без волевиявлення нашого народу, піддано розподілу (приватизації) між приватними фізичними та юридичними особами протягом 90-х років минулого століття.

В результаті приватизації мільйони громадян України були фактично пограбовані: вони не набули нової власності і у них відібрали їхню загальну власність, використання якої створювало суспільні фонди споживання, що підвищувало рівень і якість життя десятків мільйонів людей через цінову політику держави.

Я сьогодні до вас, шановні колеги, звертаюсь як до представників різних областей України. Звертаюсь до тих, хто представляє Херсонщину: куди подівся ХБК? Що сьогодні з “Херсонськими комбайнами”? Куди подівся нафтопереробний завод? Що сьогодні з суднобудівним заводом? В якому стані Цюрупинський целюлозний комбінат?

Я звертаюсь до тих, хто представляє у Верховній Раді Харківщину: де Куп’янський ливарний завод? Куди подівся “Серп і молот”? Куди поділися цукрові заводи на Харьківщині?

Я звертаюсь до представників Кіровоградщини: чи не в результаті так званої оренди і орендних відношень “Олександріявугілля” знищена? Куди подівся завод чистих металів у Світловодську? Куди подівся цей радіозавод, потужне підприємство?

Я звертаюсь до тих, хто представляє Київ: де славетний “Більшовик”? Де “Ленінська кузня”? Де Дарницький шовковий комбінат? Де інші славетні підприємства Радянської України, які були нашою гордістю? Куди вони зникли з економічної карти України?

Я звертаюсь до представників Вінниччини: було 39 цукрових заводів – залишилось 12. Куди подівся електроламповий завод? Куди зник завод тракторних агрегатів? Де шарико-підшипниковий завод? Де завод “Термінал”?

Я звертаюсь до тих народних депутатів, які представляють Миколаївську область: де Чорноморський суднобудівний завод? Де “Океан”? Де Миколаївський глиноземний завод, весь прибуток якого сьогодні повністю перекачується з України в іншу державу? А куди поділися всі заводи радіоелектронної промисловості в Миколаївській області? Всі підприємства легкої промисловості?

Тобто, шановні, яку б ми з вами зараз область не взяли, побачимо, що в результаті цієї приватизації практично повністю знищено економічний базис незалежності держави Україна. В результаті, сьогодні в державній власності залишилося 10% підприємств. За роки приватизації до Державного бюджету надійшло тільки 5 мільярдів доларів, враховуючи, що 4 мільярди отримали за “Криворіжсталь”.

Я нагадую вам, панове-націоналісти, що від радянського періоду в Україні залишилося власності на 600 мільярдів доларів. Куди ці 600 мільярдів поділися?

Тому я й хотів би, щоб ми з вами врахували, що грабіжницька приватизація загальнонародної власності, створеної самовідданою працею багатьох поколінь радянських людей, розграбування та знищення найбільших підприємств, у тому числі тих, що мають стратегічне значення для незалежності держави, її національної безпеки, призвели до широкомасштабної деіндустріалізації України, безпрецедентного спаду виробництва, зниження обсягу внутрішнього валового продукту більш як удвічі, масового безробіття, збідніння населення, руйнування найкращої в світі системи соціального забезпечення, деградації систем охорони здоров’я, народної освіти, культури і науки.

Безробіття, бідність, злиденність, соціальні масові захворювання, недоїдання, жебрацтво, крадіжки, алкоголізм, проституція, наркоманія тощо, стали долею десятків мільйонів людей в Україні. Майнове розшарування суспільства, поява непристойно багатих нуворишів і вкрай зубожілої основної маси населення – ось результат приватизації – розкрадання загального надбання Українського народу – державної власності.

На одному полюсі — розжирілі на розграбуванні народного багатства бандитсько-олігархічні клани, корумповане чиновництво, що зрослося з криміналітетом, правоохоронні органи, які відкинули право та закон і діють не в інтересах суспільства, а насамперед для власної вигоди, захоплюють реальну владу в країні, що веде Україну на узбіччя цивілізації, у становище колоніального утворення. На другому полюсі — знедолені, зневірені в усьому і в усіх громадяни, позбавлені перспективи на майбутнє для себе і своїх дітей, поставлені на межу виживання.

Якщо уважно аналізувати, то з держави Україна вивозиться практично тільки сировина. Ми не виробляємо якісної продукції, яка може конкурувати на зовнішніх ринках і давати можливість створювати нормальні умови для розвитку нашої держави.

Про що ми повинні сьогодні з вами думати?

Світовий і вітчизняний досвід господарювання переконливо свідчить, що держава, позбавлена своєї власності, не в змозі управляти ні економікою, ні суспільством. У розвинених країнах Заходу (Австрія, Великобританія, Франція, Німеччина, Швеція, Норвегія, Фінляндія та ін.) не менш як 55–80% основних галузей економіки (транспорт, зв’язок, телерадіокомунікації, енергетика, геологорозвідка та видобуток корисних копалин, металургія, машинобудування, суднобудування, основні банки тощо) перебувають у власності держави. Сільське господарство давно виведене за рамки ринкових відносин і взято під опіку держави, фінансується з бюджету.

“Полтавагеологія” – 12 тисяч працюючих. Рішення Кабміну – знищити це підприємство. Для чого? А в зв’язку з тим, що треба приховати, хто справді “сидить” на тих чи інших свердловинах, і хто висмоктує ресурси з нашої рідної України.

Якщо ми говоримо про обороноздатність держави, то національна безпека, незалежність і суверенітет не мають матеріального забезпечення, тому що базові галузі народного господарства, які повинні наповнювати Державний бюджет внаслідок своєї прибутковості, знаходяться у власності двох-трьох сотень приватних осіб. І від них сьогодні залежить, чи є держава, чи має держава обороноздатність, чи не має. Залежить у зв’язку з тим, що у тінь ховають всі прибутки, і по власних кишенях через офшорні компанії розтягують майно і нашу незалежність.

Держава втратила право власності на майже всі стратегічно необхідні для національної безпеки, оборони і задоволення суспільних потреб базові галузі народного господарства.

Для прикладу: у власності держави немає жодного нафтопереробного заводу. Хоча народ України побудував п’ять нафтопереробних заводів, в тому числі Лисичанський НПЗ, найбільший в Європі, який продали за 50 млн. гривень при вартості 5 млрд. гривень.

Я ще раз хочу нагадати, чим завершилась приватизація “Криворіжсталі” За 24 мільярди продали. Новий власник-іноземець за один рік 4 мільярди собі в кишеню поклав, за один рік 11 тисяч робітників скоротив на “Криворіжсталі”. На Державний бюджет скинув всю соціальну інфраструктуру, місцевий бюджет практично знекровив.

Все це і призводить до того, що Україна перестає бути державою, бо ми втрачаємо й політичний суверенітет.

Ось, виходячи з цього, я й запропонував конкретний проект, в якому передбачена процедура передачі націоналізованого майна у власність держави, визначені державні органи, відповідальні за збереження та ефективне використання націоналізованого майна.

Я звертаю вашу увагу, шановні колеги, і прошу відкинути все, що має відношення в тому числі й до вашої власності, давайте подумаємо про державу. Хіба можна сьогодні виконувати програму ліквідації безробіття? Це тільки націоналісти могли казати, що вони з повітря робочі місця створюють. З повітря робочі місця не створюються. Держава повинна мати державну програму створення робочих місць. Держава повинна регулювати рівень заробітної плати і забезпечувати громадянам гідний рівень життя. Держава повинна звернути увагу на прикладну науку, яка й має створювати можливості для розвитку України.

Тому проект Закону визначає основні принципи, порядок та умови націоналізації, органи, що здійснюють націоналізацію, передбачає заходи щодо захисту інтересів власника майна, що націоналізується, встановлює порядок вирішення спірних питань, що виникають у процесі націоналізації.